Тепер християнин може молитися Ульмам

Юзефа та Вікторію Ульмів разом із усіма їхніми дітьми розстріляли в березні 1944 року на задньому дворі їхнього будинку в польському селі Маркова (нині на кордоні між Польщею та Україною). Їхня єдина провина полягала в тому, що півтора року вони переховували та забезпечували їжею дві єврейські родини у своєму домі й порушували таким чином німецький закон, який в окупованій Німеччиною Польщі вимагав, щоб кожен єврей був переданий владі, щоб його могли негайно позбавити життя, – пише на шпальтах „Все, що найважливіше” Jan ROKITA, філософ політики та викладач.

.Жандарми, які прибули в Маркову, на місці вбили єврейські родини як оголошені поза законом. Розстріляли Юзефа та Вікторію Ульмів, а потім деякий час думали, що робити з їхньою численною дітворою. Дійшли висновку, що «аби село не мало з ними клопоту», краще їх усіх теж убити. Головний кат – німецький лейтенант Ейлерт Дікен, який керував стратою – навіть не був членом нацистської партії, тому після Другої світової війни як «звичайний німець» служив у поліції демократичної Західної Німеччини та помер через багато років в оточенні сім’ї та поваги німецьких сусідів.

„Німецька влада вирішила, що винищення всіх європейських євреїв у Польщі, заплановане в січні 1942 року (під час сумнозвісної конференції німецького уряду у Ванзеє), не вдасться, якщо неєврейські громадяни окупованої країни не будуть водночас тероризовані. Тому німецький губернатор Ганс Франк у жовтні 1941 року ввів у дію винятковий закон, який вимагав смертної кари для кожного, хто надасть будь-яку допомогу оголошеним поза законом євреям. Але навіть такий рівень терору виявився недостатньо ефективним, оскільки наступного, 1942 року, покарання поширювалося на кожного, хто навіть не повідомив владі про відомий випадок допомоги єврею”, – пояснює Jan ROKITA.

Змушення до участі в геноциді

Jan ROKITA нагадує, що німці не вводили таких законів ніде поза Польщею.

.„Тут все ще переховувалася Армія Крайова і її підпільна влада. Вони, своєю чергою, закликали мешканців не підкорятися німецьким наказам, попри крайній терор, який мав оточити євреїв і змусити всіх громадян до певної форми участі в геноциді. Підпільна польська влада навіть створила спеціальну установу під назвою «Рада допомоги євреям», яка дала змогу тисячам євреїв отримати житло, фальшиві документи та гроші, необхідні для виживання”.

Автор покликається на дослідника тієї історії, професора Grzegorza Berendta з Ґданська. Професор Berendt із сумом констатує, що в умовах таких законів, прийнятих німцями, було лише «відносно небагато» людей, які відважувалися допомогти євреям. Він оцінює цю кількість (у країні з понад тридцятьма мільйонами жителів) у десятки тисяч, переважно поляків, а також українців і білорусів – громадян Польщі. Десять тисяч із них сьогодні відомі поіменно, головним чином завдяки свідченням євреїв, які вижили завдяки допомозі цих виняткових людей. Сім тисяч мають своє почесне дерево в єрусалимському музеї Яд Вашем. І серед уцілілих євреїв є такі люди, як пані Стелла Зільберштайн, якій вдалося вижити, тому що їй допомагали майже шістдесят поляків.

Мучеництво є виправданням життя

.„У розумінні християн оголосити когось «благословенним» означає визнати його святість. Таким чином, тепер християнин може молитися Юзефу, Вікторії та кожному з їхніх семи дітей, або він може звертатися до Бога через них духовно. Їх картини та фігури незабаром будуть розміщені на вівтарях багатьох костелів, мабуть, не тільки в Польщі. І треба пам’ятати, що мученики – це святі особливого роду, і не тільки в християнській традиції. У всій людській цивілізації з незапам’ятних часів глибоко вкоренилася ідея, згідно з якою мучеництво є виправданням життя, а людина, яка віддає своє життя в результаті радикальної практики любові до іншої людини, це постать героя, майстра, святого”, – пояснює Jan ROKITA.

Він також додає: докази, зібрані під час процесу беатифікації свідчать, що Ульми були побожною християнською родиною і вели чесне, працьовите та благочестиве життя.

«Вони, мабуть, добре знали німецький закон, який карав негайною смертю за допомогу єврею, тим паче, що окупаційна влада наполегливо оголошувала про це щодня, водночас оголошуючи списки вже страчених за це поляків. І все ж свідомо протягом довгих півтора року щодня ризикували смертю, в ім’я наказу любові до ближнього. Їхня мученицька смерть засвідчила слушність цього наказу і відкрила перед ними браму до безсмертя”.

WszystkoCoNajważniejsze/WH