Захід більше боїться програшу Росії, ніж України

Наша проблема в Європі полягає в тому, що Німеччина є партнером зі слабкою надійністю, але все ще має величезний вплив на форму досягнутих консенсусів. Політика Німеччини щодо Росії була дискредитована, але Берлін досі ментально її дотримується – пише Славомір Дембський. 

.У 2002 році на саміті НАТО в Празі до Північноатлантичного альянсу були прийняті Естонія, Латвія і Литва, які в 1940 році на півстоліття втратили незалежність і стали союзними республіками СРСР. На тому ж саміті до Альянсу також були прийняті Болгарія, Румунія, Словаччина та Словенія. Таким чином, кордон зони договірної відповідальності з Росією було розширено майже на 900 км. Країни Балтії отримали членство в Альянсі майже в останній момент, на хвилі великого розширення НАТО та Європейського Союзу, які є інституційними проявами вільного світу. Світу, який вперто обманював себе, що Росія переживає важкий, хоча й неминучий, а головне – незворотний процес демократичної трансформації. Одним із проявів цього процесу стала участь Росії в розбудові європейської безпеки на основі ідеї кооперації та співпраці. У лютому 2007 року президент Володимир Путін на конференції в Мюнхені оголосив про кінець цієї епохи й зажадав змінити європейський порядок таким чином, щоб було визнано право Росії мати власну сферу впливу. Росія отримала б право обмежувати суверенітет своїх найближчих сусідів. Через півтора року Росія здійснила збройний напад на Грузію, чітко сигналізуючи про намір перейти від слів до діла, і напала на Україну у 2014 році.

Нова ера Альянсу

.Саміт НАТО в Мадриді у 2022 році відбувся в іншій епосі. Через 20 років після останнього розширення НАТО коштом країн, що межують з Росією, заявки на вступ до Альянсу подали Фінляндія та Швеція – сусіди Росії, які протягом холодної війни проводили політику нейтралітету щодо західних військових альянсів. З їх вступом до Альянсу його кордон з Росією знову розшириться, цього разу на 1340 км. Щоправда, Фінляндія та Швеція проводили аналіз власної безпеки після російської агресії проти України та анексії Криму у 2014 році, вони постійно розглядали можливість подати заявку на членство в НАТО, але цього моменту вважали, що ситуація ще не настільки драматична, щоб наважитися на цей крок. 

Все змінило відновлення Росією війни з Україною 24 лютого 2022 року, а особливо максималістичні цілі нового російського наступу, спрямовані на знищення української державності та винищення української нації. Досвід Бучі та Ірпіня, коли Росія повернулася до тактики захоплення завойованих територій, яку століттями зазнавали її сусіди: шляхом масових злочинів і примусового переселення, вплинув на соціальне сприйняття та відчуття безпеки суспільств Фінляндії та Швеції. Ці країни завжди вважалися частиною спільноти демократичного світу. І немає сумніву, що в разі нападу Росії він рано чи пізно прийшов би на допомогу обом країнам, але з огляду на російський спосіб ведення війни, який можемо побачити в Україні, «пізніше» могло б бути запізно. 

Випадок з Україною чітко показав, яку ключову роль відіграє ядерна парасолька США. На жаль, він не покриває Україну і політична симпатія Америки до неї виявилася недостатньою. Так на Україну напала Росія. Звідси з’явилося рішення Фінляндії та Швеції якнайшвидше приєднатися до структур Північноатлантичного альянсу та отримати ядерну парасольку.

Членство Фінляндії та Швеції в НАТО гармонізує безпеку в Європі та усуне потенційну “сіру сферу” між Євросоюзом і НАТО, яку Росія може спробувати випробувати. Це також історичне рішення з точки зору інтересів безпеки Польщі, тому що вступ Фінляндії та Швеції до Альянсу робить Балтійське море внутрішнім морем НАТО. Російський Балтійський флот незабаром перетвориться на “групу реконструкції”, тому що в разі збройного конфлікту у нього не було б шансів вижити. Особливо, якщо навколо Балтійського моря буде побудована густа мережа систем протидії доступу НАТО, включно з протикорабельними системами; авіація НАТО також отримає перевагу. Велике значення матиме підвищення здатності НАТО проводити також горизонтальну ескалацію, яка обмежить Росію на території від Білого до Чорного моря.

Ще одне важливе рішення, прийняте на Мадридському саміті, – збільшення сил реагування НАТО. Звичайно, це станеться не відразу, тому що багатьох із цих сил ще немає, але прийнято політичне рішення про їх розширення та розвиток. Альянс має розгорнути 300 тисяч сил швидкого реагування, які у разі посилення загрози агресії з боку Росії будуть поступово перекидані на східний фронт. У майбутньому — сподіваємось, не дуже віддаленому — цього потенціалу вистачить для успішного захисту «кожного клаптика» території НАТО в Центральній і Північній Європі.

До цього можна додати нову стратегічну концепцію, яка чітко визначає Росію як загрозу миру в Європі. Це вимагає від союзників адаптувати свій національний потенціал до цієї загрози або скоротити час, необхідний для передислокації військ. Це станеться не відразу, але союзники домовилися в Мадриді, що рухатимуться в цьому напрямку.

Ще одне важливе питання – підвищення готовності всіх союзників. Прийняття цієї перспективи є наслідком усвідомлення того, що оскільки Росія мобілізувала 180 000 військ проти України, вона може мобілізувати більший потенціал проти НАТО. Рішення про остаточну дислокацію командування 5-го корпусу в Польщі також сприятиме підвищенню готовності НАТО до відсічі російській агресії. Усе це свідчить про те, що є усвідомлення загрози з боку Росії, а тому рішення, які приймаються в цьому контексті, абсолютно відповідають інтересам держав східного флангу Альянсу, включно з Польщею.

Безсумнівно, відбувається відхід від мислення в категоріях відлякування покараннями (deterrence by punishment) і перехід до відлякування за допомогою військового потенціалу, який забезпечить ефективну оборону (deterrence by denial). Це дуже хороший напрямок в еволюції стратегічного мислення Альянсу, і на ньому необхідно працювати до наступного саміту НАТО у Вільнюсі.

Те, що я вважаю втраченою можливістю і що стає постулатом до наступного саміту, – це відсутність рішення про сталу базу США на території Польщі та Румунії. Це не вимагає залучення додаткових сил. Достатньо, щоб одна важка бригада, яка і так ротується, мала постійну базу в Польщі, а інша – можливо, легша, в Румунії. З приєднанням до Альянсу Фінляндії та Швеції рішення створити постійну базу стає ще більш очевидним. Це одне з найбільш досяжних і простих у виконанні рішень, які необхідні як стратегічно, так і політично.

Застаріла структура не відповідає на виклики сучасності

.Альянс ментально і політично перемістився на схід і реагує на загрозу з боку Росії. Проте виникають сумніви, коли він організаційно залишиться в схемі інфраструктури, яка застаріла на 30 років. Така сама модель розгортання баз добре працювала під час холодної війни, до розширення НАТО до країн Центральної Європи, балканських країн, Фінляндії та Швеції.

Необхідно обов’язково прямувати до припинення дії Основоположного акту НАТО Росія 1997 року. Росія порушила всі можливі зобов’язання цього акту, а деякі союзники вважають, що він все ще може бути корисним, тобто, прямо кажучи, будують політику на основі ілюзії, а не реальності, з якою ми маємо справу.

На жаль, недостатньо припустити, що НАТО не згадає про цей документ. У заяві Пентагону від 29 червня, в якій зазначено, що всі рішення Мадридського саміту відповідають зобов’язанням, що випливають з Основоположного акту НАТО-Росія (NATO-Russia Founding Ac), вказується, що поки президент США не заявить, що положення не стосуються Сполучених Штатів, американські чиновники діятимуть так, якби ці положення були чинними. Тому варто вести політичну боротьбу з союзниками, які все ще розраховують на повернення Росії до миру та співпраці. Їхня політика щодо NRFA становить серйозну загрозу для всього Альянсу.

Тому до саміту НАТО у Вільнюсі необхідно буде звернути увагу союзників на те, що зобов’язання, взяті внаслідок вступу в силу нової стратегічної доктрини Альянсу, вимагають постійної присутності американських сил у Польщі та Румунії. Це необхідно для здатності захищати кожен дюйм території НАТО. Це також пов’язано з необхідністю політично покарати Росію за розв’язання війни в Європі.

Згідно з рішеннями, прийнятими Альянсом у Мадриді, є хороші шанси, що членів Альянсу вдасться переконати прийняти такі рішення у Вільнюсі; це можливо головним чином завдяки новій стратегічній концепції. Варто додати, що вище командування армії Сполучених Штатів виступає за постійну присутність американців у Польщі. Потрібне лише політичне рішення.

Виникає питання, чому, попри природний наслідок прийняття нової доктрини будівництва постійних баз, врешті-решт про це не було прийнято остаточного рішення. Це може бути результатом позиції деяких європейських держав Альянсу, зокрема Німеччини.

Це не означає, що Сполучені Штати відмовилися від лідерства в НАТО. Всупереч тому, що дехто каже, президент Джо Байден має лідерські дані, що було помітно в поведінці як стосовно України, так і на Мадридському саміті. У своїй передвиборчій кампанії він оголосив, що Сполучені Штати прагнутимуть відновити довіру до американських альянсів і відносин із союзниками, тому він волею ситуації є лідером, який намагається досягти консенсусу, уникаючи дебатів усередині союзників, які можуть вплинути на ефективність прийняття рішень.

Поділена Європа 

.Наша проблема в Європі полягає в тому, що Німеччина є партнером зі слабкою надійністю, але все ще має величезний вплив на форму досягнутих консенсусів. Політика Німеччини щодо Росії була дискредитована, але Берлін продовжує її ментально дотримуватися. Варто нагадати, що саме Німеччина у 2014 році заблокувала розгортання батальйонних бойових груп на східному фланзі, вважаючи, що це спровокує Росію. Додамо, що зараз Німеччина вимагає від Литви створити де-факто коридор для Росії до Калінінграда, тобто взагалі вимагає недотримання європейського законодавства на території Литви через те, що Росія має проблеми з доставленням продукції та сировини до Калінінграда. Голос Німеччини в союзницьких дебатах щодо політичної відповіді на російську агресію має бути послаблений через провал припущень її поточної політики. У певному сенсі українці платять за це найдорожчу ціну.

Безумовно, Північноатлантичний альянс має набагато сміливіше в політичному контексті користатися тим фактом, що він має величезну перевагу над Росією за якістю озброєння. Відповідь Росії на рішення саміту, безумовно, залишиться на риторичному і логістичному рівні у вигляді дислокації військ.

Однак у Росії нема жодних шансів у протистоянні з Північноатлантичним альянсом, їй ледве вдається підкорити собі Україну. І політично це варто знецінити. Також слід весь час нагадувати Росії, що Північноатлантичний альянс має ядерну зброю і що, якби Москва вирішила почати ядерну війну, це була б остання війна в історії країни. Російські генерали усвідомлюють, що якщо вони не можуть перемогти армію, підкріплену «краплями» постачання західного обладнання для України, вони тим більше не зможуть перемогти повний арсенал НАТО, і саме на цьому полягає основна проблема позиції деяких членів Північноатлантичного пакту.

Якби ці постачання були не «краплями», а повномасштабною допомогою, то загинуло б значно менше українських військових, а українська армія мала б реальні шанси повернути всі втрачені території.

Обмежена підтримка є результатом думки, що існує на Заході. Описати її можна так: «Захід більше боїться програшу Росії, ніж України». На це вказує політика Німеччини, яка надає Україні підтримку, що виглядає як імітація допомоги. Нагадаємо, Німеччина до останнього підтримувала Росію в будуванні аргументів для енергетичного шантажу України та Центральної Європи. Берлін дуже любить чесно ретельно звітувати про власну історію, але наразі він не в змозі пояснити навіть катастрофу власної політики щодо Росії, яка сприяла російській агресії та спричинила війну в Європі.

У зв’язку з цим Німеччина працює над формуванням найменшого з можливих спільного знаменника в консенсусі Заходу, який означає надання Україні стільки зброї, скільки їй потрібно, щоб Росія не могла її завоювати, але водночас достатньо, щоб не дати їй повернути всю територію, яку захопила Росія. Українці платять надто високу ціну за захист міжнародного порядку, заснованого на міжнародному праві. Вони платять ціну за спільноту цінностей, яку «нібито» має захищати Альянс. Як бачите, це вибіркова оборона, принаймні для деяких союзників.

.Водночас потрібно докласти зусиль, щоб повністю розбити російський військовий потенціал в Україні та витіснити російські сили з її території. Тільки тоді можна буде розраховувати на те, що Росії не вдасться швидко відбуватися на військовому рівні, а Володимир Путін стане жертвою власної пропаганди, яка проголошує великий, неминучий успіх Росії у цій війні. Лише реальна підтримка України на військовому рівні може послабити Росію, аби російське суспільство, відгороджене пропагандистським бар’єром від реальності, усвідомило, що Путін приніс Росії найбільшу поразку з 1917 року. Це було б неабияким досягненням.

Славомір Дембський