Блокбастер року? У кінотеатрах стартували покази “Дюни-2”

Новаторська “Дюна-2”, названа блокбастером року, вже у кінотеатрах. Екранізація хроніки американця Френка Герберта обігнала “Оппенгеймера” у перший вікенд прокату і продовжує утримувати лідерство. Фільм вражає розмахом, а його масштабність підкреслює велична музика Ханса Циммера.

.В Україні друга частина науково-фантастичного фільму “Дюна” режисера Дені Вільнева зібрала у прокаті 32,6 мільйона гривень за перший вікенд. Це найкращий результат серед стрічок від початку повномасштабного вторгнення та серед фільмів Warner Bros. загалом. Про це повідомляє “Суспільне Культура” із посиланням на кінодистриб’юторську компанію.

“Дюна-2” сподобалася не лише критикам – картину підтримав син письменника, Брайан Герберт. Це також стало неймовірним успіхом для літературного першоджерела, адже ще у 1950-х видавці у США вперто відмовлялися його публікувати (Френк Герберт отримав 23 відмови), зате нині популярність серії зростає.

Тим не менш, екранізація – це окремий цілісний твір. Іспанський актор Хав’єр Бардем, виконавець ролі Стілгара у “Дюні”, сказав, що новий фільм здивує навіть тих, хто читав книгу Герберта.

Візуально-звуковий спектакль отримав схвальні відгуки від критиків і літературних шанувальників. Режисер Дені Вільньов та оператор Грейг Фрейзер закріпили надзвичайно високу планку для своїх цьогорічних конкурентів. Не можна оминути увагою хоча б той факт, що операторська робота Фрейзера була названа журналом “Vanity Fair” “естетичним дивом”.

.Рецензенти також відзначають бездоганний підбір акторів. Наприклад, особливо помітна гра Остіна Батлера, який втілив образ садиста Фейд-Раута Харконнена. Оглядач “New York Times” помітив, що Батлер зіграв психопата настільки переконливо, що змусив глядачів забути про свою попередню блискучу роль: Елвіса Преслі.

Що хвалять іще? Динамічну операторську роботу, реалістичність спецефектів, креативний музичний супровід, епічні батальні сцени та в цілому – загальну атмосферу другої “Дюни”. Але дорікають за відсутність екологічної теми, що якраз і була однією з причин появи роману Герберта. Інші припускають, що інтенсивний багатосезонний серіал був би кращим форматом замість фільму. Та переважають все-таки позитивні коментарі.

Особливо зачаровують піщано-жовті ландшафти Арракісу, зняті у пустелях на півдні ОАЕ та у каньйоні на території Петри в Йорданії. Пустеля, зрештою, є повноцінним персонажем фільму. Режисери підкреслюють її неземну красу. Постійно присутній за кадром шелест піску – це звук небезпеки і спокою. Гігантське піщане полотно вкотре нагадує нам, що людське життя – не більше, ніж піщинка. Це вчить покори.

Дія роману відбувається у дуже далекому майбутньому. Найважливішою планетою у Всесвіті стала Арракіс (вона ж Дюна): єдина, де є поклади “спайсу”: прянощів, меланжу – містичної речовини, що продовжує життя і дарує ясновидіння.

.Коричнева “спеція” переливається на хребтах пустелі, у вихорах піску, у відблисках сонця. Вона приносить на цю планету життя і смерть. Меланж виробляють піщані черви: гігантські праістоти. Пустеля Дюна також населена корінними воїнами-фременами, які добре пізнали її природу і здобули перевагу над хробаками.

Нинішній правитель планети – демонічна, тоталітарна родина Харконненів – займається промисловим видобутком меланжу, експлуатує Арракіс, влаштовує терор і впивається садизмом. Однак Дюна переходить у власність родини Атрідів. Герцог Лето І Атрід прибуває на планету зі своєю сім’єю і армією.

Тим часом долями народів і династій Всесвіту Дюни вправно жонглює жіночий орден Бене Гессерит, плетучи отруйне павутиння, наче богині Мойри. Могутній орден підкоряє собі династичні доми, намагаючись (за допомогою генетичних практик) створити надлюдину. Головний герой “Дюни” – Пол Атрід – син герцога Лето і леді Джессіки, вихованки того самого ордену Бене Гессерит. Практики ордену постійно тяжіють над Джессікою та її сином.

.Пол Атрід має лагідний характер, він врівноважений, спостережливий і відкритий до знань. На пустельній планеті Арракіс йому доведеться пережити чимало трансформацій. Атріда-молодшого переслідують страхітливі пророчі видіння, що терзають його серце неприпустимістю, але й неминучістю взяття на себе страшного обов’язку. На нього чекає не одна битва.

Велично неквапливий темп і тривожну, часом відверто лякаючу інтонацію цієї епопеї підкреслює кінокритик Антон Долін. Рецензент визначає жанр другої “Дюни” як містерію. Він також не оминає увагою той факт, що битва за Арракіс передбачає використання ядерної зброї:

“Тому картина виглядає не як ескапістський атракціон, а як злободенний репортаж – аж ніяк не з майбутнього, а з сьогодення. Можна уявити собі глядачів зі США, Ізраїлю, арабських країн, України, Росії; кожен із них, залежно від політичних поглядів і картини світу, побачить на екрані щось дуже особисте і близьке, кожен – різне”.

.Критик додає, що монументальний і нескінченно сумний фільм Дені Вільнева – про те, що у важкі і страшні часи мистецтво не може нічого змінити і не здатне ні на що вплинути. “Тільки свідчити, нехай у формі візіонерського атракціону. І навіть тоді воно зобов’язане не дозволяти собі спокушатися ілюзіями”.

Anna TERLECKA