З Херсону ми врятували пів мільйона архіваліїв

Відомий український історик та архівіст із Києва Кирило ВИСЛОБОКОВ вже майже 18 років займається оцифруванням архівних, бібліотечних та музейних колекцій. Серед зібрань значну частину становлять архівні матеріали польською мовою, особливо польські газети, надруковані до Другої світової на колишніх польських землях нинішньої України. Сьогодні, під час війни Росії з Україною, ці колекції особливо вразливі до знищення або крадіжки.

Вікторія ГОЦЬ: Вже деякий час ви ведете онлайн-проєкт Libraria.ua, де кожен охочий може отримати доступ до сканів старих часописів, виданих в Україні. Звідки ідея такого проєкту?

Кирило ВИСЛОБОКОВ: У 2012 році один із наших закордонних інституційних партнерів замовив нам сканування кількох колекцій міжвоєнної і окупаційної періодики з фондів Державної наукової архівної бібліотеки у Києві та Львівської університетської. Серед оцифрованих видань були й львівська польськомовна “Chwila” та кілька її додатків. Тим часом пріоритети нашого замовника змінились й ми опинились з понад 200 тисячами відсканованих сторінок справді унікальних видань 1920–40-х років на руках. Тоді я вже був знайомий з кількома чудовими й амбітними онлайн-проєктами історичної періодики, насамперед, Британської бібліотеки. Тож рішення створити такий самий проєкт в Україні прийшло само собою.

Я перфекціоніст і, звісно ж, ресурс мав бути досконалим. Далі були численні зустрічі й обговорення з українськими колегами, а також спеціалістами з Латвії, Естонії, Польщі, Німеччини. Коли концепція була готова, розпочалася робота з програмістами, закупівля потужнішого обладнання для сканування видань великих форматів, далі новий офіс, нові співробітники, навчання…

Якого типу ваша колекція?

Кирило ВИСЛОБОКОВ: Перш за все, газети. Це невичерпне джерело повсякденної, живої історії. Не забуваймо також, що ці масиви просто фізично загрожені, адже газети кінця ХІХ–середини ХХ століть видавалися переважно на дешевому кислотному папері, який з плином часу руйнується. Додайте також часто не дуже добрі умови зберігання й зрозумієте нагальну потребу не лише в удоступненні цих величезних масивів – а для України це тисячі видань, десятки мільйонів сторінок – а й, насамперед, їхнього порятунку й збереження. Особливо тепер, під час війни, в умовах постійних обстрілів росіянами цивільної інфраструктури, пограбувань та нищення культурних цінностей на окупованих територіях, коли ворог прагне не лише винищення українців, але й нашої культури, історії та ідентичності. Єдиний реальний шлях – оцифрування.

Впродовж усіх десяти років роботи над проєктом, ми продовжуємо втілювати в життя початковий задум – створити національний проєкт української історичної періодики. І хоча ресурс дійсно є унікальним як за якістю, так і за кількістю контенту, та все ж один мільйон сторінок – вже завантажених та готових до скачування – для України занадто мало. Для порівняння, ресурс Британської бібліотеки початково планувався в обсязі 40 мільйонів сторінок, на сьогодні містить понад 70 мільйонів і далі наповнюється. А, думаю, наші країни за обсягами видань, що з’явилися друком протягом другої половини ХІХ–першої половини ХХ століть, цілком співставні. Тож, насправді, ми лише на початку шляху.

Віднедавна Libraria має доступ за абонементом, а раніше була безкоштовною. Чим викликані такі зміни?

Кирило ВИСЛОБОКОВ: Комерціалізація Libraria ніколи не була для мене самоціллю. Хоча ілюзій, що держава візьме цей клопіт на себе, ніколи не мав, та усе ж потаємна надія була. Тож ми весь час балансували між розумінням важливості та бажанням зробити потужний доступний усім ресурс та можливостями постійно вкладати кошти у розвиток.

За десять років роботи у створення ресурсу вкладено не лише величезний обсяг праці, а й інвестовано значні кошти. На моє переконання, такі речі мають бути у відкритому доступі й більшість аналогічних ресурсів у світі, якими опікуються національні бібліотеки, такими і є. Хоча є й винятки – доступ до Архіву британської періодики платний, проєкт здійснюється Британською бібліотекою спільно з комерційною структурою. Та за таких обсягів контенту й темпів наповнення, це цілком зрозуміло.

Протягом деякого часу ми обмежували доступ до Libraria читальними залами бібліотек, але надавали його безкоштовно (понад 60 бібліотек зголосились до співпраці), у тому числі виходячи з розуміння тенденції відтоку читачів та пошуку бібліотеками свого місця у новому, цифровому світі. З початком пандемії та обмеженнями на відвідування бібліотек ми знову повністю відкрили ресурс й не закривали його до сьогодні, адже війна продовжила та у багатьох регіонах посилила обмеження, а на окупованих територіях взагалі позбавила людей доступу до бібліотек, архівів та музеїв.

Та на відміну від технічних потужностей – ми здатні додавати на ресурс по кілька мільйонів сторінок на рік – наші фінансові можливості обмежені. Був час, на початку війни, коли ми взагалі стояли перед вибором закрити або принаймні заморозити проєкт. Це означало б звільнення людей, втрату технологічних можливостей, які відновити було б важко, або й неможливо. Втім, на щастя ситуація покращилася й ми змогли зберегти потенціал, хоч і працюємо на мінімумі можливостей. Оскільки нам так і не вдалося привернути увагу держави до проєкту, єдиний шлях аби зберегти й бодай на якомусь рівні розвивати ресурс – запровадження передплати. Тут не йдеться про повернення інвестицій, лише про можливість знайти засоби аби продовжувати наповнення Libraria.

Які ще плани маєте щодо проєкту?

Кирило ВИСЛОБОКОВ: Плануємо незабаром оприлюднити підбірку спортивних газет, як нам здається – потенційно популярну. Втім, не буду розкривати усіх таємниць. Ми продовжуємо робити свою справу й побачимо, наскільки успішними будемо. Безумовно, у нас є концепція наповнення ресурсу, та крім фінансування проєкту є й інші проблеми.

Що є найскладнішим у здобуванні колекцій для оцифрування?

Кирило ВИСЛОБОКОВ: Найголовніша – доступ до колекцій. Будемо відверті, бібліотечне середовище часом залишається консервативним й не всі бібліотеки готові до співпраці, особливо, коли йдеться про оприлюднення, хоча ми і платимо бібліотекам за надання матеріалів для оцифрування, безкоштовно передаємо копії, та іноді на розмови йдуть роки… Звісно ж, є й цілком протилежні приклади.

Дуже складною є теж координація і дослідження того, що мають різні бібліотеки, ресурси яких ми використовуємо. У багатьох випадках колекції в окремих книгосховищах не є повними і потрібна дослідницька праця аби знайти повноцінні комплекти з різних бібліотек. Втім нам все ж вдається створювати на ресурсі достатньо повні й атрактивні тематичні колекції видань, як, наприклад, відносно нещодавно оприлюднена добірка літературно-художніх видань 20–30-х років, колекція видань з українських повоєнних (1945–50-і роки) таборів для переміщених осіб (так звані DP Camps), через які фактично пройшла уся післявоєнна українська еміграція до Західної Європи, а згодом до США та Канади.

Із вторгненням Росії в Україну ми вкотре переконуємося, що чи не єдиний спосіб зберегти щось – це створити цифрову копію…

Кирило ВИСЛОБОКОВ: Так, правильно, цифрові технології – не лише складова стратегії доступу, а й дієвий засіб, спрямований на збереження колекцій, а також інформації про них. З початку війни ми стараємося внести свій вклад, насамперед у збереження української культурної спадщини. Ми активно працюємо з донорами, постачаємо архівам, бібліотекам та музеям обладнання для професійного сканування, засоби для довготривалого зберігання, реставрації та консервації колекцій, стараємося реалізувати проекти зі сканування у найбільш загрожених, наближених до фронту регіонах. За два дні до початку війни ми закінчили проєкт із оцифрування матеріалів у Державному архіві Херсонської області й встигли вивезти близько півмільйона сканів. Під час окупації архів було пограбовано й значну частину цих фондів втрачено.

З чим іще маєте справу, крім проєкту Libraria?

Кирило ВИСЛОБОКОВ: З приходом до Архівної служби нового фахового керівництва у 2019 році ми почали впровадження у державних архівах комплексних систем інформатизації на базі нашої платформи, створення онлайн-ресурсів та цифрового контенту. Ми також створили інтеграційний ресурс – Міжархівний пошуковий портал – який є фактично єдиною точкою доступу з широкими можливостями повнотекстового пошуку до локальних ресурсів архівів, які працюють на платформі Archium. На сьогодні працюють та активно наповнюються сім локальних ресурсів, ще три плануємо запустити до кінця року. Це менша частина з понад 30 державних архівів в Україні, та як і у випадку в Libraria, держава (крім прихильності Архівної служби) системно не опікується та не фінансує цей проєкт. Хоч вартий наслідування приклад є — маю на увазі польський проєкт “Szukaj w archiwach”, який протягом років впроваджується й добре фінансується польським урядом.

Підсумовуючи й оглядаючись на успішний, незважаючи на проблеми (а не має їх той, хто нічого не робить), свій досвід, можу сказати, що приватна ініціатива, звісно, не може замінити державу, особливо у такій значущій й багатовимірній системі, якою є культура. Та приватні структури часто гнучкіші, повороткіші та ініціативніші, ніж державні установи і заклади, й здатні продукувати ідеї та пропонувати рішення, варті уваги й системного втілення. Тож я залишаюся оптимістом, повним сил і бажання продовжувати свій шлях у галузі, яку знаю і люблю.

Розмовляла Вікторія Гоць

Про співбесідника

.Кирило ВИСЛОБОКОВ із 2012 року керує проєктом Libraria.ua, який оцифровує та архівізує старі часописи, що видавалися на території України. Загалом його база містить понад 600 видань українською, польською, німецькою, румунською, їдиш, кримськотатарською і російською мовами, опублікованих у різних регіонах України та за кордоном від початку ХХ століття до 1950-х.

У 2005 році Кирило ВИСЛОБОКОВ створив власну фірму, що надає послуги з оцифрування і впровадження інформаційних технологій. Раніше понад 25 років працював дослідником в Інституті держави і права ім. В. Корецького НАН України (Київ), співпрацював з Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України (Київ) та Інститутом східноєвропейських досліджень НАН України (Київ). До того працював у Центральному державному історичному архіві у Києві, де пройшов усі щаблі архівної служби.