Władysław Teofil BARTOSZEWSKI: Знову наближаємося до 1939 року

ua Language Flag Знову наближаємося до 1939 року

Photo of Władysław Teofil BARTOSZEWSKI

Władysław Teofil BARTOSZEWSKI

Заступник міністра закордонних справ Польщі. Закінчив Варшавський університет за спеціальністю «Історія» та Кембриджський університет за спеціальністю «Культурна антропологія».

Якщо дозволимо Путіну виграти війну в Україні, Рубікон буде перейдено і через кілька років матимемо війну з членом/членами НАТО та війну на Далекому Сході, – пише Władysław Teofil BARTOSZEWSKI

.Історичні аналогії зазвичай вельми дискусійні і дуже часто абсолютно неточні. Однак порівняння попередніх десяти років 21-го століття з 1930-ми здається цілком обґрунтованим, аби недопустити повторення історії. «Ми живемо у передвоєнний час, – заявив нещодавно прем’єр-міністр Donald Tusk. – Нам слід адаптуватися до приходу нової ери. Наступні два роки вирішать все». Коли я нещодавно розмовляв з кількома міністрами оборони країн, які є нашими союзниками, то кожного разу виникали припущення про те, чи збройний конфлікт між членами НАТО і Російською Федерацією може початися через три, п’ять або вісім років. Жоден із них не сказав, що це абсолютно неможливо. Історик Тімоті Снайдер сказав, що нинішня міжнародна ситуація нагадує йому ту з 1938 року, коли у демократичних держав Європи ще був вибір, що зробити, аби запобігти війні. Вони ним не скористалися, і вибухнула Друга світова війна, яка забрала життя щонайменше 60 мільйонів людей і призвела до найбільшого злочину геноциду – знищення шести мільйонів європейських євреїв і близько 50-ти відсотків ромів і сінті. Вона також неймовірно спустошила Польщу. Жодна інша країна не втратила стільки громадян на тисячу мешканців і не зазнала співставних матеріальних втрат.

У 1927 році Адольф Гітлер опублікував другу частину своєї діатриби «Mein Kampf», у якій детально виклав своє бачення світу та політично-військові прагнення. Владу в Німеччині він перейняв у 1933 році, швидко став диктатором і почав підготовку до втілення своїх злочинних планів у життя. Міжнародний світ, Англія, Франція та Ліга Націй, яка теоретично була організацією, покликаною запобігти війні, нічого не зробили. Лейбористська партія Англії була до 1939 року категорично проти доозброєння власної країни. Торі ігнорували переслідування німецьких євреїв та опозиції, перекладаючи вину на Версальський договір. Радикальні публічні промови Гітлера істеблішмент пояснював як «риторику для домашнього вжитку» („The Times”, 10 липня 1934 року). Ремілітаризація Рейнської області у 1936 році, якій Франція сама могла б легко запобігти, якби мала волю до боротьби, стала реальністю. Пізніше Гітлер визнав, що Німеччині довелося б відступити, якби французи застосували армію. В Англії страх війни (пам’ять про втрати у Першій світовій і острах перед можливістю бомбардувань), а також пануюча політика умиротворення («ми не будемо воювати за короля і країну») призвели до масового пацифізму. Було визнано, що Німеччина зламала трактати, але що насправді нічого не сталося. Гітлер, побачивши, що перед ним відкрита дорога, озброївся ще більше і уклав пакт Осі з Італією та Японією (які тим часом безкарно напали на Китай та Ефіопію). Спостерігаючи відсутність реакції з боку Англії та Франції (Сполучені Штати практикували політику ізоляціонізму, яка була далека від дій президента Вільсона), Гітлер у 1937 році вирішує, що він може і хоче окупувати Австрію та Чехословаччину.

У березні він без опору захоплює Австрію. У вересні 1938 року прем’єр-міністри Чемберлен і Даладьє де-факто змушують чеського президента Едварда Бенеша віддати німцям Судетську область і запевняють, що врятували мир у Європі. Насправді вони призвели до початку Другої світової війни. Тімоті Снайдер нещодавно чітко дав зрозуміти, що це був останній момент, коли можна було зупинити Гітлера.

Мюнхенська конференція у вересні 1938 року була не лише дипломатичним конфузом для Франції та Англії, а й військовою катастрофою. Всі укріплення, що захищали Чехословаччину від німців, були розташовані у гірській Судетській області. Втративши ці військові укріплення, Чехословаччина не мала можливості захистити себе від нападу з півночі. У березні 1939 року німці входять до Праги і захоплюють 40 чеських дивізій, добре озброєних і вишколених. Вони також отримують найкращу збройну промисловість у всій Європі. Разом з австрійськими військами (12 дивізій) і власними силами, які більше не потрібно спрямовувати на південь, Німеччина отримує додаткові 80 дивізій, які можна використовувати проти інших країн! Англійці та французи із заплющеними очима дозволяють Гітлеру завойовувати Європу.

На рубежі 1938/1939 років англійці нарешті розуміють, що війна неминуча, і починають терміново озброюватися. Французи вірять у силу своєї армії (чисельно найбільшої у Європі) і в нібито неприступну Лінію Мажино. Гітлер планує вторгнення до свого одвічного ворога, Польщі, і денонсує пакт про ненапад 1934 року. Британці у березні та квітні 1939 року надають Польщі гарантії військової допомоги у разі агресії. У травні польсько-французький гарантійний трактат змінюється у тому ж дусі. Гітлер ігнорує це, справедливо припускаючи, що якщо ці країни не хотіли воювати за Чехословаччину, що мало великий сенс з військової точки зору, то вони не будуть вплутуватися й у битву за Польщу. «Наші опоненти схожі на маленьких черв’яків. Я бачив їх у Мюнхені», – каже він до генерального штабу. Англо-французька делегація вирушає до Москви в надії укласти військовий пакт. Сталін готовий вести переговори, якщо радянським військам буде дозволено увійти до Польщі, що призведе до довготривалої окупації та подальшого загарбання наших територій. Гітлер готовий запропонувати йому це, щоб уникнути потенційної війни на два фронти, головного болю німців з часів Першої світової. 23 серпня 1939 року вони укладають угоду. Східна Польща буде окупована Радянським Союзом.

Двома днями пізніше Польща і Великобританія укладають союзницький договір, аналогічне рішення приймає і Франція. Польща отримала гарантії військової допомоги, які союзники не мали наміру виконувати. Це був блеф, який відтермінував початок війни лише на шість днів, із запланованих 26 серпня до 1 вересня, коли Німеччина напала на Польщу. Радянський Союз приєднався 17 вересня, щоб німці не перетнули узгоджену демаркаційну лінію.

Третього вересня Англія та Франція оголосили Німеччині війну. Британці здійснили кілька рейдів на німецькі військово-морські бази і спробували встановити коротку блокаду. Французька армія спробувала невпевнено увійти до Саарської землі, а потім відступила вглиб країни. Місцеве населення кричало, що вони «не будуть помирати за Ґданськ».

Аншлюс Австрії, окупація Судет та Чехословаччини і напад на Польщу нічому не навчили французів. Вони думали, що врятують себе ціною загибелі Ґданська. Найбільша армія Європи воювала всього лише з 10 травня по 22 червня 1940 року. Вона була численною і добре озброєною, але погано керованою, зі старими генералами, котрі пам’ятали жахи позиційної війни в окопах, що зламала їхні моральні хребти. Вони не хотіли вмирати також і за Париж. Винятки, такі як генерал Шарль де Голль, евакуювалися до Англії, щоб продовжити боротьбу.

Британці принаймні використали час так званої дивної війни для виробництва винищувачів і розробки радіолокаційних систем. Коли дійшло до битви за Британію, ця далекоглядність у поєднанні з майстерністю і запеклістю пілотів також із Канади, Польщі та Чехословаччини увінчалася вражаючою перемогою. У червні 1944 року ця перемога уможливила вторгнення у Нормандію. Якби Англія піддалася у 1940 році, Гітлер виграв би війну.

Historia magistra vitae est, але мало хто вчиться. Через 80 років після публікації «Mein Kampf» президент Владімір Путін виголошує промову на Мюнхенській конференції з безпеки 2007 року, в якій критикує стандарти міжнародного права, прийняті у Сан-Франциско на конференції Організації Об’єднаних Націй 1945 року, і атакує Сполучені Штати й НАТО. Промова була розкритикована як провокаційна і в дусі холодної війни, але Захід пройшов повз неї. Лише через 15 років видатний американський аналітик Andrew A. Michta напише, що лідери західного світу не зрозуміли, що це була декларація війни проти Заходу.

На саміті НАТО 2008 року в Бухаресті Польща, країни Балтії та Сполучені Штати пропонують прийняти Україну та Грузію до НАТО, але ця пропозиція відхиляється Францією та Німеччиною. Саміт узагальнює, що ці країни стануть членами НАТО, але не пропонує їм Membership Action Plan, тобто дорожньої карти для досягнення членства в Альянсі. Менш ніж через півроку Російська Федерація вторгається в Грузію і займає 20 відсотків її території, яку окуповує завдяки своїм найманцям. Агресію ігнорують, і невдовзі після цього президент Барак Обама пропонує Путіну «reset», хоча символічно, що ніхто в Державному департаменті не може правильно перекласти це слово російською, тому Гілларі Клінтон пропонує Лаврову «перевантаження», більш реалістичний термін. Політика умиротворення триває.

Президент Ніколя Саркозі заявляв, що «холодна війна закінчилася», і хотів продати Росії сучасні десантні кораблі. Німеччина повністю узалежнилася від поставок російського газу і втягнулася в економічні та політичні зв’язки з Російською Федерацією по обидва боки політичної сцени. Вони форсують будівництво «Північного потоку-1», який загрожує не лише Польщі та Україні, а й значній частині Європи, включно з Німеччиною. Будь-кого, хто критикує цю політику, називають русофобом, відірваним від реальності наївним романтиком або божевільним. Це повторення політики кайзера Вільгельма I, а потім марень Ostpolitik, тобто «червоного вільгельмінізму». Надходить 2014 рік, Росія нелегально займає і приєднує до своєї території Кримський півострів. Починається наступ на Донбас і Луганськ.

Невелика група польських письменників та інтелектуалів пише листа, якого публікують у знаменний для нас день, 1 вересня, у кількох газетах: „Gazecie Wyborczej”, „Le Monde”, „Die Welt”, „La Libre Belgique” та тижневику “The Economist”. Вони писали (після Майдану): «Вперше в історії люди гинули від куль з прапором Європи у руках. Якщо Європа не виявить солідарності з ними, це означає, що ідеї революції 1789 року – свобода і братерство – нічого для неї не значать. Україна має право захищати свою територію і свій народ від зовнішньої агресії, в тому числі за допомогою поліції й армії, також у прикордонних з Росією регіонах. Там, у Донецькій області, як і в країні в цілому, з 1991 року панував спокій, не було ані одного раптового конфлікту, в тому числі пов’язаного з правами меншин. Владімір Путін, спускаючи з ланцюгів псів війни і тестуючи новий вид агресії, перетворює Україну на полігон, на кшталт Іспанії часів громадянської війни, у якій фашистські загони за підтримки нацистської Німеччини атакували республіку. Кожен, хто не каже Путіну «no pasarán», виставляє Європейський Союз разом із його цінностями на посміховисько і потурає руйнуванню світового порядку. Ніхто не знає, хто буде правити Росією через три роки. Ми не знаємо, що станеться з нинішньою владною елітою, яка проводить авантюрну політику всупереч інтересам власного народу. Ми знаємо одне: той, хто сьогодні проводить політику «business as usual», наражає на смерть ще тисячі українців і росіян, сприяє появі чергових сотень тисяч біженців й атаці путінського імперіалізму на наступні країни. Вчора Ґданськ, сьогодні Донецьк: ми не можемо допустити до того, щоб Європа ще багато років жила з відкритою, кривавлячою раною!».

На цього листа тоді ніхто не відреагував. Мій батько, який його підписав, помер через сім місяців, і йому не довелося спостерігати за будівництвом «Північного потоку-2» – російсько-німецького «суто бізнес-проекту» корисних ідіотів, які говорили про Russlandversteher, не знаючи ані країни, ані мови, або будучи агентами впливу. Йому не довелося вислуховувати думку про те, що США і Росія однаково небезпечні для миру в усьому світі, як і інших єдино слушних тверджень.

Відсутність рішучої політики проти Гітлера, особливо на Мюнхенській конференції, зміцнила його думку, що великі європейські держави не хочуть воювати, а менші він може легко перемогти. Тімоті Снайдер має рацію: якби Чехословаччина захищалася, що було можливим до Мюнхена, але після англо-французької зради вже ні, у Європі, ймовірно, могла б спалахнути локальна війна, але не Друга світова.

.Якби Європа дала рішучу відсіч Путіну в 2014 році, не було б повномасштабної війни в Україні у 2022 році. У 2021 році Путін визнав, що Захід є слабким, залежним від російських ресурсів і розділеним. Хаотичний спосіб виведення американських військ з Афганістану не свідчив про їхню рішучість і волю до боротьби. Путін зробив велику помилку, а західні демократії довели, що будуть підтримувати основні цінності. Однак тепер ми наближаємося до 1939 року. Якщо дозволимо Путіну виграти війну в Україні, Рубікон буде перейдено, і за кілька років матимемо війну з членом/членами НАТО та війну на Далекому Сході.

Władysław Teofil Bartoszewski

Materiał chroniony prawem autorskim. Dalsze rozpowszechnianie wyłącznie za zgodą wydawcy. 30 sierpnia 2024