Від сталінських репресій до російського вторгнення – 10 книжок, які допоможуть краще зрозуміти Україну
Ołeksij SIMONCZUK
Український філософ Володимир Єрмоленко одного разу сказав: «Література — це завжди практика розширення досвіду, перенесення в інший світ».
Іноді цей світ може бути вигаданим. Це далекі планети, детективні розслідування у минулому або містичні горори з нереальними чудовиськами.
Однак часто література дозволяє зазирнути вглиб справжніх подій, справжніх людей і справжніх країн.
Сьогодні — про книжки, які допоможуть краще зрозуміти Україну: її історію, літературу, людей і війну, яку Росія веде проти неї вже не один десяток рокі.
Це не ідеальна й далеко не повна добірка, сюди можна додавати ще десятки цікавих книжок, які ще більше розкажуть про Україну, однак у цих ви зможете знайти відповіді на найрізноманітніші питання та прочитати глибокі історії.
Нонфікшн література
«Брама Європи», Сергій Плохі
.Сергій Плохій — мабуть, найвідоміший у світі український історик. Він професор кафедри української історії в Гарвардському університеті, де він також займає посаду директора Гарвардського українського наукового інституту.
І в своїх роботах пояснює моменти української історії для західної аудиторії.
Зокрема, книга «Брама Європи» — це цікаво й доступно про історію української держави від часів Геродота до початку війни на Сході України.
Ця робота дозволяє краще зрозуміти події минулого, а через них — і сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом — головній силі, що стояла за створенням сучасної нації.
«Пригоди української літератури», Ростислав Семків
.Літературознавець Ростислав Семків поставив собі завдання — написати цікаву і захоплюючу історію української літератури.
Чому взагалі виникає таке бажання? Бо більшості з українців у школі про українську літературу розповідали максимально непривабливо. І дарма!
Семків запрошує у справжню подорож: від майже романтика Сковороди до головного автора сучасності Сергія Жадана. Він пропонує інколи поглянути на стилі та напрями української літератури під незвичним кутом. А ще знайти та побачити самобутню красу і силу в текстах чільних авторів і авторок української літератури.
«За лаштунками імперії», Віра Агеєва
.Говорячи зараз про Україну, не можна не згадати контекст українсько-російських взаємин. Про це вже написано багато й ще більше напишуть.
Упродовж віків Росія регулярно краде чужу історію, здобутки та звитяги. І таким чином, наприклад, забирає минуле в України.
Але весь цей час, понад триста років, Україна бореться. Бореться по-різному: з поразками та маленькими перемогами, і з надією на велику та головну перемогу.
Літературознавиця Віра Агеєва у своїй книзі «За лаштунками імперії» через призму культурного процесу аналізує український спротив імперії та боротьбу за збереження колективної пам’яті.
«Позивний для Йова. Хроніки вторгнення», Олександр Михед
.Автор книги, український письменник Олександр Михед, почав писати її у перший день повномасштабного вторгнення, що трапилося на восьмому році російсько-української війни.
Автор працював над книжкою протягом тринадцяти місяців, писав про те, що пережив разом із дружиною, про своїх батьків, які майже три тижні були в Бучі під час окупації. Про те, як змінюємося ми, як наша повсякденна мова стає мовою війни, колись звичні й важливі речі — болючими тригерами, а певні відчуття та емоції — такими, які хочеться забути, але й водночас запам’ятати назавжди.
Тут він зумів зібрати й викласти думки і переживання багатьох українців протягом першого року вторгнення. Українці, як і колись старозавітний Йов, нині проживають жахливі втрати. Як ми втрачаємо найрідніших друзів і домівки? Як змінюються українські діти і яку постпам’ять матиме наступне покоління?
«Червоний голод», Енн Епплбом
.Це важлива книга від американської журналістки та історикині Енн Епплбом. Вона допомагає зрозуміти Голодомор.
Авторка працювала зі спогадами, щоденниками, документами, дослідженнями українських та закордонних науковців.
І у книзі вона доводить, що ця трагедія — не результат природного лиха, а штучна, завчасно спланована Сталіним операція зі знищення українського народу.
Художня література
«Амадока», Софія Андрухович
.Нині це magnum opus у письменницькій кар’єрі однієї з найголовніших авторок сучасної України. Тут Софія Андрухович охоплює кілька місць та епох, більшість із яких стосується України. Авторка пише про історію як таку та вміння працювати з пам’яттю — забувати та власне пам’ятати.
Роман показує, що нічого не зникає безслідно. Різні історичні зв’язки та паралелі мають можливість глибшати, а пам’ять тримає у собі багато таємниць — як окремої людини, так і цілих поколінь.
«Інтернат», Сергій Жадан
.Мабуть, головна прозова книга провідного автора сучасної України.
Це локальна історія одного звичайного шкільного вчителя — його прагнень, мотивації та цілей перед небезпекою, коли за лічені години може помінятися історія і твоє місце в ній.
Жадан розповідає про життя в зоні АТО, його драму, проблеми вибору та самоідентичності, національної психології та патріотизму.
«Музей покинутих секретів», Оксана Забужко
.Один із найвідоміших у Європі романів сучасної України. Видання Newsweek Polska навіть називала його «романом нобелівського класу».
А сама Оксана Забужко досі головна претендетка від України на здобуття Нобелівської премії. Першої в історії країни.
Ця історія — сучасний епос сучасної України: родинна сага трьох поколінь, події якої охоплюють період із 1940-х років до весни 2004-го. Забужко пише про владу минулого над майбутнім, про кохання, зраду і смерть, про споконвічну війну людини за право бути собою.
«За Перекопом є земля», Анастасія Левкова
.Для написання цього роману авторка взяла близько 200 інтерв’ю із більш ніж 50 кримчанами. Деталі їхніх розповідей стали частиною книги.
Дитинство, юність і перше кохання головної героїні роману минули в Криму. Саме тут вона зрозуміла, що є українкою. Ні дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стали цьому на заваді.
«За Перекопом є земля» — це спроба відкрити материк для півострова, а півострів для материка з незвичного ракурсу.
«Сад Гетсиманський», Іван Багряний
.Роман, який зображує одну з найтрагічніших сторінок в історії України — 1930-ті роки. Ось гасло тих часів:
«Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного».
Цей трагічний досвід у своєму романі «Сад Гетсиманський» зображає Іван Багряний.
Тут ми читаємо історію Андрія Чумака, яка показує, як діяв досконалий репресивний механізм радянської системи, як ця система поневолювала і знищувала людей незалежно від їхніх досягнень, походження, віку чи статі.
До в’язниці могли потрапити усі: лікарі, вчителі, письменники. Все твоє минуле не мало значення, кожного могли відправити на саме дно й знищити.
Однак роман Багряного показує про необхідність спротиву злу навіть тоді, коли здається, що боротися далі немає сенсу, а остаточний вибір завжди залежить від людини. І Багряний має цей досвід, адже пройшов радянські табори й лише дивом зміг вижити, щоб потім писати про це.
