Як Україна надихала польських митців

Розмовляєте українською? Тоді Національний музей у Варшаві (НМВ) запрошує вас на безкоштовні зустрічі. Нещодавно одна з таких була приурочена Дню незалежності України. Темою стали українські сліди та мотиви у творчості польських художників.

.Така акція – не одноразова. Координаторка української програми НМВ, мистецтвознавиця Софія Рябчук каже, що музей і надалі запрошуватиме українців (як дорослих, так і дітей) на безкоштовні (або ж за символічну плату) зустрічі та майстер-класи. До слова, пані Софія також є біженкою: півтора роки тому вона переїхала до Варшави з Києва разом із трьома дітьми. А нині опікується українською програмою при музеї.

Часопис “Все, що найважливіше” також побував на “Українському дні” в Національному музеї та послухав лекцію пані Софії.

Поляки, литовці та українці – пліч-о-пліч

.Перш за все лекторка запросила українських гостей до полотна “Битва під Оршею”. Її автор невідомий (за іншою версією, ним є німець Ганс Крелл). Написана картина орієнтовно у період із 1520-го по 1534-ий рік. Софія Рябчук вказує на українські сліди у творі:

“У цій битві брали участь русини, тобто українці. Тут польсько-литовсько-руське військо бореться з московитами, невдовзі після того, як ті захопили Смоленськ. У ній воював один із найвидатніших полководців 16 століття, український князь Костянтин Іванович Острозький. Із 65-ти битв програв лише три. І власне, у битві під Оршею його військо разом із союзниками розбило противника”.

Острозький тричі на полотні

.Мистецтвознавиця звертає увагу на цікавий факт: полотна часів Ренесансу часто динамічні. У тому сенсі, що в межах одного полотна події і персонажі переміщуються.

“У них розповідаються цілі історії. І цю історію на картині “Битва під Оршею” ви можете “читати” з правого нижнього краю до верхнього лівого. А ще тут одні й ті ж персонажі зустрічаються кілька разів. Вони у русі і змінюють свою траєкторію. І, власне, таким персонажем є князь Костянтин Острозький. На картині бачимо його тричі. Ось тут, наприклад, він на коні, з невеликою червоною хоругвою”.

„Острозький за статусом і повагою в державі був правителем руських земель. Острозькі – це дуже важлива родина для України. Розмовляли руською мовою, були православними. А його син – Костянтин Василь Острозький – побудував Острозьку академію, Острозький замок, чимало шкіл, притулків, церков. Був великим меценатом”, – пояснила дослідниця.

.Далі своїх гостей пані Софія повела до весільного портрету Катажини з Любомирських Острозької (датованого 1597 роком), – невістки князя Костянтина Василя Острозького. Історики вважають цей твір одним із найкращих польських портретів кінця 16 століття. Картина сповнена символізму та новаторських рис.

Меч Щербець та Золоті Ворота

.Згодом, у залі епохи романтизму, знайомимося з твором уродженця Кракова Пйотра Міхаловського. Перед нами “В’їзд Болеслава Хороброго до Києва” (бл. 1837).

“З погляду історії у картині є багато невідповідностей, – зауважує Софія Рябчук. – Битва за Київ між Ярославом Мудрим, Святополком Окаянним і Болеславом Хоробрим відбулася 1018-го року, а Золоті Ворота було збудовано аж у 1037-му. Хоча, ймовірно, до того були якісь інші ворота. Пйотр Міхаловські також зобразив цінну реліквію польських королів – коронаційний меч Щербець. Згідно з легендою, меч надщербився саме тоді, коли Болеслав Хоробрий устромив його в камінь Золотих Воріт. Однак знову історична невідповідність: дослідники вважають меч набагато молодшим, як мінімум на 200-300 років. Є й інші нюанси: наприклад, ось ці крила на уніформі гусарів з’явилися значно пізніше. Але у цьому творі головна не історична точність – а наголос на доблесті, зв’язку з сучасного з минувшиною, до яких часто звертався романтизм”.

Завіша Чорний і Корибутович

.Наступною нашою зупинкою стає “Битва під Грюнвальдом” Яна Матейка, яку він писав у 1875-1878 роках. Величезне полотно (розміром 42 метри) має трагічну долю. Під час Другої світової війни його згорнули та закопали у полях під Любліном, рятуючи від нацистів. Подейкують, що загинуло двоє людей, однак місцезнаходження картини ніхто не зрадив. У наші дні полотно чекала грандіозна і коштовна реконструкція.

У “Битві під Грюнвальдом” Ян Матейко зобразив наших знатних земляків – чернігівсько-сіверського князя Дмитра Корибутовича, а також дипломата Завішу Чорного, мешканця і володаря земель на Львівщині.

“Небезпечне” новаторство Хелмонського

.Зупиняємося біля образу “Бабине літо” (1875) Юзефа Хелмонського. Це – його спогад з подорожі в Україну. На осінньому полі, у білому вбранні лежить втомлена селянка і ловить у повітрі “бабине літо”. Лекторка звертає увагу на нюанси картини, котрі в тодішні роки вважалися непристойними, неприйнятними. Це, наприклад, загальний еротизм сцени (молода жінка, яка лежить) чи зображання брудних босих ніг. Художник кидав виклик тогочасній естетиці і вимогам вишуканого глядача.

.Стиль і відвагу Юзефа Хелмонського точно описав критик Артур Лаутербах, називаючи його “першим художником польського селянства”. Ось його рядки у львівській пресі 1920-х:

“Хелмонський раз і назавжди пориває з мелодраматичним баченням сільського життя, демаскує клішовану ідилію пасторального затишшя і руйнує затерту, карамельну легенду про спокійне й веселе село. Він малює селян такими, якими вони є насправді: спрацьованими і спітнілими, у лахмітті з мішковини. Це образи злиднів і важкої праці на неурожайній, як мачуха, землі. Тодішня критика і суд салонної естетики вбачали у Хелмонському небезпечного новатора. Його замовчували або відкрито бойкотували. Його твори вважалися розсадником анархізму – не лише мистецького…”

Живопис не з Парижу, а з України

.Від Юзефа Хелмонського прямуємо до його друга та учня Леона Вичулковського. Розглядаємо його картини “Копання буряків” (1893) і “Рибаки (Ловля раків)” (1891).

“Зверніть увагу, як Леон Вичулковський любив світло, – підкреслює Софія Рябчук. – Біле ранкове і жовте вечірнє… Він захоплювався українською природою і її мешканцями, які свій стиль життя прилаштували до природи. Так часто відвідував Україну, що сумарно прожив у ній десять років. Жив на Поділлі, у Білій Церкві… Навчався у Варшаві та Парижі. Але казав, що його живопис походить не з Парижу, а з України. І ось його цитата: “Україна чудова. Надзвичайно барвиста країна. Скам’яніле море. Степ. Чари. Магнетизує нескінченний простір. Вночі я виїжджав у степ і до ранку не міг насититися. Не міг збайдужіти до краси природи”.

Церква, знесена радянською владою

.В одній залі з полотнами Вичулковського є улюблена картина пані Софії: невеликий пейзаж Яна Станіславського “Михайлівський золотоверхий собор у Києві” (бл. 1903).

“Це ще та сама оригінальна церква, яка існувала до 1930-х, поки її не знищила радянська влада, – тлумачить дослідниця. – Збудована у 12 столітті, а згодом оздоблена у стилі бароко. І ось ця картина Яна Станіславського поєднує нас з нашими предками, з тими, хто там молився, хто бачив її саме такою”.

.Не безпосередньо, але побіжно пов’язані з Україною постаті художників Конрада Кржижановського (народженого у Кременчуці на Полтавщині) та Фердинанда Рущица. Обидва ці художники навчалися у Петербурзькій Академії мистецтв, а їхнім викладачем був українець грецького походження Архип Куїнджі, родом із Маріупольського повіту. Софія Рябчук каже, що він, як пейзажист, безсумнівно мав вплив на стиль Рущица і Кржижановського.

На жаль, у Кржижановського стався конфлікт із ректором академії – настільки серйозний, що першого вигнали. На його захист стали студенти, і, чи не єдиний серед викладацького складу, – Архип Куїнджі. Конфлікт не минає безслідно, Куїнджі йде з академії і повертається у Маріуполь.

Записала Вікторія Гоць.