Зростаюча могутність Центральної та Східної Європи випливає із спільного минулого
Prof. Aleksander SURDEJ
.Річ Посполита — держава, що існувала у 16, 17 та 18 століттях між Балтійським та Чорним морями. У її межах проживали литовці, поляки, білоруси та українці. На території близько 800 тис. на площі квадратних кілометрів проживало майже 8 мільйонів людей. Домінувала традиційна економіка з сильною концентрацією земельної власності – 80 проц. населення працювало в сільському господарстві. З цих земель у Західну Європу експортувалися величезні обсяги зерна, яке в період після відкриття Америки та ранньої колонізації продавалося за високими цінами і забезпечувало дохід на душу населення приблизно в половину доходу тодішних Нідерландів, коли країна проходила через економічне процвітання. З точки зору сьогодення, це може бути не дуже вражаючим, але в той час метою фермерства було забезпечення безпеки життя кожного, а функціонування в системі економіки фольварків давало таку безпеку кріпакам, кількість яких тоді переважала в населенні.
Скориставшись лібертаріанською, протофедералістичною політичною системою, яка захищає від зловживань царського абсолютизму, сучасні нації Центральної та Східної Європи мають власні окремі держави: Білорусь, Литву, Польщу та Україну, що займають загалом понад мільйон квадратних кілометрів і населені понад 90 мільйонів людей. Посилення взаємного економічного співробітництва дало б їм можливості як для зміцнення незалежності від агресивної Росії, так і для досягнення відносно високого рівня процвітання.
Географічне положення сильно впливає на долі народів. Вони формуються у взаємодії зі своїми сусідами. Якщо його історичні моделі сприймаються як позитивні, вони створюють символічні зв’язки і служать орієнтиром для співпраці, навіть коли зовнішні обставини тимчасово заважають.
У уявному світі без кордонів і кінетичного тертя економічне співробітництво приводять в рух компанії та підприємства. У реальному світі держави та уряди формують міжнародне економічне співробітництво. Вони відповідають за розвиток широко зрозумілої інфраструктури: від аеропортів, портів, доріг до оптичних волокон. Якщо уряди хочуть стимулювати взаємну співпрацю, вони правильно формують інфраструктуру, узгоджуючи реалізовані проекти з сусідами та враховуючи їхні потреби. Польська нафтова компанія Orlen вже експортує нафтопродукти через литовський порт у Клайпеді, польська система енергетичних мереж дає змогу обмінюватися надлишковою електроенергією з Україною, а вулиця Via Carpatia, збудована й проходить уздовж східного кордону Польщі, дозволить включення дорожнього руху з Білорусі та України в майбутньому.
Можна припустити, що найближчим часом усі ці країни будуть функціонувати в рамках більш широкого європейського економічного простору. Проте ніщо не заважає їх тіснішій співпраці у сфері енергетичної безпеки. Литва закриває АЕС, побудовану за радянськими технологіями, Польща має намір будувати свої АЕС, без яких важко погодити між собою кліматичні цілі та енергетичну безпеку. Ці проекти створюють потенційну енергетичну взаємодоповнюваність.
На наших очах почалось економічне роздроблення світу. Фірми та держави скорочують ланцюжки поставок ключових товарів і послуг. Вони не хочуть бути засуджені співпрацю з віддаленими постачальниками, особливо якщо вони походять з авторитарних чи диктаторських держав. Для компаній і підприємців це шанс вийти на географічно ближчі ринки, розвиватися швидше, без тиску компаній-конкурентів із країн, які не дотримуються трудових, соціальних правил та правил охорони навколишнього середовища. Настав момент заново відкрити взаємну економічну привабливість і необхідність!
Країни Центральної та Східної Європи, особливо Україна, є районом родючих земель. Україна була і може бути житницею Європи. Перед обличчям російських бомб, що падають на український чорнозем, світ боїться дефіциту зерна чи соняшникової олії. Війна не триватиме вічно і знову будуть засіяні поля. Але зрозуміло, що сучасне сільське господарство має бути і ефективним, і екологічним. Це має бути підкріплено науковими дослідженнями, агрономічними інноваціями та якісною освітою. Поле для взаємної співпраці очевидне, і в ньому вже активно працюють польські, литовський та український аграрні університети.
Вирішення складних економічних чи екологічних проблем полегшується, коли виклики беруть на себе люди з хорошою освітою, які співпрацюють один з одним у ефективних економічних (компанії) та громадських (державні установи) організаціях. Усі проаналізовані країни надають великого значення якості освітніх систем і постійно покращують свої місця в опитуваннях PISA. Людський капітал та підприємницькі настрої молоді є умовами для стійкого покращення якості життя.
.Не менш важливою, однак, є прихильність до місця та національної ідентичності. Економісти стверджують, що 65 проц. Свого прибутку ми завдячуємо не нашим талантам, а місцем народження та проживання. Очевидно, це створює сильний проімміграційний стимул, який зараз спостерігається особливо серед жителів Африки. Почуття національної ідентичності нейтралізує значну частину сили цього стимулу, оскільки воно робить людей терплячими, готовими рости разом зі своєю громадою або, після періоду перебування за кордоном, повернутися, щоб принести капітал, роботу та підприємництво у розвиток їхні землі. Цим невидимим чинником є добре зрозумілий патріотизм – головний фактор сталого зростання!
Олександр СУРДЕЙ
Текст був опублікований у щомісячнику думок „Wszystko co najważniejsze” та у світових ЗМІ в рамках проекту „Розкажемо Польщу світу”, що здійснюється у співпраці з Narodowym Bankiem Polskim (Національним банком Польщі) та Інститутом національної пам’яті.
