Політики Заходу втомили свої суспільства Україною – Financial Times

Дедалі помітнішою на Заході стає “втома від України” – проблема, яку західні лідери породили самі, зображаючи конфлікт легшим для перемоги, ніж він є насправді, і не надаючи Україні більшої допомоги, пише британське видання “Financial Times”.

.Автор коментаря Martin Sandbu нагадує, що він попереджав про “втому від України” ще через два місяці після російського вторгнення, і з огляду на це стійкість західної моральної, фінансової та військової підтримки не може не дивувати, однак втома від України врешті наздогнала усіх. Автор зазначає, що цього не змінює рішення лідерів ЄС розпочати переговори з Україною про членство, адже той факт, що це рішення було нелегким, якраз і доводить цю втому.

Martin Sandbu зазначає, що публічний дискурс щодо України за останній місяць явно змінився на гірше. “Увага змістилася з героїзму президента Володимира Зеленського на його виснаження, а з української єдності на політичні розбіжності. Останнім часом було багато розмов про відсутність довіри між президентом і його найвищим за рангом генералом Валерієм Залужним, а також про застій контрнаступу. Відсутність фінансової та військової підтримки з боку Заходу слушно привертає багато уваги”, – пише Sandbu.

Він зауважує, що хоча все це не є новиною, однак вражає швидкість, з якою добре відомі факти інтерпретуються як картина ослаблення України та Заходу, що похитнувся. “Іншими словами, урок полягає в тому, як раптово може прорвати наративну греблю, навіть без серйозних змін на полі бою. Впродовж кількох тижнів гра Володимира Путіна на тому, що Захід не може втримати курсу, виглядала краще, ніж будь-коли раніше – і люди почали так думати”, – пояснює він.

Martin Sandbu пише, що, усвідомлюючи це, західні лідери намагаються протистояти зміні наративу, але для того, щоб це вдалося, вони повинні протистояти власним занедбанням щодо розуміння у своїх країнах ваги конфлікту, оскільки вже недостатньо казати “боротьба України – це наша боротьба” і обіцяти підтримувати Київ “стільки, скільки буде потрібно”.

“Ми боремося із втомою громадської думки від конфлікту, який затягується через наші власні затримки з постачанням Україні найпотужнішої зброї. (…) Лідери сьогодні стоять віч-на-віч з необхідністю витрачати більше політичного капіталу, оскільки раніше вони уникали складних політичних рішень. Це стосується як зброї, так і фінансової підтримки”, – зауважує він.

Як зазначає автор, західні лідери створили у свого населення враження, що це буде легше, ніж насправді, і ніколи не наважувалися просити про посвяту у вигляді переходу на полегшену версію військової економіки. “Але це залишається ключовим у Європі, безпека якої і надалі залежатиме від допомоги Україні у перемозі – особливо, якщо Donald Trump повернеться на посаду президента США. Стійкість і стратегічна автономія вимагають мінімальної здатності прийняти деякі недоліки, оскільки поразка України погіршила б усе”, – підкреслює Martin Sandbu.

А якщо Україна не виграє війну?

.На тему все ще живої надії частини політичних кіл на Заході щодо укладення порозуміння з Росією коштом інтересів України та Центрально-Східної Європи, на шпальтах “Wszystko co Najważniejsze” пише професор Ewa THOMPSON у тексті “Якщо Україна не переможе, Західна Європа відбудує стосунки з Росією, а Польща буде покараною”.

“Західні європейці звикли до думки, що для реалізації будь-якої ініціативи, яка випливає з “оборонного валу”, потрібен капітал із Заходу. Стипендії, гранти, книжки, з’їзди. Так було з покоління в покоління. Звідси, серед іншого, почуття вищості Заходу. Зараз, вперше за кілька поколінь, деякі поляки і деякі центри у Польщі вже мають певний власний капітал і не мусять стояти у черзі за картками на каву. Лиш би ці ресурси не були розтринькані. Лиш би були вжиті для суспільних цілей. І хай би Україна й Польща (дві країни, які завдяки своїй території і відносно великому населенню відігравали б провідну роль у новому балансі сил в Європі) стали природними союзниками. Без цього неможливо досягти стійкості будь-якого прориву”, – підкреслила автор.

“Сьомого лютого 2023 року часопис “New York Times” опублікував статтю Christophera Caldwella, який розглядає російсько-українську війну з точки зору deep state. Caldwell розмірковує, чи ця війна дублює “окопну” війну (тобто Першу світову), чи радше “динамічну” війну (Другу світову). Потім він заявляє: “Витоки вторгнення в Україну – це складна комбінація історичних трендів після закінчення холодної війни, випадкових економічних подій та довготривалої геополітичної стратегії”, – пише Ewa THOMPSON.

Caldwell також нарікає на тяжке становище Росії: “Найбільша країна світу [Росія] не має зручного вікна у світ”. Про Європу, як про культуру, яку треба захищати, він навіть не роздумує: “Ця війна не є війною цінностей”. Про деколонізацію теж зовсім не згадує. Чимало американців (не кажучи вже про західноєвропейців) розмірковують подібним чином. Я б хотіла, щоб Україна показала Caldwellom цього світу, що це є війна за цінності. Але методи перемоги у ній традиційні: гроші на зброю і рішучість населення”, – зазначає авторка.

“Якщо Україна не переможе, Західна Європа відбудує свої стосунки з Росією, Польща буде покарана і світ повернеться до концерту наддержав. А навіть якщо переможе, то прорив не обов’язково відбудеться, тому що поки що ніхто не представив можливого і правдоподібного сценарію післявоєнних років. Ми знаходимося в критичному моменті. До прориву ще далеко. Одне можна сказати точно: необхідно нарощувати сили”, – пише професор Ewa THOMPSON.

PAP/Bartłomiej Niedziński/Wszystko co Najważniejsze/ŻT