Варшавське повстання 1944 року – найбільша збройна акція підпілля в окупованій Німеччиною Європі

1 серпня 1944 року за рішенням командувача Армії Крайової, генерала Тадеуша Коморовського “Бора”, у Варшаві спалахнуло повстання. Впродовж 63 днів повстанці вели героїчну й самотню боротьбу проти німецької армії, метою якої була незалежна Польща, вільна від німецької окупації та радянського домінування. Нині відзначаємо 79-ті роковини того вибуху.

Варшавське повстання – 79-та річниця

.Перші літаки з допомогою для повсталої Варшави вилетіли у ніч з 4 на 5 серпня 1944 року, а востаннє з’явилися над містом у ніч з 12 на 13 вересня. “Політ над повсталою Варшавою був дуже небезпечною місією”, – сказав Рафал Бродацькі, історик з Музею Варшавського повстання.

“Як тільки вибухнув зрив, повстанська влада звернулася до Лондона та союзників із проханням про три речі: про допомогу повстанцям з боку Совітів, про перекидання польських парашутистів (“Тихотемних”), і про скидання провіанту для повсталого міста. Перші два прохання були одразу ж відхилені союзниками, вони погодилися лише на скидання провіанту”, – розповів Рафал Бродацькі, згадуючи Варшавське повстання.

Перші літаки з допомогою для Варшави вилетіли у ніч з 4 на 5 серпня 1944 року. “Їх організував Уряд Польщі у вигнанні спільно з британською владою. Та це було нелегке завдання. Британці виступали проти скидання провіанту, особливо скептичним був маршал Джон Слессор, котрий командував Королівськими повітряними силами Великої Британії у Середземномор’ї”, – нагадав історик.

“Слессор дивився на проблему по-військовому. Літаки мали летіти через пів-Європи, до того ж над територією, захопленою ворогом. Саме тому політ над повсталою Варшавою був дуже небезпечною місією. Командувач вважав, що шкода не тільки техніки, але, перш за все, звертав увагу на втрати людей, яких потрібно було спочатку вишколити. Він дивився на це крізь призму рахунку прибутків і збитків, тобто наскільки ці ризики і зусилля принесуть відчутну користь”, – зазначив Бродацькі.

Допомога повстанцям

.Слессорові вдалося наполягти на своїй точці зору. Щоправда, 5 серпня літаки з допомогою ще полетіли, але вже 8 серпня акція була призупинена. “На щастя, тільки на кілька днів. Поляки почали інтенсивні заходи з метою допомогти повстанцям. У результаті прем’єр-міністр Великобританії Вінстон Черчилль наказав, аби все таки Варшаві допомагали повітряним провіантом”, – звернув увагу дослідник. “Пізніше польоти були все ще кількакратно заморожені”, – додав.

“Літати над Варшавою було справді нелегко. Під час операцій, які тривали понад десять годин, літаки мали подолати маршрут близько трьох тисяч кілометрів, оскільки Совіти не погодилися надати свої аеродроми. Тому для скидальних операцій використовувалися лише бомбардувальники найбільшої дальності, а саме Handley Page Halifax і Consolidated B-24 Liberator”, – пояснив Бродацькі.

Літаки стартували з Кампо Касале біля Бриндізі (південна Італія) і летіли над Адріатичним морем, а потім над окупованими Албанією, Югославією, Угорщиною і Чехословаччиною. Над Польщу влітали з півдня. “В околицях Кракова, Тарнова і Бохні знаходилося багато німецьких зенітних артилерійських позицій і баз винищувачів. Так само небезпечно було поблизу озера Балатон в Угорщині. Але загрозу для екіпажів становили не лише німці. Траплялося, що літаки союзників обстрілювала радянська зенітна артилерія. Військові СРСР пояснювали це випадковістю”, – сказав він.

Як пояснив історик з Музею Варшавського повстання, за один раз Галіфакси і Лібератори скидали близько 12 контейнерів (вагою приблизно 100 кг кожен), і 6-12 тридцятикілограмових пакунків. У них була зброя і боєприпаси (як союзницькі, так і захоплені німецькі), харчі та медикаменти. “Однак слід пам’ятати, що не всі контейнери вдалося повстанцям підняти”, – підкреслив він.

Операція «Френтік-7»

.18 вересня мала місце найбільша скидальна операція для Варшави. “Тоді відбулася операція «Френтік-7», під час якої американська Восьма Повітряна Армія виконала зусиллями сто одного бомбардувальника Boeing B-17 Flying Fortress одноденний політ над Варшавою”, – пояснив Бродацькі.

Востаннє бомбардувальники союзників з’явилися над містом у ніч з 12 на 13 вересня. Натомість до 21 вересня тривало скидання на приймальні пости під Варшавою.

“Як знаємо сьогодні, з контейнерами до Варшави літали не тільки польські льотчики з 1586-го Ескадрону спеціального призначення, а й британські, австралійські, новозеландські і канадські військові, що служили у 148-му і 178-му дивізіонах Королівських повітряних сил Великої Британії. Літали також південноафриканці з 31-го і 34-го дивізіонів Повітряних сил Південно-Африканської Республіки. З 13 вересня скиди виконували “союзники наших союзників”, тобто Совіти. Різною теж була техніка виконання скидів”, – зазначив дослідник.

“Британці і поляки через більшу частину Європи летіли на висоті тисячі метрів. Коли влітали над Варшаву, знижували висоту, пролітаючи власне над дахами будинків, а потім підіймали літаки і виконували скиди з висоти близько триста метрів на конкретний пункт. У випадку, якби не могли його знайти, мали наказ скинути провіант будь-де на території міста, розраховуючи на те, що допомога приземлиться на територіях, які під владою повстанців. Натомість американці робили скиди з висоти трьох тисяч метрів. Для цього вони використовували парашути без сповільнювачів, щоб здійснити точне скидання. У результаті вітер здував пакунки, і більшість з них впали на територію, яку утримували німці, у Віслу і навіть на Прагу”, – нагадав він.

Інакше виглядала радянська доставка провіанту. “Він був у мішках, скидали його без парашутів. Загалом Совіти виконували скидання як-небудь і де-небудь, лиш би тільки показати, що виконують свої союзницькі зобов’язання”, – уточнив дослідник.

Політ над Варшавою загрожував смертю

.Під час боїв загинуло 147 льотчиків союзників, тоді як втрати радянської авіації складно оцінити.

Літаки західних союзників скинули близько 200 тонн провіанту для воюючої Варшави. “Повстанці перехопили від шістдесяти до дев’яноста тонн. Натомість решта потрапила на недоступні для повстанців терени чи навіть у руки німців. Якщо йдеться про радянські скиди, то документи говорять про те, що теоретично сто п’ятдесят тонн провіанту потрапило у руки поляків. Однак треба пам’ятати, що совітські скиди були значно гіршої якості, ніж західні”, – пояснив.

Такий політ над Варшавою пригадав Антоні Томічек, спогади котрого доступні в Архіві усної історії Музею Варшавського повстання: “Уже з Кельц було видно заграву над Варшавою. Червоне небо пронизували прожектори – білі вогні світили високо, а сині – низько, бо німці знали, що ми літаємо на різних висотах. Долітаючи до міста, я мав низько збоку сині прожектори, а перед собою – просвіт. Німці навмисно вимкнули прожектори попереду і чекали, коли ми через цю щілину влетимо над Варшаву. І так сталося. І тоді прожектори засвітили мені прямо в очі, освітивши літак, на який одразу ж посипалися черги скорострільної гарматної стрільби. Я моментально розвернув машину на дев’яносто градусів і потягнув штурвал на себе, але в такому положенні літак втратив підйомну силу і стрімко падав. Я хотів витягнути його, але кермо ходило вільно і не реагувало. Я дав повну потужність, відтягнув кермо – під собою бачив, як обслуга німецької швидкострільної гармати вискакує спід захисних мішків і тікає від падаючої на них машини. Буквально над самою землею я відновив контроль, різко потягнув угору, аж запаморочилося в голові. Коли розплющив очі, то був вже на висоті тисячі метрів, вирівняв літак. Артилерія далі стріляла. Поруч зі мною сидів механік. У мене не було другого пілота. Я перелетів над Віслою на російський бік.

Кажу до механіка: “Йди, подивися, бо кличу по черзі, тільки стрільці відгукнулися, а штурман – нічого. Йди подивитися, що там”. Зійшов, сходинка була до долу, літак був двоповерховий. Каже: “Лежать”. Я собі думаю: “Чорт забирай, наче не вбиті”. Бо ж і не видно, щоб літак був побитий. Вони не були поранені, тільки з крісел поспадали, бо ніхто не був пристебнутим. Я теж ніколи не пристібався. Стрільці повідомили, що вистріляли всі боєприпаси – зі страху натиснули на спусковий гачок і вистріляли усе, аж стволи були червоні. На одну гвинтівку було дві з половиною тисячі набоїв, значить разом пішло десять тисяч штук.

Ми завернули з-над правого берега і зробили скид, можна сказати, на дико, на Маршалковську, якраз там був такий пояс вогню, де німці обстрілювали повстанців. Трохи далі ми зробили скид. Раптом механік перевіряє паливо, каже: “Тосєк, праві баки, напевно, прострілені, бо нема палива”. Я кажу: “Швидко перемикай на ті баки, де ніби нема палива, швидко на те перемикай, бо там може ще щось є, а я набираю висоту”. Я вже взяв зворотній курс від Варшави, набираю висоту. Питаю команду: “Слухайте, де хочете попасти до неволі, як треба стрибати, приготуйте собі парашути”. У нас були тільки парашутні лямки, парашути були нагрудні, кожен мав збоку у скриньці. Питаю, куди хочете: до німців чи до росіян? У росіян ми були вже всі, за винятком штурмана. Вони кажуть: ідемо до німців. Я скерував на правий бік Вісли, на зайняті німцями території. Коли набрав висоту, то був уже в районі Татр, вже мав шість тисяч, двигуни почали глухнути – у порядку, значить, не були простріляні, бо пальне було. Механік переключив на ліві баки, так і ми й летіли. Коли пролітали над Угорщиною, кажу: “Двигуни працюють, пальне є, але ті парашути далі тримайте, бо невідомо, чи долетимо”. Як вже долетіли до Аріатичного моря, кажу: “Тепер вже неважливо, навіть якщо двигуни зупиняться, з тих шести тисяч то навіть якби двигуни зупинилися, через море я дотягну до італійського берега. Можемо сісти на воду”. На щастя, пальне було, я приземлився, прилетів до аеропорту через десять з половиною годин”.

Мета варшавського повстання – звільнення столиці

.Варшавське повстання було найбільшою акцією збройного підпілля в окупованій німцями Європі. Плановане на кілька днів, тривало понад два місяці. Мілітарною метою було визволення столиці від надзвичайно брутальної німецької окупації, під якою та перебувала з вересня 1939 року.

Командування Армії Крайової припускало, що зі стратегічних поглядів Червоній Армії залежатиме на швидкому зайняттті Варшави. Передбачалося, що кількаденні бої закінчаться до того, як радянські війська увійдуть до міста. Також розраховували на допомогу від союзників.

Взяття Варшави

.Захоплення міста Армією Крайовою перед приходом Совітів і виступ влади Підпільної польської держави у ролі господаря (від імені Уряду Польщі у вигнанні) мало бути перевагою у боротьбі за незалежність від СРСР.

Очікувалося, що розсекречення у Варшаві цивільної влади (пов’язаної з Делегатурою Уряду в Краї), буде особливо вагомим у зв’язку зі створенням комуністами Польського комітету національного визволення.

Прем’єр-міністр Станіслав Міколайчик, вирушаючи під кінець липня 1944 року на переговори зі Сталіном, сподівався, що ймовірний вибух столичного повстання посилить його переговорну позицію у Совітів.

Бачення прем’єр-міністра не поділяв головнокомандувач, генерал Казімеж Соснковські, вважаючи, що в даній ситуації збройне повстання позбавлене політичного сенсу і, в кращому випадку, призведе до зміни однієї окупації на іншу. У депеші до генерала Коморовського він писав: “З огляду на швидке просування радянської окупації на територію країни, необхідно прагнути зберегти біологічну субстанцію народу перед обличчям подвійної загрози винищення”. Незважаючи на таку позицію, генерал Соснковські не віддав у справі повстання однозначного наказу.

На рішення розпочати бої в столиці вплинули також дії радянської пропаганди. Наприкінці липня на вулицях Варшави почали з’являтися прокламації, в яких повідомлялося про втечу штабу Армії Крайової, і про те, що командування збройними силами підпілля перебрало на себе керівництво Армії Людової. У свою чергу, радіостанція “Костюшко”, яку радянська влада передала Союзу польських патріотів, закликала варшав’ян до негайної боротьби. У цій ситуації штаб Армії Крайової побоювався, що комуністичний саботаж може призвести до неконтрольованих і стихійних збройних повстань проти німців, очолюваних комуністами.

Початок боїв

.Початку боїв у столиці сприяла також евакуація німецького цивільного і військового населення у другій половині липня 1944 року, а також видимі ознаки занепаду морального духу німецької адміністрації та військових, спричинені ситуацією на фронті та замахом на Гітлера, що стався 20 липня 1944 року.

Існували також серйозні побоювання щодо наслідків бойкоту наказу воєводи Людвіга Фішера, який закликав варшавських чоловіків віком від 17 до 65 років з’явитися 28 липня 1944 року у визначені місця в столиці для будівництва укріплень. Існувала небезпека, що німецькі накази можуть призвести до розвалу військових структур підпілля і перешкодити початку повстання. Слід додати, що в останні дні липня німці відновили зґвалтування, репресії проти населення та розстріли в’язнів.

Варшавське повстання, наказ про початок якого 31 липня 1944 року видав командувач Армії Крайової генерал Тадеуш Коморовські “Бор”, отримавши схвалення урядового делегата Яна С. Янковського.

1 серпня 1944 року до боротьби у столиці приєдналося 40-50 тисяч повстанців. Однак лише кожен четвертий із них міг розраховувати на те, що почне її зі зброєю в руках.

Почувши про повстання у Варшаві, рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер видав наказ, у якому йшлося: “Кожного мешканця вбити, полонених не брати, Варшава має бути зрівняна з землею і таким чином подати застрашливий приклад усій Європі”.

Варшавське повстання – героїчна і самотня боротьба проти німецької армії

.Впродовж 63 днів повстанці вели героїчну і самотню боротьбу з німецькими військами. Зрештою, зважаючи на відсутність перспектив подальшої боротьби, 2 жовтня 1944 року представники штабу Армії Крайової, – полковник Казімєж Іранек-Осмецькі “Ярецькі” та підполковник Зиґмунт Добровольські “Зиндрам”, – підписали у штаб-квартирі СС-обергруппенфюрера Еріха фон дем Баха в Ожарові договір про припинення бойових дій у Варшаві.

Згідно з умовами угоди, вояки АК мали користуватися всіма правами Женевської конвенції 1929 року про поводження з військовополоненими, щойно вони складуть зброю. Такі ж права були надані солдатам АК, які потрапили в полон до німців під час боїв з початку серпня. Німці також надали права військовополонених членам повстанських допоміжних сил.

У підписаному документі німецька сторона також зазначила, що особи, визнані військовополоненими, “не будуть переслідуватися за їхню військову або політичну діяльність як під час боїв у Варшаві, так і в попередній період, навіть у разі їхнього звільнення з таборів для військовополонених”.

Смерть цивільних

.Щодо цивільного населення, яке перебувало в місті під час бойових дій, то німці запевняли, що до нього не буде застосовано жодної колективної відповідальності. Крім того, вони гарантували: “Ніхто з тих, хто перебуває у Варшаві під час бойових дій, не буде переслідуватися за діяльність в організації органів управління, юстиції, служби безпеки, громадського забезпечення, соціальних і благодійних установ, а також за співучасть у бойових діях і пропаганді війни. Члени вищезгаданих органів і організацій також не будуть переслідуватися за політичну діяльність перед повстанням”.

Згідно з вимогами німецького командування, всі мешканці міста мали його покинути. Угода передбачала, що евакуація “буде проведена у час та у спосіб, які позбавлять населення зайвих страждань” і що “німецьке командування намагатиметься зберегти державну і приватну власність, що залишилася в місті”.

Професор Норман Дейвіс писав про реалізацію домовленостей, що містилися в угоді від 2 жовтня 1944 року, наступним чином: “На першому етапі німці, безумовно, дотримувалися положень укладеної угоди. Після Повстання жахливі масові вбивства, які мали місце під час Повстання, не повернулися. Не було спроб знищити євреїв чи будь-який інший “небажаний елемент”, і – загалом – евакуйованих до транзитних таборів не били, не морили голодом і не знущалися над ними у будь-який інший спосіб. Багато тисяч людей знайшли спосіб вислизнути з тенет сітки, і багато з них були негайно звільнені.

Більшість військовополонених з Армії Крайової, відповідно до угоди, були відправлені до звичайних таборів для військовополонених під наглядом Вермахту. (…) Жінок, які потрапили в полон, відповідно до угоди, відправляли до спеціальних таборів (…) або просто відпускали. Однак з плином часу, коли початкова маса почала танути, стали очевидними більш неприємні аспекти нацистської машини. Коли було зроблено остаточний підрахунок, виявилося, що понад 100 000 варшав’ян було відправлено на примусові роботи до Райху, всупереч угоді про припинення військових дій у Варшаві, і ще кілька десятків тисяч було поміщено в концентраційні табори СС, включаючи Равенсбрюк, Освенцим і Маутхаузен” (N. Davis, “Повстання 44-го року”).

Хвала героям

.Варшавське повстання – під час боїв загинуло близько 18 000 повстанців і 25 000 було поранено. Також загинуло бл. 3,5 тисячі солдатів з дивізії Костюшка. Втрати серед цивільного населення були величезними і становили 120-150 000 загиблих. Вцілілі мешканці Варшави, близько 500 000, були вигнані з міста, яке після повстання було майже повністю зруйноване. Спеціальні німецькі війська, використовуючи динаміт і важку техніку, продовжували методично знищувати залишки вцілілих будівель протягом більше трьох місяців.

Понад 15 000 повстанців, у тому числі 2 000 жінок, потрапили до німецького полону. Серед них було майже все командування Армії Крайової, разом з генералом Коморовським, призначеним 30 вересня 1944 року президентом Польщі Владиславом Рачкевичем головнокомандувачем.

У відозві “До польського народу”, виданій наступного дня після капітуляції, Національна рада міністрів і Рада національної єдності з гіркотою констатували: “Ми не отримали ефективної допомоги. (…) З нами поводилися гірше, ніж із союзниками Гітлера: Італією, Румунією, Фінляндією. (…) Варшавське повстання, яке відбулося в серпні, через відсутність ефективної допомоги провалилося у той самий час, коли наша армія допомагала визволяти Францію, Бельгію та Нідерланди. Сьогодні ми утримуємося від оцінки цієї трагічної події. Нехай справедливий Бог розсудить страшну несправедливість, яка спіткала польський народ, і нехай накладе справедливу кару на її винуватців”.

Варшавське повстання та масштаби втрат, яких зазнала польська сторона, спричиняють те, що рішення про його початок і донині викликає суперечки.

П’ять років терору

.Постріли, бомби, руйнування – все це мешканці міста вже пережили п’ять років тому. 1 вересня 1939 року нацистська Німеччина вторглася до Польщі – так розпочалася Друга світова війна. Коли через десять днів Червона армія вдарила зі сходу, доля 35-мільйонної країни була вирішена. Проте Варшава героїчно захищалася. Лише наприкінці місяця вона капітулювала перед Вермахтом. Почалася довга і кривава німецька окупація: для євреїв – геєна гетто і знищення в газових камерах; для польського населення – облави, відкриті і приховані страти, депортації на примусові роботи і в концтабори”, – пише Кароль Навроцькі, президент Інституту національної пам’яті, у “Все що найважливіше”.

Після п’яти років терору, незрівнянно страшнішого, ніж у Західній Європі, Варшава вже стікала кров’ю. Але також була сповнена надії, що незабаром зможе скинути чуже ярмо. Попередній окупант, раніше такий жорстокий і злий, до літа 1944 року вже здавався слабким і пригніченим. У французькій Нормандії Вермахт не зміг зупинити вторгнення союзників. На Східному фронті у поспіху відступав перед Червоною армією. В окупованій Польщі, незважаючи на репресії, незалежне підпілля досягло апогею своєї чисельності. Армія Крайова – збройна гілка Польської підпільної держави – налічувала близько 380 000 солдатів по всій країні. Лише у Варшаві – десятки тисяч. Так, серйозною проблемою була нестача зброї. Її, однак, планували отримати від німців і завдяки союзницьким авіанальотам”, – пише Кароль Навроцькі у тексті “Повстання наскрізь польське”.

PAP/ Wszystko co Najważniejsze/ LW