Польща та Україна – до спільного українського майбутнього
Україна та Польща – це дві давні європейські культури, об’єднанні століттями історії. Останні роки стали тестом на міцність та витривалість, і наступні обіцяють не менш напружений ритм. Єдиний спосіб не опинитись у стратегічному глухому куті – продовжити об’єднувати зусилля, поглиблювати співпрацю та використовувати механізми європейської інтеграції.
.Очевидно, одним з основних стовпів польсько-українського співробітництва є питання безпеки. Російська агресія, яка дамокловим мечем висіла над європейськими головами, остаточно вибухнула у 2022-му році, і не тільки не вщухає, а й нарощує ескалацію. Російська зброя вже відкрито пересікає кордони Польщі та інших країн-членів НАТО, і путінський інкременталізм не залишає сумнівів щодо його експансіоністських планів просування на Захід. Наразі Україна стримує російську орду і є основним щитом європейської безпеки. Війна потребує колосальних зусиль, і коштує значно більше, ніж коли-небудь можна відновити – адже людські життя безцінні. Тим не менш, боротьба триває, і значною мірою спирається на допомогу партнерів.
Підтримка України відбувається на багатьох рівнях, і включає значну фінансову, військову, політичну та гуманітарну допомоги. Окремо слід зазначити військову місію Європейського Союзу EUMAM Ukraine, спрямовану на навчання українських військових. Координаційний штаб цієї місії у Жагані відіграє ключову роль в поєднанні зусиль Польщі з іншими країнами-членами ЄС у допомозі Україні. Окрім того, Польща стала взірцевим прикладом підтримки України з перших днів повномасштабного вторгнення, і відкрила власні кордони для мільйонів українців, які тікали від звірств російських солдатів. У 2022 році я особисто кілька разів проїжджав через Перемишль, і мав нагоду на власні очі пересвідчитись у невтомній праці волонтерів у цьому прикордонному місті. Ці люди проявили справжню широту серця, до якої можна ставитися виключно із повагою та вдячністю.
Утім, варто усвідомлювати, що підтримка України базується не тільки на морально-етичних засадах, але також підпорядковується прагматичній логіці. Варто лише поглянути на карту, щоб усвідомити геостратегічну складову поточної ситуації – за великим рахунком, Україна є єдиною перепоною, яка відділяє Польщу та решту європейських країн від східного імперського сусіда. Саме тому єдиною панацеєю є забезпечення української перемоги та територіальної цілісності у довгостроковій перспективі.
Окрім воєнно-безпекових міркувань, слід також поглянути на політичну складову питання. У Європейському Союзі Польща наразі є основним великим гравцем серед країн хвилі розширення 2004-го року. За двадцять років членства у ЄС Варшава наростила значну експертизу у нетрях бюрократичних процедур Брюсселя. Польща нещодавно вже вдруге закінчила період головування у Раді ЄС, і це неабияк сприяє розумінню консенсусної культури європейської політики. Відповідно, поступово стало зрозуміло, що просувати амбіційні ідеї та проєкти на європейському рівні є значно складніше, ніж це здавалося на початку міленіуму. Особливо складно лобіювати ідеї, які не узгоджуються з точкою зору інших країн-членів, насамперед таких важковиків як Франція та Німеччина.
За таких обставин, наявність надійного коаліційного партнера є важливим елементом успіху. Саме таким партнером може стати Україна після приєднання до ЄС. За поточної динаміки остаточне приєднання є лише питанням часу, тому підтримати її вступ і бути на першому плані в просуванні цього питання було б мудрим рішенням для Польщі, забезпечуючи таким чином провідне місце у новій архітектурі балансу сил. Це також продовжуватиме логіку Польщі та Швеції, які свого часу стали ініціаторами Східного партнерства та активними прихильниками Угоди про асоціацію з Україною на її євроінтеграційному шляху, на якому вона щойно завершила скринінговий процес. Із тих пір політичний центр ваги невпинно посувається із Заходу європи у східному напрямку. Сьогодні для багатьох Європейський Союз замістив собою поняття Європи, і коли вони бачать Польщу на східному фланзі Союзу, їм важко сприймати її як центральну. Це зміниться, коли Україна та Молдова посунуть східний кордон ЄС, і польське центральноєвропейське розташування буде безапеляційно закріплене.
Задля досягнення цієї мети політична підтримка необхідна Україні вже зараз. У наявному геополітичному контексті вкрай важливо уникнути будь-яких внутрішніх розколів та об’єднати усіх партнерів-однодумців. Для української сторони важливо відчувати польську підтримку і бачити її активну роль у багатосторонніх форматах. Наступного разу, коли європейські лідери відправляться до Білого дому, делегація має включати представника Польщі, який непохитно підтримуватиме інтереси України.
Як це подекуди стається між сусідами, ідилія відносин ускладнюється різними двосторонніми розбіжностями. Різні перспективи та точки зору на ті самі історичні події створюють підґрунтя для непорозумінь, а то й конфліктів. Ігнорування цих сенситивних питань не є виходом, а лише вибухівкою сповільненої дії, адже історія дійсно має значення. Втім, минуле не має ставати безапеляційною детермінантою майбутнього. Потрібно знаходити дипломатичні підходи, що дозволять знайти порозуміння щодо колишніх суперечностей, взаємне прощення та подальший спільний рух уперед. Подібний процес має будуватися на наявному доробку таких постатей, як Єжи Ґедройць, чия доктрина переконливо доводить незамінність Польщі та України один для одного та добросусідських відносин між ними. Успіх такого завдання полягає у щирому двосторонньому бажанні віднайти порозуміння, на противагу політичній інструменталізації.
Важливою також є розстановки пріоритетів із урахуванням поточного контексту. Ми знаходимось у ситуації повномасштабної війни на території Європи із постійним ризиком переростання у глобальний конфлікт і умовну Третю світову війну, тому цілком очевидно, що безпекова складова мала б наразі займати першочергову позицію. Не час занурюватися у вир внутрішньої політики, супроводжуваний будь-якими проявами мови ворожнечі. Натомість, слід тверезо відкинути емоційні ресентименти і зосередитись на прагматичному плануванні спільних дій.
.Подібне планування варто розглядати у рамках ширшої європейської взаємодії, як у сенсі політики розширення ЄС, так і в інших вимірах внутрішньої та зовнішньої політик ЄС. Російська агресія посилила черговий етап переосмислення європейської ідентичності, який виливається у поступову геополітизацію Європейського Союзу, переорієнтацію та посилення стратегічного планування. Цей черговий поворот є чи не найкращим моментом для об’єднання зусиль України, Польщі та інших партнерів задля формулювання спільної візії на майбутні роки і десятиліття, для побудови нової Європи.
