Росія ніколи не забувала про Україну

Від 1918 аж по 1991 рік радянська влада не переставала боротися, за допомогою масового терору з національними прагненнями українців, хочучи вогнем і мечем змусити їх до підкорення владі СРСР.

.В виступі з 21 лютого 2022 р., який попереджував оголошення Україні війни, Путін ствердив щось, що дуже здивувало істориків: «Сучасна Україна була повністю створена Росією, а точніше більшовицькою, комуністичною Росією. Цей процес почався майже відразу після революції в 1917 році – Ленін і його товариші обійшлись не дуже делікатно з Росією: відділяючи від неї частину її історичних земель».

Представляючи в такий спосіб народження України, Путін «забуває», що вона має довгу, понад тисячолітню історію, яка сягає Русі – першої слов’янської держави, яка розтягувалась на величезній території від Балтійського по Чорне море, включаючи землі між Дніпром і Дністром, зі столицею в Києві. Про Петербург чи Москву тоді ще нікому не снилось. Українські землі були приєднані силою до царської Росії під кінець XVIII століття. В середині ХІХ, як і в цілій Європі Весни Націй, розвинулась там глибока національна свідомість навколо мови, літератури, пам’яті про великі козацькі бунти проти всілякого гноблення.

Згадуючи 1917 рік, « професор» Путін «забуває» однак, що це був рік двох революцій: лютнева революція, демократична і жовтнева, котра дала можливість Леніну утворити 7 листопада першу в історії тоталітарну державу. Зречення від престолу Миколи ІІ 15 березня 1917 р. принесло занепад царської імперії, котра була тоді називана «в’язницею народів». Етнічні росіяни становили заледве 44% населення Росії. Інші нації маніфестували свої прагнення до свободи: поляки, фіни, латвійці, литовці, мешканці Бессарабії, грузини, вірмени, азербайджанці. Українці також. 17 березня сформувалась Українська Центральна Рада, на чолі якої став Михайло Грушевський. Кілька місяців пізніше, 23 червня, вона проголосила автономію України проти центральної влади. Невдовзі після цього утворено автономічний уряд, на чолі котрого встав Володимир Винниченко.

3 грудня – після того, як 8 листопада Ленін встановив Раду Народних Комісарів, Центральна Рада проголосила утворення Української Народної Республіки. Ленін розлютився. Розумів, що Україна – зерносховище і вугільно-металургійний басейн Європи – виривається йому з рук. Однак перед усім знав – як радикальний марксист – що потужність української національної свідомості підірве принцип класової боротьби, котрою він керувався в усіх своїх починаннях. Дав він це зрозуміти 5 грудня: «Ми сьогодні  є свідками національного руху в Україні і кажемо: ми є послідовниками повної і необмеженої свободи українського народу. (…) Але витягуємо братерську долонь до українських робітників і кажемо їм: разом станемо до боротьби з вашою і нашою буржуазією». Орвелл в чистому вигляді!

16 грудня Центральна Рада відповіла маніфестом, котрий признавав землю селянам, установлював восьмигодинний день праці та політичну амністію. Ленін відреагував 18 грудня текстом в «Правді», котрому товаришував ультиматум. Пригадавши, для вигляду, що всі народи мають право «від’єднатися від Росії», припустив фронтальну атаку, послуговуючись нечуваною новомовою: «Звинувачуємо Раду України в проводженні під прикриттям патріотичних декларацій дволикої, буржуазної політики, котра від давна виражається в відмові визнання радянської влади над Україною (…). Ця дволикість котра не дозволяє нам признати Раду за репрезентанта пригноблених робочих мас Української Республіки, допровадила до вживання заходів, котрі стирають всіляку можливість  угоди». Однак самі висновки були неоднозначні: «В випадку неотримання протягом 48 годин задовільної відповіді на наші питання Рада Народних Комісарів визнає, що Українська Центральна Рада оголосила війну радянському уряду Росії і України». Рада Народних Комісарів вчинила нахабне втручання у внутрішні справи України, приписуючи цій країні додатково відповідальність за війну, котру сама оголосила. Шаблонний приклад брехні, маніпуляції, дезінформації і погроз, котрі стануть хлібом насущним тоталітарної Росії в майбутньому. Попри відсутність відповіді, дійшло, з вказівки Леніна, до проголошення 25 грудня в Харкові радянської Української Республіки, котру Ленін моментально визнав. Київ захопили 8 лютого 1918 року. Менше ніж пів року після прийняття влади керівник більшовиків оголосив війну народові, котрому признав раніше право до самостановлення. Орвелл ще раз!

Так чи інакше Україна взяла участь в загальних листопадових виборах, які були організовані в Росії, котрі принесли затверджену в конституції законодавчу владу, чого домагались понад півстоліття і демократи, і революціоністи.  Перше засідання цього органу відбулось в Петербурзі 18 січня 1918 року, після чого за наказом Леніна було примусово розігнане. Як реакція на ті події 22 січня українська Рада остаточно проголосила незалежність України, а 29 квітня на президента Української Народної Республіки було вибрано Грушевського.

Від того моменту аж по 1991 рік радянська влада не переставала боротись, за допомогою масового терору, з національними прагненнями українців, прагнучи вогнем і мечем змусити їх до підкорення владі СРСР: під час наступу Червоної армії на Варшаву в 1920 році, під час Голодомору викликаного Сталіном (біля 4 мільйонів жертв), за часів Великого терору в 1937-1938 роках, анексуючи в 1939-1941 роках Західну Україну після нападу Сталіна і Гітлера на Польщу, аж до винищення незалежності антирадянського підземелля за допомогою КГБ (в 1944-1956 рр.). Того самого КГБ, в якому Путін був вірним полковником.

.Той самий Путін говорив в інтерв’ю для «Le Figaro» з 7 травня 2005 року, що потрібно: «визнавати правила толерантності і взаємного вшанування народів; прищеплювати, що єдність людства є необхідною супроти будь-яким спільним труднощам і загрозам; створювати клімат зрозуміння навколо ідеї, що всі народи мають такі самі права, незалежно від їх кількості, разом із правом вибору способів, за допомогою яких хочуть розвиватись». Тож нехай Путін втілить в життя правила які сам проголошував.

©„«Le révisionnisme de Poutine et la véritable histoire de la nation ukrainienne», ”Le Figaro”, 1 березня 2022 р.