Nadia FEDECZKO: Тисячі мостів єднання

Тисячі мостів єднання

Photo of Nadia FEDECZKO

Nadia FEDECZKO

Українська журналістка, пише для газет “Експрес”, “Моя сповідь”, “Історія+” (всеукраїнські видання з офісом у Львові), а також для проекту ukrayina.pl. Головна редакторка журналу “Рецепти господині”.

Інші статті цього автора

Як будувати комунікацію між поляками та українцями – також тими, хто живе в діаспорі, у Польщі?

.В України із Польщею 543 км кордону, подібні мови та менталітет, близько мільйона українців живе на її території. Отож подумаємо над тим, як нам будувати співпрацю, щоб відносини були добросусідськими, міцними і довготривалими.

Почну із того, що наші країни не починають цю побудову “із нуля”, ми маємо багато моментів співпраці у минулому, серед них перемога Польщі над Червоною армією у битві “Диво на Віслі” (Cud nad Wisłą) 1920 року, у якій  союзником були українські військові з’єднання УНР, і внаслідок якої ПР зуміла відстояти свою незалежність. Або ще більш давня Віденська битва 1683 року, коли разом із об’єднаним військом під проводом Яна Собеського билися козаки, розгромивши полки візира Кари-Мустафи. І в 1991 році році Польща стала першої країною, яка визнала незалежність України.

“Маємо за плечима здобутки кількох поколінь прихильників українсько-польської згоди, які діяли і діють з кінця 1980-х років, — каже польська публіцистка і громадська діячка Іза Хруслінська. — Найбільший внесок у формування польсько-українських відносин у другій половині ХХ століття зробили Єжи Ґедройць (разом із колами паризької “Культури”) та Яцек Куронь, народжений у Львові 1934 року, якого українські кола часто називають “голосом польської совісті”, і котрий бачив Польщу й Україну разом в об’єднаній Європі. Ніхто під кінець 80-тих не подумав би, що нам вдасться перейти такий довгий шлях так швидко. Це сталося завдяки співпраці на політичному рівні, спільному голосу церков: Греко-Католицької та Римо-Католицької, які наголошували на потребі нашого примирення та взаємного порозуміння. A передовсім, завдяки співпраці та активності громадянських середовищ на рівні суспільства. І це заклало добру базу для того, що після 24 лютого майже все польське суспільство ринулося допомагати біженцям з України”.

Отож практична ж побудова комунікації між нашими країнами та народами повинна відбуватися на усіх рівнях, не перекладаючи її лише на плечі верхівки влади. 

“Я підтримую думку, що для порозуміння з поляками потрібно спілкуватися перш за все, на горизонтальному рівні — професійних інтересів чи життя громад, — доєднується до розмови журналістка тижневика “МИГ” (м. Запоріжжя). — Мій досвід комунікації — це спілкування з колегами газети “Кроніка Бескидзька” (м. Бєльсько-Бяла, Силезьке воєводство). Скажімо, до початку війни у 2014 році ми ділилися досвідом, цікавилися, як працює міська влада, чи задоволена Польща наслідками вступу до Євросоюзу. І розповідали їм про Помаранчеву революцію, а потім більш відверто про негаразди у центральній владі, корупцію, наслідки правління Януковича. Тому підтримка польських друзів і під час революції Гідності, і після захоплення росіянами частини Донецької і Луганської областей та анексії Криму, а особливо після повномасштабного вторгнення у 2022 році була вже не такою несподіваною”.

У кожному зв’язку головним є те, що об’єднує. І нині для наших держав — це спільний ворог Росія. Тому такою неоціненною є допомога наших сусідів у перші дні війни, коли мільйони біженців ринули на Захід, а поляки відкрили не тільки кордон і двері своїх домівок, а й обійми і серця. Досі бракує слів подяки за ту гігантську підтримку України Польщею в усіх площинах: політично, морально, зброєю, фінансово, гуманітарно, бо це те, що дало змогу стримати ворога і захистити і Польщу, і всю Європу.

“Побудова комунікації з поляками на базі усвідомлення того, що у нас спільний ворог, потребує від нас якомога більше розповідати нашим сусідам про те, що відбувається в Україні, — каже Іван Леньо, український музикант, співак, лідер фольк-рок-гурту “Kozak System”. — А це щоденні атаки на мирні міста і села, де гинуть діти і люди, які не мають жодного стосунку до мілітарних структур. Це треба показувати, щоб у поляків розвивалася емпатія, щоб вони на емоційному рівні могли відчути всі жахи війни, тобто те, що щодня і щоночі відчувають жителі України”.

З початку війни Польща стала для України одним із шляхопроводів у світ, бо ж внаслідок воєнних дій не працює цивільна авіація, через обстріли та мінування обмежене сполучення Чорним морем. Йдеться не тільки вантажний (в тому числі мілітарний) чи пасажирський потік в обидва боки, а навіть вище керівництво союзних держав прилітає літаками до Варшави чи Кракова, аби звідси вирушити залізницею до Києва. Тому таким незрозумілим було для пересічних українців блокування на кордоні вантажівок.

“Ми повинні розуміти, що кожна цивілізована держава захищає свої власні економічні інтереси, — каже Іван Леньо. — І ми не повинні ні на кого ображатися, а особливо звинувачувати чи дорікати. Треба вирішувати це в економічній площині”.

У налагодженні зв’язків між нашими державами велику роль відіграють не тільки мешканці обох країн, а ті українці, які живуть у Польщі, мова йде про діаспору, формування якої відбувалося трьома умовними хвилями.

Перша почалася у часи Другої світової війни, коли у 1944 році між урядами УРСР і Польської республіки було підписано “Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах”. Тоді відбулося перше виселення українців зі своїх земель. Наступним етапом була операція “Вісла”, здійснена протягом квітня-липня 1947 року, і внаслідок якої українці з метою асиміляції були депортовані зі своїх етнічних територій (Лемківщини, Надсяння, Підляшшя, Холмщини) на так звані “Повернені Землі” (Ziemie Odzyskane), які до 1945 року належали Німеччині. Загалом було насильно переселено 482 000 осіб, нащадки яких є громадянами Польщі, створили змішані польсько-українські родини, але намагаються і нині зберігати свою етнічну приналежність та мову, беручи участь в Об”єднанні українців у Польщі, парафіях УГКЦ, організовуючи українські школи та світлиці. Це ті люди, які заклали фундамент і надалі формують добрі стосунки між поляками та українцями на рівні родин, сусідів, колег по роботі.

Другим етапом можна вважати економічну еміграцію після 2004 року, коли після вступ у Європейський Союз Польща потребувала робочих рук, внаслідок еміграції самих поляків далі на Захід, у Велику Британію та США. Різкий зріст кількості українських заробітчан наступив у 2014 року, коли українці, які раніше їздили на заробітки в Росію (переважно жителі східних областей), вирушили на роботу в країни ЄС, і у першу чергу в Польщу. Ця категорія емігрантів теж позитивно зарекомендувала себе у Польщі, як переважно працьовиті, відповідальні і дисципліновані працівники.

Третьою великою хвилею еміграції стало повномасштабне вторгнення Росії в Україну, коли у перші місяці до Польщі приїхало понад два мільйони жінок і дітей. І перше, що здивувало поляків у новостворених центрах для біженців було те, що жінки просять дати їм роботу, бо не можуть байдикувати. Втікачі від війни не тільки швидко почали працевлаштовуватися, а й відкривати підприємницьку діяльність. За повідомленням видання “Rzeczpospolita” з посиланням на дані з Центрального реєстру та інформації про економічну діяльність, загалом у 2022-2023 роках українці зареєстрували в Польщі 48 464 ФОПи. У 2023 році кількість усіх нових реєстрацій таких компаній у Польщі сягнула 299 тисяч, з них 30 325 — це українські фізичні особи-підприємці, що складає понад 10% створених на той час. А це теж великий вклад в економку Польщі, її бюджет, пенсійний фонд, банківську систему.

На завершення скажу, що комунікація між українцям і полякам повинна бути двосторонньою, для порозуміння нам потрібно спілкуватися постійно, не уникати відповідей навіть на неприємні питання (про УПА, пацифікацію в Галичині чи Волинську трагедію), цікавитися історією, культурою, шукати спільне, а у нас його дуже багато у традиціях, ментальності, поглядах та мріях на майбутнє.

.Польща — мононаціональна країна, її оминула хвиля біженців з Азії та Африки. І українці є першою великою групою іноземців, які живуть пліч-о-пліч з поляками. І ми від усього серця вболіваємо, щоб наше співжиття приносило обом народам лише користь.

Надія Федечко

Materiał chroniony prawem autorskim. Dalsze rozpowszechnianie wyłącznie za zgodą wydawcy. 13 lutego 2024
Fot. Attila Husejnow / Forum