Початок переговорів з Україною про її вступ до ЄС

Європейська комісія представила у середу, 8 листопада 2023 року, звіт про стан підготовки України до членства у Європейському Союзі. Комісія рекомендувала розпочати з цією країною переговори про вступ.

Початок переговорів з Україною про її вступ до ЄС

.“У світлі результатів, досягнутих із червня 2022 року (…), Комісія вважає, що Україна достатньою мірою відповідає критеріям, пов’язаним зі стабільністю інституцій, які гарантують демократію, верховенство права, права людини та повагу й захист меншин, як це було визначено Копенгагенською Європейською Радою у 1993 році, за умови, що вона продовжить свої зусилля щодо реформ та виконає решту вимог у рамках семи кроків. Виходячи із цього, Комісія рекомендує Раді ЄС розпочати з Україною переговори про вступ”, – читаємо у звіті.

Окрім того, Комісія рекомендує Раді Європейського Союзу ухвалити рамкові умови для переговорів після того, як Україна ухвалить постанови про збільшення штату Національного антикорупційного бюро України; зніме обмеження на повноваження цього Бюро щодо перевірки маєтків; ухвалить закон, що регулює лобіювання відповідно до європейських стандартів, у рамках плану дій проти олігархів; а також ухвалить закон, що імплементує рекомендації Венеціанської комісії щодо національних меншин.

Якщо уряди країн-членів ЄС погодяться з рекомендацією Єврокомісії, це буде перший випадок в історії, коли Союз розпочинає переговори про вступ з країною, яка перебуває у стані війни.

Україна подала заявку на членство в ЄС у лютому 2022 року, а в червні 2022 року отримала статус країни-кандидата на вступ до ЄС.

Єврокомісія рекомендує розпочати переговори з Молдавією, Боснією і Герцеговиною

.У середу Європейська Комісія опублікувала звіти щодо підготовки держав, які прагнуть стати членами ЄС. Згідно ЄК, Союз повинен розпочати переговорні процеси з Україною, Молдовою, та умовно – з Боснією і Герцеговиною, також надати статус країни-кандидата Грузії.

“Комісія вітає значні зусилля у проведенні реформ, здійснені Молдовою після засідання Європейської Ради у червні 2022 року, незважаючи на серйозний вплив, який на Молдову чинить війна Росії з Україною. Комісія вважає, що Молдова досягла значного прогресу у виконанні дев’яти кроків, викладених у Висновку від червня 2022 року, і вжила додаткових заходів для доповнення та підтримки цих досягнень”, – йдеться у звіті. Комісія рекомендувала розпочати переговори про вступ з Молдовою, поставивши одночасно умову, що Кишинів повинен продовжувати у себе боротьбу з корупцією.

ЄК також рекомендувала розпочати перемовини про вступ з Боснією і Герцеговиною “після досягнення необхідного рівня відповідності критеріям членства”.

Комісія також вважає, що, зважаючи на “зусилля у реформуванні Грузії, відповідно до конституції цієї країни, яка передбачає інтеграцію до ЄС”, Грузії слід надати статус країни-кандидата.

А якщо Україна програє?

.Західна Європа зовсім не боїться Росії, тому що знає, що від Росії її відділяє смуга країн, менш важливих, ніж вона сама. І в той же час вона ставиться до Росії з повагою, тому що у тієї є ядерна зброя і вона – корисний економічний партнер, – пише професор Ewa THOMPSON на шпальтах “Wszystko co Najważniejsze”.

Я спостерігаю за політичними дискусіями у Польщі. Впродовж кількох місяців бачу посилення висловлювань на кшталт: “Президент Качинський вже попереджав у Тбілісі… Треба було його слухати… Які ж ці західні політики наївні, вони думали, що…”. Поляки не можуть надивуватися довірливості західних європейців.

Такі реакції є дуже християнськими і дуже аристотелівськими. Дуже християнським є також здивування, що, незважаючи на дедалі більше доказів загарбницьких намірів Росії щодо своїх сусідів, західноєвропейські країни зволікають з наданням допомоги Україні. Кожен танк доводиться випрошувати, кожну систему протиповітряної оборони виривати з горла не зовсім дружніх до України правлячих сфер і – що найкраще видно у Німеччині – простих людей, які час від часу виходять на демонстрації на захист інтересів Великої Росії.

На марне здалася робота західних аналітичних центрів й інститутів, що досліджують Росію. Замість того, щоб поширювати знання про ядро темряви у Москві, вони були і до певної міри залишаються центрами російської пропаганди (звісно, є винятки). Мудрі поляки випередили нерозумний західний світ. Росія була і залишається такою самою: жадібною до чужих земель і готовою захопити їх насильницьким шляхом.

Останнім часом стало чутно голоси, що, можливо, ми стоїмо на порозі серйозних змін у ставленні Заходу до Росії. Ознакою цієї, ймовірно, цілком реальної зміни має бути думка Генрі Кіссінджера (а хто ж, як не Кіссінджер, репрезентує deep state: найглибший напрям політики потужних західних держав) про те, що Україна має бути прийнята до НАТО. Звичайно, це може бути хибним дороговказом – так само, як хибним дороговказом були запевнення США, Великобританії та Росії про непорушність кордонів України, озвучені у Будапешті 1994 року. Та припустимо, що така велика трансформація у ставленні Заходу до Росії дійсно починається. З якими перешкодами вона зіткнеться?

Росія почала претендувати на статус європейської наддержави ще за Петра І, після перемоги над шведами у 1709 році. І, безумовно, такою наддержавою вона стала після поділу Польщі, коли отримала не лише територію та економіку, а й населення, яке контактувало із західним світом і знало європейські мови; університети та бібліотеки з книгами, написаними латинським алфавітом. Мені здається, що поляки недооцінюють обсяг економічних, культурних і політичних вигод, які отримали Пруссія і Росія від поділу Польщі. Росія не загрожувала Західній Європі до поділів – це була далека, радше екзотична, а не загрозлива країна. Поділ Польщі наблизив її до Європи. І особливо – до Німеччини. Глибока російсько-німецька приязнь почалася з поділів Польщі. Фрідріх Великий і Катерина II мали спільну мову і національність.

Можна дискутувати про те, коли Західна Європа почала помічати, що близькість Росії може також означати небезпеку. Після повалення монархії та приходу до влади комуністів це стало очевидним. Але страх перед Росією був пом’якшений існуванням смуги країн, створених Версальським договором. Після Першої світової війни країнам Західної Європи не потрібно було розглядати Росію як безпосередню загрозу (незважаючи на урок, яким була війна в Іспанії за підтримки Радянського Союзу). Постійна незалежність цих країн не подобалася ні Росії, ні Німеччині, ні Західній Європі в цілому. Це був санітарний кордон, охоронний вал, через який Росія мала би пройти, щоб відхопити бодай міліметр “справжньої” Європи.

Західноєвропейські політики усвідомлювали, що ця нова смуга держав буде запекло захищати свою незалежність. Звичайно, вони були приречені на поразку, але, виснажена “підтримуванням тамтешнього порядку”, Росія не відважилась би на подальше просування на захід. Ці держави також були джерелом дешевої робочої сили для Західної Європи. Отже, існування слабких або лише частково суверенних держав, відмежовуючих “справжню Європу” від Росії, було всебічно вигідне для Західної Європи. Було і залишається. Не кажучи вже про задоволення від “ієрархічної структури”, згідно з якою ця східна квазі-Європа була на щабель нижче “справжньої” Європи. Наслідки перманентної незалежності цих держав зруйнували б багатовіковий порядок речей. Зручніше було вважати Польщу “версальською нешлюбною дитиною”. Справжня рівність між не-німецькою Центральною Європою та Західною Європою була б прийняттям ризику без жодної вигоди для тих, хто на цей ризик ішов. Deep state Західної Європи виступав і виступає проти розширення західного світу. Західна Європа зацікавлена в тому, аби у негерманській Центральній Європі та країнах Східної Європи зберігався стан невизначеності. Для західноєвропейських країн ці держави – як екстра гроші у кишені: добре мати щось екстра, щось поза межами тісного бюджету, можна навіть поділитися цим сусідом зі Сходу.

Польща і Україна захищають безпечну Європу, ми повинні їм допомогти

.“Якщо Росія залишиться агресивною або війна з Україною закінчиться нестабільним територіальним компромісом, то вкрай необхідним стане розміщення значних сил США і союзників у Польщі та Україні, а також у країнах Балтії та інших державах”, – пишуть William COURTNEY i Peter A. WILSON.

Далі вони пояснюють: “Наразі США утримують у Польщі скромний ротаційний контингент – близько 10 000 військовослужбовців. В Україні їх немає зовсім. Збільшення їхньої кількості у майбутньому може бути необхідним для ефективного стримування Росії, покращення логістики та надання висококласної підтримки. Остання може включати розвідку, спостереження і рекогносцировку, протиповітряну і протиракетну оборону, артилерію, авіацію, засоби радіоелектронної боротьби і спеціальні операції. США вже надають деякі з цих елементів”.

“Збільшення кількості американських військ у Польщі та Україні, без сумніву, створить нові можливості. З огляду на потужну російську протиповітряну оборону, США повинні розмістити винищувачі-невидимки F-35 типу stealth, озброєні ракетами нового покоління. Крім того, американські сили можуть розгорнути сучасні високоточні ударні ракети великої дальності (PrSM – Precision Strike Missile) на заміну балістичним ракетам ATACMS, які, ймовірно, незабаром будуть доставлені в Україну”, – додають експерти.

“Питанням, яке потребує розгляду, є розміщення американських і союзницьких військ у Польщі та Україні після закінчення війни. Якщо Росія залишиться агресивною або війна з Україною завершиться нестабільним територіальним компромісом, необхідним буде розгортання значних сил США і союзників у Польщі та Україні, а також у країнах Балтії та інших державах. З іншого боку, якщо Москва після війни стане менш небезпечною, а її армія значно ослабне, до того ж, якщо Україна виграє війну або вступить до НАТО, то може відпасти потреба у розгортанні в регіоні значних сил Альянсу й США. Однак, ймовірно, повністю відмовитися від їхньої присутності не вдасться”, – пишуть William COURTNEY i Peter A. WILSON.

PAP/ Artur Ciechanowicz/ Wszystko co Najważniejsze/ LW