Те, що нас єднає
Jurij WYNNYCZUK
Після падіння комунізму наші літератури стали шукати способи розпізнати і подолати наслідки чужих імперій (Російської, Австро-Угорської, Німецької). Зближення тут відбувається завдяки появі українських авторів у польському інтелектуальному полі, спільному проекту культурної емансипації, взаємному перекладу книжок, які торкаються спірної пам’яті.
.Після 1989 року, в контексті пострадянської і посткомуністичної доби, польська і українська культури зблизилися на кількох важливих рівнях. Їхні зв’язки в сучасній літературі особливо помітні у спільному переосмисленні історії, постколоніального досвіду, травм ХХ століття, питаннях ідентичності, прикордоння і пам’яті.
Однак умови для розвитку літератури після 1989 року дуже різнилися. В Україні не було такої свободи слова, як у Польщі. Так, у Польщі теж була цензура, але вільно публікувалися письменники, які жили за кордоном: Вітольд Ґомбровіч, Казімєж Вєжинський, Ришард Капусцінський, Станіслав Вінценз. У нас могли друкуватися лише закордонні комуністи. Ті письменники, які прибули в Україні з Польщі в 1920-30-тих роках – майже всі були розстріляні.
Польські письменники могли мандрувати не лише країнами соціалістичного табору, а й виїжджати в Західну Європу й Америку, учитися там, отримувати стипендії. Я вперше приїхав до Польщі у 1989 році.
Ніхто не обмежував кількість виданих книжок польською мовою, а українські видавництва змушені були не лише видавати переклади російських і совєтських авторів, але й видавати їх російською мовою.
І ще. Польська класика була видана повністю. В Україні безліч класиків не видавали взагалі з безглуздих причин, ліплячи їм тавро буржуазного націоналіста, хоча більшість з них були селянами з походження. Література Розстріляного Відродження перебувала, за кількома винятками, під суворою забороною. На польську мову було перекладено всі найважливіші твори класичної літератури. Ми ж переважно змушені були її читати в поганому російському перекладі, бо переклади українською дозувалися, а окремі перекладачі потрапляли під заборону за свою патріотичну позицію. Треба додати, що в 1930-тих роках багато українських перекладачів було репресовано, а з 1932 по 1960 нові переклади видавалися вкрай рідко та й то переважно з російської.
Ну і ще не забути рушійну роль церкви в Польщі. В Україні церква часто була в підпіллі, дітей хрестили по хатах, відспівували померлих теж. На Великдень і Різдво вчителів змушували патрулювати біля церков і виловлювати школярів. Тож український письменник уже з дитинства був травмований тотальною русифікацією, комуністичною пропагандою і атеїстичним вихованням.
Оскільки українська література в 1930-тих роках була знищена, не відбулося тяглості поколінь. Молоді польські письменники повоєнного періоду могли застати ще багатьох живих класиків, піти з ними на каву чи на пиво. Але в Україні вижило їх лише кільканадцять, попри сотні вбитих.
Особисто для мене польська мова була вікном у світову літературу, я з дитинства регулярно відвідував польську бібліотеку, досі передплачую журнал Література на світі. В Україні такого рівня журналу нема. Взагалі літературні журнали відсутні за винятком кількох, які не платять гонорарів, а через те ніхто з відомих письменників там не публікується.
Польська мова стала таким самим вікном і для Миколи Рябчука, і для Ігоря Калинця, і для Григорія Чубая. Ми обмінювалися роздобутими книжками, відкривали одне для одного Марека Гласка, Бруно Шульца, Тадеуша Ружевіча. Марселя Пруста і Джеймса Джойса ми вперше читали польською.
Спільний простір історичної пам’яті змушує обидві наші літератури дедалі активніше осмислювати складні сюжети минулого. Через есеїстику і художні твори українські письменники вступають у «розмову» з польським постколоніальним дискурсом. Ольга Токарчук у своїх романах («Правік та інші часи», «Бігуни», «Книги Якова») і Софія Андрухович («Амадока») також порушують теми багатонаціонального пограниччя, зокрема спільної польсько-української спадщини.
Більшість моїх романів стосуються історії, хоч і не без фантастики. Це Львів XVII століття (Аптекар, Сестри крові), початку ХІХ ст. в переплетінні з сучасністю (Лютеція), 1930-40 років (Танго смерті, Ключі Марії, серія ретро-детективів про нічного репортера). У всіх цих романах головними героями є і українці, і поляки, і євреї. В останньому романі Наречена Вітру описано проголошення незалежного Королівства Галіції і Льодомерії в 1809 р. під протекторатом Наполеона, створення армії під командування Юзефа Понятовського, але… паралельно відбувають події на сучасному фронті.
Після падіння комунізму наші літератури стали шукати способи розпізнати і подолати наслідки чужих імперій (Російської, Австро-Угорської, Німецької). Зближення тут відбувається завдяки появі українських авторів у польському інтелектуальному полі, спільному проекту культурної емансипації, взаємному перекладу книжок, які торкаються спірної пам’яті. Особливу роль відіграє література пограниччя, у якій автори працюють зі змішаною культурною ідентичністю. Наприклад, Анджей Стасюк і Юрій Андрухович досліджують цей географічний і культурний простір як місце зустрічі, взаємопроникнення і конфлікту («міфічний простір Галичини»).
На відміну від польської, українська література після 1991 року пережила небувалий стрес, звільнившись від російсько-совєтського наративу. Почався з великими перепонами процес «повернення» мови, історії і культури, хоча при владі ще довго були комуністи й агенти Росії, які намагалися цей процес гальмувати. На жаль, переривання пуповини з Росією привело до її нелюдської агресії.
Після анексії Криму і нападу на Донбас, і особливо після 2022 року, з’явилися численні твори про війну, які широко перекладають і читають у Польщі. Адже поляки поділяють досвід прямої загрози і боротьби за демократичні цінності.
.Найважливіше, що об’єднує ці культури на літературному рівні, – це активна присутність перекладів і особисті стосунки між письменниками. Польща стала одним із найважливіших центрів перекладу української літератури. Такі перекладачі, як Богдан Задура, Катажина Котинська, Анета Камінська і Міхал Петрик, регулярно представляють твори провідних українських авторів на польському ринку.
