Україна будує укріплення вздовж кордону з Росією та Білоруссю
Згідно з рішенням президента Володимира Зеленського, Україна розпочала інтенсивне будівництво фортифікаційних споруд вздовж усього кордону з Білоруссю та Росією, від Волині, яка межує з Польщею, до Харківської та Донецької областей, де тривають бойові дії з російськими військами, – повідомляє інформаційна агенція Reuters.
Українське військо розпочинає підготовку до оборони
.Укріплення зводять переважно поблизу Куп’янська на Харківщині – міста, яке контролювалося ворожими силами у період з лютого по вересень 2022 року, і яке може знову стати ціллю російського наступу. Однак роботи зі зведення укріплень також ведуться серед іншого поблизу Чернігова та в околицях Чорнобиля – місця катастрофи на атомній електростанції у 1986 році.
У репортажі інформаційної агенції Reuters йдеться, що пожвавлення цієї діяльності, що спостерігається вже кілька місяців поспіль, свідчить про відхід української сторони від планування наступальних операцій і концентрацію зусиль на оборонній стратегії. Інформація про масштаби цієї роботи не розголошується.
Укріплення, зведені за підтримки цивільного населення
.Кореспонденти агентства спостерігали за зведенням укріплень неподалік Чернігова. “Після того, як цивільне населення виконає свої завдання [побудує оборонні позиції], ми їх щільно мінуємо. (…) [Роботи тривають] по всій північній оперативній зоні. Нині вони ведуться у Сумській та Чернігівській областях, а також на київському напрямку”, – повідомив генерал-лейтенант Сергій Наєв, командувач Об’єднаних Сил ЗСУ, в інтерв’ю журналістам.
Як пояснили українські військові, фортифікації являтимуть собою бетонні укріплення, так звані “зуби дракона”, котрі згодом ще обплетуть колючим дротом і замінують. А на кількасот метрів за такими оборонними лініями простягатиметься мережа окопів.
“Я вважаю, що більшість із цих позицій треба було підготувати значно раніше, наприклад, навесні [минулого року]. Це займає [зараз] надто багато часу”, – зізнався в інтерв’ю Reuters один із українських військових інженерів, який працює поблизу Куп’янська.
Україна мала впасти за кілька днів
.Про героїчну боротьбу українського народу, який, незважаючи на негаразди, продовжує боротися за свою незалежність, пише на шпальтах “Wszystko co Najważniejsze” українська письменниця та доктор історії Olesya KHROMEYCHUK.
Вона зазначає, що, на думку декого, Україна повинна була впасти вже через кілька днів після того, “як Росія почала своє мерзенне повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року”. В загальному відчутті Росія була сильнішою країною з військової, економічної та політичної точки зору. Україну ж зображували як корумповану, розділену та слабку державу. Такий підхід мав серйозні наслідки. Переоцінка сили агресора в поєднанні з недооцінкою обороноздатності України безпосередньо вплинула на обсяги та темпи допомоги українцям. Це безпосередньо вплинуло на кількість жертв. Минуло десять місяців, було багато українських перемог, а я досі не почула нічого схожого на вибачення чи хоча б на визнання помилки від тих, хто пророкував швидкий крах Києва.
“Спротив, єдність і чітке відчуття історії та громадянської ідентичності, які українці продемонстрували протягом місяців після вторгнення, вразили світ”, – пише Olesya KHROMEYCHUK.
Вона додає, що нація, яка не може похвалитися століттями безперервної державності, не визнається легітимною нацією, доки не буде пасувати до загальноприйнятого стандарту. Коли українці продемонстрували свою силу на полі бою, рішуче лідерство та наполегливість – риси, пов’язані з традиційними уявленнями про маскулінність – їхня країна почала завойовувати довіру, якою зазвичай обдаровують “старші” нації. Вони “довели”, що заслуговують на довіру. Їхній голос почав лунати голосніше, особливо коли він належав солдату-переможцю чи непохитному президентові.
“У всій цій ситуації українці – не єдина нація, яка не вважалася гідною довіри. Інші країни Центральної та Східної Європи, які застерігали щодо жорстокості Росії, також були відхилені, а їхні заклики до більш жорсткої позиції проти повномасштабного вторгнення були інтерпретовані як брязкання зброєю. Підхід цих країн до їхніх історичних, колоніальних відносин із Кремлем, в очах багатьох був зумовлений “емоціями” і тому менш виправданий. Більш вірогідними були “об’єктивні” оцінки, надані такими країнами, як Німеччина, яка встановила більш дружні торговельні відносини з керівництвом Російської Федерації. Якби було б взято до уваги досвід країн Центральної та Східної Європи, ми були б краще підготовлені до безжальності, з якою Москва зазвичай веде свої війни”, – нагадує авторка статті.
На її думку ті, хто на досвіді знає російський імперіалізм, знають, як важливо вживати точні поняття: не “криза”, а війна; не “сепаратисти”, а російські поплічники; не “українська війна”, а війна Росії проти України. Мова має значення. Її використовує Кремль як інструмент для ведення війни.
“Якщо ми не будемо довіряти таким націям, як українська, і не перестанемо пояснювати їм їхній власний досвід з патерналістської, західної точки зору, ми можемо продовжувати вірити, що “найсильніший завжди правий”, – підсумовує Olesya KHROMEYCHUK.
PAP/WszystkocoNajważniejsze/MB
