Dzwinka MATIJASZ: Далі буде

Далі буде

Photo of Dzwinka MATIJASZ

Dzwinka MATIJASZ

Письменниця, перекладачка. Народилася у Києві. Авторка 12 художніх книг. Книга для підлітків “Мене звати Варвара” увійшла до міжнародного каталогу книг для дітей і молоді “White Raven-2022”. Найважливіші переклади з польської: поезії о. Яна Твардовського, репортажі Р. Капусцінського та В. Шабловського, книги для молоді Д. Тераковської.

Інші статті цього автора

Минулого тижня я забрала з багетної майстерні вишиту бісером карту України й поставила її на каміні. У мене вдома камін — це особливе місце сили, краси й релаксу. Взимку тут регулярно горить живий вогонь, блимає різнокольоровими вогниками гірлянда, щоб світла у короткі й переважно похмурі зимові дні було якомога більше.

.Щовечора запалюю біля карти свічки. Вони також освітлюють, підбадьорюють і нагадують про тих, хто вже не з нами. А також про тих, хто втратив дім і знайшов прихисток в іншій країні Європи чи навіть на іншому континенті. Про тих, хто невдовзі повернеться додому. Або повернувся вчора, позавчора, місяць тому.

Ця вишита карта — символ дому і коріння —  побувала зі мною, доки я її вишивала, у різних країнах. Це таке особливе відчуття — де би не була, носити з собою у торбинці цілу країну, вишивати дрібними намистинами кожну область, згадуючи знайомі міста й містечка. Рухатися справа наліво, зі сходу на захід, бо спочатку слід було вишити найбільш загрожені території. Пам’ятаю, як вишивала цю карту, сидячи на каменях на площі Обрадойро в місті Сантьяґо де Компостела перед собором святого Якова. У мене запитували, що я вишиваю, карта якої це країни і довідавшись, бажали нам успіху, сили і перемоги Світла над Тьмою. Бо так неодмінно стається — світло розсіює темряву, і завжди перемагає. Раніше чи пізніше всі тоталітарні режими зазнають краху.

*

.У середині січня цього року я вперше побувала у містечку Стрий на Львівщині. Там я мала  пересісти на потяг до Калуша, куди їхала на зустріч з читачами. Київський потяг прибув до Стрия о п’ятій п’ятдесят вісім — хвилина у хвилину. Незбагненна магія Укрзалізниці не перестає мене вражати — що би не відбувалося, поїзди під час війни прибувають до пунктів призначення точно за розкладом, провідники пропонують гарячі чаї і каву, частина коштів за напої іде на підтримку ЗСУ. Здається, що машиніст і вся команда залізничників — дивовижні маги, у яких залюбки повчився би Гаррі Поттер. Тут ніхто не користується чарівними паличками, зате у цих магів є щось інше: Світло. Сила. Впевненість. Життя триває — все одно, навіть якщо йде війна. Досить купити квиток і кудись поїхати Укрзалізницею, щоб відчути глибину й повноту життя.

 Того ранку, коли я приїхала до Стрия, надворі була хуртовина. Звуки сирени розчинилися у пластівцях снігу, як щось штучне й абсолютно зайве. Чекаючи потяга до Калуша, я писала новий текст, пила дуже гарячий чорний чай у трохи сюрреалістичній кав’ярні, схожій на оранжерею, з фікусами, прикрашеними гірляндами, які виконували роль різдвяних ялинок. Я дослухалась до розмов і жартів відвідувачів, писала й думала про світ, у якому мені особисто хочеться жити — без воєн, насильства, обману, подвійних стандартів тощо. Відчувала, що простір навколо пластичний і гнучкий — таке враження, що космос уважно слухав думки, слова, емоції саме у цьому куточку Всесвіту й реагував на них.

Коли я вийшла з кав’ярні, мені здалося, що вона зараз зникне, як ота залізнична платформа 9 і 3/4 на вокзалі Кінг-Крос у Лондоні — я оглянусь, а дверей, які щойно зачинились за мною, вже немає. Або вони відчиняються кудись-інде. Або відчиняються не для всіх.

Цікаво, що того ранку половина запущених ракет не лише не долетіли до своїх цілей, а впали на території агресора із незрозумілих причин. Ефект метелика? Начебто незначний вплив на систему в певній точці може мати великі результати, абсолютно неочікувані й непередбачувані в іншому місці і навіть в інший час. Ми щось зробили в обід, а результати цієї дії проявилися зранку того ж дня, себто в минулому. Принаймні під час зустрічі з читачами у Калуші, під час якої також була повітряна тривога й сипав сніг, у мене було саме таке відчуття — те, про що ми говоримо, має вплив (абсолютно дивним чином) на ранкові події. І водночас на те, що відбудеться пізніше, але ми поняття не маємо, коли і де.

Під час зустрічі ми розмовляли багато про що: про Різдво, про світло, про святкування життя, про силу людського духа і потенціал. А ще про улюблені книги, техніку потоку свідомості та книготерапію.

Після таких зустрічей залишається відчуття глибокого катарсису і радості, а також зміцнюється відчуття, що кожен із нас зараз на своєму місці. Підтримує рівновагу й стабільність простору звичайними щоденними діями, з яких і складається життя. Хтось відвозить дітей у садок чи школу, пише статтю про квантовий магнетизм, пече хліб, працює у метро, знімає фільми, створює музику.

*

.Кілька днів тому мій приятель музикант Юрко Йосифович скинув мені посилання на нову версію пісні “Вероніка” (https://youtu.be/5I6nvEA8IRI?si=sgVfxCrjkA7j2hl5). Слова я написала ще восени 2022, а Юрко створив музику.

Нас обох приголомшила історія тепер вже 11-річної Вероніки Куликової з Вугледара. Дівчинка єдина зі своєї родини вижила під час обстрілу сховища дев’ятиповерхівки, в якій вона жила у квітні 2022. Зараз Вероніка після лікування (кілька операцій, тривала психологічна та фізична реабілітація — дівчинці довелося заново вчитися ходити — вже майже два роки живе у Львові у дитячому будинку сімейного типу, вчиться у школі, знаходить нових друзів, спілкується із медиками, що рятували їй життя і допомагають здійснювати мрії — обійняти захисника Вугледара, покататися на конях.

Вероніка живе далі. Усміхається. Часом плаче. Згадує дім, помешкання на сьомому поверсі, улюблені іграшки, бабусин борщ. Цього більше в її житті не буде. Але буде щось інше. Життя триває.

Історія Вероніки — лише одна з тисяч подібних історій — історія, яких не повинно було би бути в нашому світі у 21 столітті. Але вони, на жаль, є. Трагічних історій багато не лише в Україні. В Ізраїлі. В Сирії. Ці історії не конче пов’язані з військовими діями. В Афганістані, Пакистані та інших мусульманських країнах триває дискримінація жінок і дівчаток. У Сомалі та Єгипті дотепер практикується жіноче обрізання. У Ямайці та Ніґерії голодують діти.

Особливо болісно ми реагуємо на те, що відбувається безпосередньо з нами, поруч, у нашій країні. Те, що відбувається далеко, нас зачіпає менше. Хоча ми всі пов’язані куди більше, ніж нам здається.

Проте захисні механізми людської психіки працюють саме так — реагувати болісно на все неможливо. Та й психічні сили у всіх людей різні. Так само різне реагування на стрес, механізми відновлення і підтримання психічного ресурсу. Те, що хтось здатен сприймати з гумором, у когось викликає нервовий зрив. Для того, щоб жити, неможливо перебувати в ситуації постійного стресу. Зрештою, про це писав ще Віктор Франкл у своїй блискучій книзі “Людина в пошуках справжнього сенсу”. В’язні концтабору, що здатні були бачити красу й щось приємне у нелюдських таборових умовах, залишалися живими. Ті, хто споглядав захід сонця чи милувався хмарами, давали своїй психіці більше шансів.

Саме тому я заповнюю свої дні приємними й цінними для мене заняттями. В моєму щоденному “меню” — хатха-йога, пілатес, стретчінг, тривалі прогулянки на свіжому повітрі з дихальними вправами, фіксування шоденної краси, коротких, але яскравих моментів — захід сонця, сніг на гілках, крига на каналі Дніпра, біля якого я живу. А ще вишивання бісером (вишита Берегиня вже також у багетній майстерні), плетення шнурків у японській техніці куміхімо, медитації, перегляд улюблених художніх альбомів, і звісно ж, читання й письмо. Крім того — мріяння й фантазування (це дуже допомагає психіці розслаблятися й залишатись у балансі).

А ще гарно знімає стрес сміх та усмішка — до себе, до тих, хто поруч, до зустрічних людей, до підлітків, що катаються на ковзанах, прикріпивши до курток чудернацькі крила і навіть мене не помічають. Сподіваючись/знаючи/передбачаючи ефект метелика. Десь хтось летить на ковзанах по кризі й ось-ось подолає гравітацію, десь хтось написав свій перший сонет, десь хтось щойно сказав комплімент офіціантці, з якого почнеться романтична історія. Зараз я пишу цей текст — і навіть не сумніваюсь, що він також є внеском у справу завершення війни, перемогу Світла над Тьмою. Десь швидше закінчиться повітряна тривога (наприклад, у Харківській області, де вона триває зараз, коли я пишу ці рядки). Десь якісь ракети не злетять у повітря взагалі, тому що поламаються. Загубляться важливі запчастини, і нова порція неготових ракет припадатиме порохом на заводі. У якогось поставника цих запчастин, що продає їх, обходячи санкції, озветься голос сумління. Він вирішить зайнятись іншим бізнесом. Скажімо, пластичною хірургією або іпотерапією для дітей з фізичними та психологічними травмами, яких завдала війна.

 .У нашому дивному й прекрасному світі можливо значно більше, ніж нам здається. Головне в це вірити, і здійснювати у власному житті — щоденними справами.

Dzwinka Matijasz

Materiał chroniony prawem autorskim. Dalsze rozpowszechnianie wyłącznie za zgodą wydawcy. 13 kwietnia 2024