Нерозуміння природи Росії може призвести до трагедії
Єдність, яку ми намагалися продемонструвати на початку цієї війни, зазнає краху через дедалі більше фракційних поділів, ігор інтересів і суперечок між союзниками, пише Лор МАНДЕВІЛЬ
.Спостереження за відносинами між Францією та Росією з боку може скласти хибне враження. Насправді вони складніші за те, що у Варшаві подають як «пропутінські настрої». У Франції є багато людей, які розуміють масштаби загрози, яку Росія становить для Європи та світу. Багато людей усвідомлюють, що джерело цієї загрози глибоко вкорінене в руїнах комунізму. На цих руїнах постала Путінська Росія, політична тварина, яка є новою версією імперської Росії, яку ми знаємо зі сторінок історії і яка є продовженням більшовицької Росії. Це загроза міжнародному порядку, і, безсумнівно, у Франції ми це усвідомлюємо.
Багато років я спостерігаю за Росією та Центрально-Східною Європою. У 1982 році я жила у Варшаві й вивчала польську мову. Це ще були часи воєнного стану. Цей період історії дозволив мені пізнати та зрозуміти погляди поляків і Польщі на багато питань, в тому числі щодо російської загрози. Проте, якщо ми хочемо повністю зрозуміти, що сьогодні відбувається у зовнішній політиці Франції, є кілька елементів, які необхідно взяти до уваги.
В першу чергу – історична близькість Франції та Росії і те, чим вона насправді є. Ми пам’ятаємо, що Росія була фактичним союзником Франції в багатьох складних історичних моментах. Разом з Францією Росія була проти німецької влади.
Події 1914 року все ще знаходяться в пам’яті та менталітеті французів. Адже саме тоді росіяни в рекордно короткі терміни мобілізували свою армію на допомогу французам, організувавши знаменитий Самсонівський наступ, щоб дати нам час організувати захист. Такі історичні події неодноразово зустрічаються на сторінках історії. Цей альянс був офіційно оформлений наприкінці 19 століття й отримав назву «alliance de revers»; він мав стати противагою могутності Німеччини. Де Голль постійно хотів його відтворити, навіть за часів комунізму, прагнучи збалансувати свої відносини з Америкою.
Відносини з Москвою завжди розглядалися як спосіб стримування американського впливу в Європі. Французи традиційно боялися процесу прийняття рішень США, іноді з поважних причин (Ірак 2003), а іноді ні.
Захоплення Росією у Франції також пояснюється силою впливу та значенням російської культури, яка розглядається як невіддільна частина західної культури. Сприйняття Росії, на жаль, часто (надто часто) романтизується нашим обґрунтованим захопленням творами та роботами Достоєвського чи Толстого, російською культурою загалом. Ми не розуміємо, що якщо російська культура має обличчя Анни Кареніної, то російська влада має обличчя Чингісхана.
Таким чином сформувалося відносне невігластво та брак реальних, глибоких знань ширшої французької політичної, наукової та культурної еліти про те, чим насправді є Росія, якщо зняти її романтичну маску. Це парадоксально, тому що, з одного боку, ми маємо чудових знавців російської тематики в академічних і журналістських колах, а з іншого — часто не знаходимо прямого зв’язку між їхньою роботою та світом влади.
Зазначу для ясності: я не сумніваюся, що французькі журналісти знають про те, що відбувається в путінській Росії. Або, принаймні, так було в минулому. Однак в останні роки інтерес і спеціалізація, спрямована на вивчення природи і справ Росії, зменшилися. Стає все менше журналістів, які хоча б знають російську мову та культуру. Тому їх аналізи стають все більш поверхневими. Відповідно, вони призводять до помилок. Але в політичних кругах все одно все набагато гірше…
Не можна недооцінювати вплив Французької революції на Росію, а потім і вплив Російської революції на французьких інтелектуалів, у яких після Другої світової війни переважно домінувала ліва ідеологія.
Ба більше, існує феномен, який я б назвала солідарністю імперій. Франція була імперією. Росія все ще є. І це безжальна імперія. Цілком можливо, що в деяких колах французи, навіть підсвідомо, симпатизують російському імперіалізму та його символічному завершенню після 1991 року, оскільки вважають, що вони теж зазнали травми втрати своєї імперії. Таким чином слід розуміти заклик не підривати та не принижувати Росію. У діях французьких дипломатів протягом останніх 20–30 років домінувало сприйняття Росії як країни, яка втратила свою імперію і проживає травму цієї втрати, і яка фактично є крихким двійником своєї колишньої могутності.
Які можу бути цього наслідки? Ми знаходимось в небезпечному моменті історії, коли нерозуміння природи Росії може призвести до трагедії. Так, наприклад, сталося зараз з нещадною війною проти України.
Врешті-решт, є три теми, які вирішують хід нашої сьогоднішньої історії. Ці проблеми не обмежуються нашим континентом, Європою, вони несуть наслідки на всього світу.
Ми боремося з імперським ураганом, який поки що неможливо зупинити, попри місяці війни, санкції проти Росії та її величезні втрати. У четвер, 9 червня, Володимир Путін порівняв завоювання Швеції Петром Першим із нинішньою війною в Україні. Його імперіалізм, який виражається в переконанні, що території, за які Росія воює, є не об’єктами завойовування, а тим, що з самого спочатку належало Росії, надзвичайно небезпечний і тривожний. Це звучить як попередження; викликає занепокоєння теж нещодавня пропозиція російського депутата, щоб Дума скасувала визнання незалежності Литви. Путін продемонстрував разючу зарозумілість, підриваючи державність України, але його слова не можна ігнорувати, оскільки вони становлять серйозну загрозу для всього світу.
Сама Україна опирається цій ідеї. Останні місяці виразно підкреслили її національний шлях і державність. Це захопливе явище, бо з країни, про яку ми знали відносно мало на Заході, вона стала країною, яка найважливіша для безпеки Європі. А отже, все змінилося.
Загроза поділу Європи все ще існує. Єдність, яку ми намагалися продемонструвати на початку цієї війни, розбивається об сьогоднішні фракційні розбіжності, інтереси та суперечки між союзниками. Це відбувається в ширшому контексті глибокої кризи демократії, яка відбувається в західних країнах. І це стосується не лише Європи, а й Сполучених Штатів.
Значна частина наших суспільств не хоче до кінця розуміти виклики, які ставить перед світом Російська Федерація. Не довіряє еліті при владі й звертає свою увагу на більш тривіальні, короткострокові економічні чи інші довгострокові екзистенційні питання. Особливо це стосується правої частини політичного спектра на Заході та націоналістичного сегмента, який навіть не може зрозуміти російської проблеми. Ця проблема існує у Франції на дуже серйозному рівні. Нас розділяє насамперед розуміння загрози. Багато експертів з безпеки продовжують зосереджувати свою увагу на ісламській загрозі. Вони настільки зайняті цим, що не бачать загрози з боку Росії, бачать у ній навіть потенційного партнера в боротьбі з ісламізмом. Сьогодні це одна з найбільших проблем французького суспільства, еліти, політиків і журналістів: дедалі більша кількість людей позбавлена волі та емпатії зрозуміти, що відбувається у Східній Європі. Путін розраховує на цей сегмент суспільства, щоб створити розкол в суспільстві та виграти в довгостроковій грі.
.Уряд Макрона, попри вагання та застереження, допомагає Україні у військовому плані та вживає заходів щодо економічних санкцій. Питання в тому, як довго ця позиція протримається, враховуючи ширші суспільні настрої. Викликає занепокоєння сильний результат ультралівих, які слідують по п’ятах за Макроном і хочуть миру за всяку ціну, як і прогрес ультраправих, які також хочуть миру з Путіним.
Лор Мандевіль
Текст виступу на конгресі Polska Wielki Projekt опубліковано в № 42 «Все, щонайважливіше» [ПОСИЛАННЯ].