По один бік барикади
Nadia FEDECZKO
Польсько-українське партнерство у час війни є ключем до безпеки Європи.
.В Україні є приказка “сусід — ближчий за родича”, бо ж він завжди поруч, тому-то треба мати добрі стосунки, це ж стосується й України та Польщі. Зосередимося на поточних викликах України, польсько-українських відносинах та перспективах співпраці між нашими країнами в соціальній, економічній та культурній сферах.
Четвертий рік Україна бореться за свою незалежність. Полем бою є не тільки лінія фронту, яка, на жаль, щодня посувається на захід, а й кожне місто та село, які регулярно бомбардує Росія ракетами і бойовими дронами. Щодня гинуть військові, діти, жінки… Напередодні зими росіяни посилили атаки на енергетичну інфраструктуру, плануючи загальний блекаут, щоб українці банально замерзли. Брак електроенергії призвів до того, що споживачі отримують її за графіками, у Києві проміжки без струму тривають по 8-15 годин, а у Дніпрі чи Харкові — навіть по 20-ть.
Москва простягає свої руки і у Польщу: підпали в Варшаві та Радомі в 2024 році, регулярні хакерські атаки, заліт безпілотників 10 вересня цього року, терористичний акт на залізничній колії на маршруті Варшава-Люблін 16 листопада. Гібридна війна є особливо підступною тим, що в останньому випадку виконана під чужим прапором, і диверсантами є громадяни України, щоб вкотре посварити наші держави. Натомість за словами віце-спікера Сейму Пйотра Згожельського: “Кожен день війни в Україні, кожен день допомоги українській армії у боротьбі проти Росії – це день миру, дарований Польщі”.
Польські бізнесмени інвестують в Україну і під час війни
.У цей складний час особливо важливою є тісна співпраця між Україною і Польщею на усіх рівнях: від державного до особистісного.
Зізнаюся, що я плакала від щастя, коли суд у Варшаві не погодився видати німецькій стороні підозрюваного у підриві газопроводів „Північний потік” українця Володимира Журавльова та відпустив його з-під варти. А коли адвокат Тимотеуш Папроцький сказав: “Жодного громадянина України не можна притягнути до відповідальності чи засудити на території Європейського Союзу за дії проти Росії, і сьогоднішнє рішення окружного суду це підтверджує”, — я була вдячна польському правосуддю, бо це надзвичайно важлива підтримка у ці важкі дні, коли кожен українець протистоїть ворогу, як тільки може.
“Ми в Україні постійно відчуваємо підтримку Польщі, і не тільки військову, — каже львів”янин Богдан Бондаренко, — наприклад, наші сусіди передали нам пожежні машини, автобуси, сотні автомобілів швидкої допомоги, одну з них часто бачу на своїй вулиці і подумки дякую громаді Сопоту, бо на ній збережено написи цього міста на Балтиці”.
Економічна співпраця під час війни не тільки не зменшилася, а й збільшилася. За словами заступника голови Польсько-української господарчої палати Даріуша Шимчихи, до війни річний обсяг взаємного товарообігу становив 10,5 мільярдів доларів, а зараз – 15,5 мільярдів. Обсяг експорту з України до Польщі є на 30% вищим, ніж до початку повномасштабного вторгнення.
Польські підприємці не тільки не вивели свої бізнеси із країни, охопленої війною, а навпаки інвестують в неї, відкривши, за даними ПУГП, з лютого 2022 року майже 300 фірм. Загалом, станом на березень 2025 року в Україні працює 3547 компаній, пов’язаних із Польщею.
У час, коли Росія щоденно бомбардує мирні міста, польські підприємці ризикують так само, як українські. Скажімо, у ніч на 16 липня цього року внаслідок атаки російських ударних безпілотників у Вінниці зазнав пошкоджень завод польської компанії Barlinek, постраждало вісім осіб. Завод спеціалізується на виробництві дерев’яного покриття для підлоги, тут не виготовляли ні військової техніки, ні амуніції, це абсолютно мирний бізнес.
Без перебільшення можна сказати, що у кожному магазині в Україні можна купити польські продукти, передусім молочні. Як і у Польщі популярними стали магазини із українськими товарами, які припали до смаку і полякам.
Станом на початок липня 2025 року в Національний судовий реєстрі Польщі внесено 29 044 компанії, що належать українцям. З них 13 014 були засновані після лютого 2022 року. За даними Польського економічного інституту, з початку 2022 року до квітня 2025 року громадяни України заснували в Польщі 88 500 ФОПів, зокрема понад 33 000 минулого року.
Мистецтво — це обмін добротою
.Складним є щоденне життя українців у час війни: відсутність електропостачання, регулярне перебування в укриттях під час повітряних тривог, небезпека бомбардувань, тому якісне кіно — це добра терапія, щоб відволіктися від щоденних турбот.
“Я із задоволенням відвідую сеанси щорічного фестивалю “Дні польського кіно”, що був започаткований ще у 2006 році Польським інститутом у Києві, — каже Богдан Бондаренко. — Цьогорічний двадцятий ювілейний показ відбувся у восьми містах, фільми демонструвалися мовою оригіналу з українськими субтитрами, що дозволило попрактикуватися і у польській вимові”.
Навзаєм у кінотеатрах Польщі можна переглянути новинки українського кіно в українському оригіналі з польськими субтитрами, регулярними є фестивалі, концерти, виставки українських митців, отож українці в Польщі не почуваються у культурній ізоляції.
Після початку повномасштабного вторгнення українська художниця Дарія Альошкіна переїхала з трьома дітьми до Кракова. “Я використовую цей шанс, щоб розповідати про нашу країну, і з цього погляду, мистецтво — нині теж зброя. Влаштовую у містах Польщі та інших країн майстер-класи витинанки, кошти за які перераховую на потреби ЗСУ. Серед учасників заходів — поляки та земляки із різних куточків України, часом вже без дому, без рідних… І у цей момент виготовлення витинанки стає своєрідною арт-терапією, щоб відновити душевний спокій, зберегти психологічний стан”.
“Мене захоплює те, що українці зберігають свої традиції: малюють писанки, вишивають сорочки та із задоволенням носять їх, плетуть вінки, роблять ляльки-мотанки, — каже Рената з Ополя, що теж вчиться робити витинанки, — і я звернула увагу, що мої співвітчизники теж згадали, що їх бабусі малювали яйця, а не купували шоколадні, а нещодавно я побачила у нашому місті оголошення про виготовлення павуків із соломи, що є прикрасами до Різдва. Культурний обмін збагачує обидва наші народи!”.
Біженці, що живуть у Польщі, багато вчаться від поляків, але і поляки переймають хороше в українців.
“Зізнаюся, що ще років десять тому у моєму місті у День незалежності Польщі, мало хто вивішував наші червоно-білі прапори на приватних будинках, — розповідає Дорота з Бидгощі, — Але побачивши, як цінують свій прапор українці, як переховують на територіях тимчасово окупованих Росією, бо за нього можуть розстріляти, на багатьох будинках моєї вулиці у день свят я бачу наші стяги”.
Минуле залишмо історикам
.Як у кожних сусідів, в України і Польщі були різні періоди у відносинах. Польський політик і державний діяч Яцек Куронь, що народився у Львові, сказав, що ми стільки образ і кривд нанесли один одному у минулому, що на кожну претензію, висловлену поляками українці скажуть: „А ось ви перед тим зробили таке-то”, поляки відповідять: „А ви перед тим нам зробили таке”. І тоді запускається ефект доміно, що сягне, образно кажучи, до часів Адама і Єви. Яцек Куронь казав, що шукати винних — це абсолютно безнадійна справа, ми повинні припинити всі взаємні звинувачення і примиритися.
У цьому плані показовим був момент 13 травня 2006, коли Президенти України й Польщі Віктор Ющенко й Лех Качинський відкрили пам”ятник 366 українцям, що загинули в березні 1945 у польському селищі Павлокома від рук вояків польської Армії Крайової. “Ми вибрали дорогу взаєморозуміння”, — сказав тоді Ющенко. І шкода, що ми не залишилися на ній.
“Натомість Президент Польщі Кароль Навроцький нещодавно подав до Сейму законопроект про кримінальну відповідальність за “пропаганду ідеології бандеризму”. Я хотів би щодо цього навести такий приклад, — розповідає Олег Стецишин, історик, науковий співробітник музею “Личаківський цвинтар”, — у концтаборі Заксенгаузен одночасно був ув”язнений Степан Бандера і головний комендант Армії Крайової Стефан Ровецький, на псевдо „Грот”. 22 липня 1943 року вони мали таємну розмову і зійшлися у спільних поглядах. То чому ми сьогодні не повинні знайти спільну мову?
Скажімо, музей “Личаківський цвинтар” є нині прикладом тісної співпраці між нашими народами у керунку вшанування померлих: поруч із меморіалом “Львівських орлят” знаходиться пантеон воїнів Української Галицької Армії, — Окрім того з 2007 року у рамках українсько-польського проєкту «Збереження спільної культурної спадщини» на кладовищі відреставровано понад 140 надмогильних пам”ятників і 3 каплиці. Серед них не тільки могили видатних польських діячів, як Марії Конопницької та Ґабріели Запольської, а й наприклад, пам’ятники українців Івана Франка і Маркіяна Шашкевича”.
“Справді відносини між нашими країнами у даний момент є досить напруженими, без об’єктивних на те причин, на мою думку, — каже Володимир В”ятрович, український історик, політик, громадський діяч. — Навпаки, об’єктивна реальність мала би сприяти нашому зближенню. Я маю на увазі ту загрозу, яка є зараз з боку Росії, не тільки для України, але і для Польщі та цілої Європи.
Питання Волинської трагедії і діяльності УПА — це історична дискусія про минуле, в якій мають брати участь дослідники минулого, тобто історики, а не політики. Участь політиків в цій дискусії нічого не додає для розуміння минулого і ставить під загрозу нормальні стосунки в сьогоденні. Тому, допоки не відбудеться деполітизація історії і деісторізація політики у Польщі, на жаль, буде важко говорити про якісь зміни стосунків на краще.
Волинська трагедія — це кривавий конфлікт, про який треба пам’ятати, досліджувати, але не перетворювати у визначальний чинник формування теперішніх відносин. Треба розуміти, що такого роду конфлікти, як були між українцями і поляками в роки Другої світової війни, це не щось унікальне. Протягом усієї світової історії вони відбуваються між сусідніми народами, і врешті-решт єдиним способом їх полагодження є взаємне пробачення.
Якщо наразі немає готовності говорити про якесь взаємне пробачення щодо минулого в сьогоденні, то напевно єдиний найкращий варіант, який ми можемо запропонувати, це просто відкласти ці дискусії на майбутнє, зосередитися на тих небезпеках, які є сьогодні.
Для мене, як для історика і політика водночас, абсолютно очевидним уроком польсько-українського конфлікту в роки Другої світової війни є те, що всіма цими непорозуміннями завжди скористається третя сторона, і ця третя сторона та сама, як зараз — Росія. Оце той урок, про який нам не говорить, а кричить історія. Якщо ми справді хочемо чогось від неї вчитися, то давайте навчимося того найголовнішого, що, як тільки ми почнемо між собою сваритися, цим точно скористається Москва собі на користь та на шкоду і Україні, і Польщі”.
Усіх втомила війна
.Поляки втомлені війною, бо усі думали, що це лише на кілька тижнів чи місяців, і українці повернуться додому. “Ми не очікуємо тієї ж підтримки, як у березні 2022 року, коли поляки ділилися з нами одягом, продуктами і житлом, — каже Олена Овчиннікова, — Ми, українці, що тоді втікали з однією сумкою і потребували найнеобхіднішого, вдячні їм за цю щирість і жертовність, тепер працюємо і можемо забезпечити себе найнеобхіднішим. А ось повернутися багатьом вже нема куди…”
Натомість тепер видається, що нас, українців, дуже багато у транспорті чи на вулицях. Як таке може бути, якщо поляків близько 38 мільйонів, а українців — лише один? Пояснення у тому, що ми не маємо автомобілів, тому їздимо громадським транспортом, не маємо будинків із подвір”ями, де би могли бавитися діти, живемо у маленьких квартирах або й винаймаємо лише ліжко у кімнаті на 10 осіб, отож вільний час намагаємося провести у парках чи дитячих майданчиках, не харчуємося у ресторанах і не замовляємо кейтеринг, тому нас так багато у супермакетах.
Інколи чую від поляків, що вони добре сприймають українців, але не тих, які живуть за рахунок соціальних виплат. Хочу сказати, що таких українців ніколи не було в Польщі і нема. Втікачам від війни у 2022 році польський уряд видавав одноразову допомогу у розмірі 300 злотих, 800+ отримували лише діти, а 40+ — поляки, які приймали біженців. Втікачі від війни були забезпечені доступом до медичних послуг, якими не переобтяжували медичну систему, бо більшість серед них — молоді та здорові люди.
Зауважу, що згідно з аналізом експертів “Bank Gospodarstwa Krajowego”, доходи державного бюджету від українських емігрантів у 2024 році склали 15,21 млрд злотих, а суми виплат за програмою “Сім’я 800+” для дітей біженців становить 2,8 млрд злотих.
На жаль, жорстока загарбницька війна Росії триває. Якщо хтось із поляків думає, що живе у безпеці, що Кремль атакує тільки Україну, то помиляється. Спільний ворог щодня нагадує, що наші народи стоять по один бік барикади і мають одну мету — безпеку та розвиток. Тільки разом ми вистоїмо.
