“Змолододуплені” віддали свій голос

Молоді “змолододуплені”, злегковажені, визнані несерйозними й незрілими, під лозунгом повалення чинної влади, пішли і відібрали її у попередників.

.Час покінчити з критикою – явка молодого покоління здивувала всіх і показала, що наймолодші виборці хочуть, аби їхній голос був почутим. Але звідки такий високий відсоток молоді на цих виборах? Через потребу бунту, це очевидно, через природне оскарження статус-кво, але через й зміни у світі, які помітило якраз молоде покоління, котре знає іноземні країни та іноземні мови. Навколишня дійсність стала набагато більш нюансованою, і в той же час – більш делікатною, більш людяною. З’явилися нові проблеми і нові прагнення. Чимало з наймолодших виборців, віддаючи свій голос, не пам’ятають попередніх виборів, не пам’ятають попередніх урядів, не пам’ятають, зрештою, як усе було раніше. Вони знають сьогодення й сьогоднішні проблеми, яких не було у 2015 році.

Тож спрацювала логіка повалення статус-кво, а заодно – потреба повстати проти грубості і нібито відсутності альтернативи, найкраще вираженої тезою “Безпечна Польща” (читай: тільки ми вас захистимо); проти нерозуміння і “змолододуплення” молодих громадян.

Але гору також взяла потреба у виборі, у можливості приймати власні рішення на противагу усталеним, застарілим шаблонам і тому, як усе було. Це елемент ширшого, помітного у світі тренду. Тренду, що не є новим, та однак, через політиків правиці, був знехтуваним. Його використали ліберали і оживаючий власне на наших очах християнсько-демократичний центр, який ішов на вибори з переконанням, що світ складається з багатьох відтінків сірості, а приземлені проблеми значать більше, ніж найпіднесеніші ідеї та велика політика.

.Спершу були страйки: кліматичні, жіночі; потім – інші вуличні події. Закінчилося осінніми виборами, результат яких теоретично не повинен був здивувати нікого, хто стежив за подіями у Польщі і в усьому світі. На форумах і в міжнародних структурах молодь, яка досі була відсутньою, почала все більше і більше висловлюватися – і особливо це почали робити жінки – яких запрошували за стіл, де дебатували великі світу цього.

Навіть якщо це був просто хитрий маркетинговий хід, він виявився ефективним: усі хочуть бути почутими, взятими до уваги. Соціальні медіа поклали край “змолододупленню” і спрацювали так, що до рангу авторитетів – у тому числі політичних – доросли люди, котрі не пам’ятають світу до 2010 року.

Це все елементи одного й того ж: потреби відсунути “старих”, хоч би й виключно у зовнішньому шарі, враховуючи, що і в міжнародних структурах, і на останніх виборах переважна більшість голосів була віддана за старий світ – у польському випадку все ще за PO-PiS (понад 60% голосів) – і потреби побудови кращого завтра, хоча б шансу на це. Тож цей молодіжний тренд проявляється насамперед у тому, щоб творити і створювати, а те, що застав, скидати, збивати з п’єдесталів, висміювати і деконструювати. Бунтуватися і контраргументувати, навіть якщо тільки на показ і поверхнево. Але здирання масок сприймається молодими людьми цілком серйозно, велика політика триває незважаючи ні на що, а дефіцит житла чи кліматична криза вже тут як тут. Результат виборів: більше ніякого “змолододуплення”, час на зміни.

Новинка? Ні. Зрештою, так було завжди, як у прислів’ї: „забув віл, як телям був”. Тим старим, правлячим вже майже десять літ, цього разу виявилася ПіС (партія „Право і Справедливість”). Не без власної вини, а навіть з низкою гріхів, для молодих – смертельних. Провальна житлова політика – лише вишенька на торті.

Основною причиною широкої мобілізації серед молоді на останніх виборах були технологічні зміни та можливість спонтанно збігтися разом для участі у різноманітних заходах, а також розпалюване звідусіль переконання про “вибори, найважливіші з 1989 року”. Зрештою, з виборчої дільниці коротка ж-бо дорога до скверику чи на надвіслянські сходи, де можна поговорити про те, за кого голосував, за кого не голосував, з кого в інтернеті найбільша забава. Але це також нагода висловити гнів щодо найпоширеніших і найбільших гріхів політиків: пихатості, цинізму, незнанню світу, самовпевненості. Нарешті, щоб висловити страх перед завтрашнім днем – не буде ніяких змін, коли ніхто не слухає. Лють, спрямована на партію при владі, що нав’язує своє бачення світу і не зауважує нового, не зауважує криз, які вже настали.

.Перемогу серед молодих виборців нинішня опозиція завдячує передусім тривіалізації правлячою із 2015 року правицею усього, що не є “правим”, що не є чорно-білим, що відрізняється від концепцій з кінця 19-го століття; завдячує переконанню про найважливіші для майбутнього вибори. Бо будь-який вихід за межі „правої” бульбашки з логотипом TVP Info вважалося тяжким гріхом. Знамените соціальне слухання ПіСу закінчилося у той момент, коли критично мислячі родинні кола були позбавлені місця за різдвяним столом, а молодь стишували словами: “Коли виростеш, тоді дізнаєшся”.

ПіС не лише знехтувала молодими, навіть тими молодо-сорокарічними, і знеохотила їх поляризуванням, але навіть звела їх до рангу гірших громадян. Освічена людина після університету, а тим більше молоді батьки, які добре заробляють і знають програми всіх політичних угруповань, були для правлячої партії тим самим, що й 18-річний ліцеїст, який слухає гучну музику, в політиці хоче тільки абортів і вільних зв’язків (аж ніяк не професійних), а про культуру і патріотизм нічого не знає: не цінує, не розуміє.

“Змолододуплені” ПіСом нові тридцяти- і сорокарічні – це вже інші люди. Бо прагнення змінилися, і людина, яка дорослішає, хоче чогось більшого. Висока явка серед молодих пояснюється також тим, що поляризація, подана двома головними політичними партіями та їхніми медійними прибудовами, перевищила рівень засвоюваності середньостатистичної людини. Однак це не призвело до того, що молоде суспільство закрилося від того, чим і як живе світ. Навпаки, молодь виявилася значно менш “правою” і значно менш зрадикалізованою згідно категорій 19-го століття, ніж передбачалося, причому, мабуть, з обох сторін. Вони також виявилися більш емпатичними і відповідальними, ніж заклопотане своїми конфліктами старше покоління. Світ змінився, і проблеми, з яких робило кпини старше покоління, – такі як житло (“ми чекали на своє майже все життя”), міграція чи екологія (“немає ніякої кризи, це тільки маркетинг”), – впродовж останніх восьми років ототожнилися з тими, хто при владі, а не з їхніми суперниками. І це не дивно. Проблеми, які формують ідентичність молодих поляків, партія ПіС відклала у довгий ящик, сервіруючи натомість обов’язкові екскурсії до музеїв, мартирологію та союз вівтаря із троном.

.Тож традиційні ЗМІ, особливо телебачення, відіграли у цій кампанії велику роль, але зовсім іншу, ніж раніше. Як одне, так і друге телемедіа виявилося найбільш негативним фактором у мобілізації молодих виборців. А глузування з однієї чи з іншої сторони, „подане до столу” соцмережами, лише підігрівало ситуацію, роздуваючи кульку до таких розмірів, що молоді чоловіки і жінки крикнули “досить”, хоча, схоже, із зовсім інших причин. Для одних ключовими були податкові питання, для інших – світоглядні, але в обох випадках спільним став страх перед завтрашнім днем. Насамкінець теж з’ясувалося, що це теж “справа смаку”: опозиція для молодих була просто менш застарілою, ніж влада, менш “режимною”, менш ретроградною.

А як могло бути інакше, коли навіть молоді політики “Права і Справедливості” були втиснуті у строгі, темні костюми, туго зав’язані краватки і штани з кантом? У західному світі, який дедалі більше послаблює зв’язки традицій і покладається на спонтанність, це просто не могло спрацювати – це працювало лише для внутрішнього користування, тішучи око старшого покоління, яке у поверненні естетики кінця 1980-х років вбачало свій тріумф. Так як і весь меседж традиційних мейнстрімних ЗМІ, альтернативою яким став інтернет, інструмент молодих. Часи Ярослава Качинського, який читає виданого “Критикою Політичною” Томаса Пікетті, канули у забуття.

Стільки ж було розмов про те, що наймолодші виборці зовсім не цікавляться тим, що політичне, тим, що відбувається у країні чи за кордоном, як функціонує світ чи які стосунки між людьми. Можливо, це й так, але не можна судити про ціле покоління.

Молоді “змолододуплені”, злегковажені й визнані незрілими, під лозунгом повалення чинного уряду пішли за дороговказами іншої сторони й відібрали владу у правлячої верхівки. Це новий молодіжний бунт? Теж ні. Це ліфтинг старого конфлікту, який, як і вісім років тому, нині знову має свою чергову візуалізацію. І цей ліфтинг, – як з точки зору комунікації, так і на візуальному, емпатичному, соціальному та реляційному рівнях, – значно вправніше провела існуюча опозиція, зробивши ставку на молоді, обізнані у сучасних проблемах, нові обличчя на місцях та в інтернеті, дозволивши правлячій правиці стріляти у солом’яника, роль якого в цій роздачі та у традиційних медіа відігравав глава “Громадянської Платформи”.

.Молодь сміялася з конфлікту стариганів, шукаючи альтернативу, позитивну пропозицію на майбутнє. Вона знайшли її в деліберативному, емпатичному та просоціальному “Третьому Шляхові” та у “Громадянській Платформі”, підданій поколіннєвому й іміджевому, зовнішньому ліфтингу. Стара суперечка, тільки вбрана у нові шати, залишилася. Та чи знайдеться відповідь на нові проблеми, чи буде як завжди?

Michał Kłosowski для “Газети на Неділю”

(*) “Змолододуплені” – приблизний переклад неологізму “upupieni”, що належить перу польського письменника Witolda Gombrowicza. Вираз покликаний описати зверхнє й насмішкувате ставлення до когось молодшого; трактування когось як незрілого, дитячого, не гідного бути сприйнятим серйозно.