Jurij WYNNYCZUK: Росію треба заморозити

Росію треба заморозити

Photo of Jurij WYNNYCZUK

Jurij WYNNYCZUK

Член ПЕН-клубу. Автор збірок оповідань, багатьох романів, перекладених різними мовами. У тому числі польською: "Knajpy Lwowa", "Танго смерті, Лютеція", "Легенди Львова" та "Ключ Марії".

Інші статті цього автора

.Усі хочуть миру. Але мир має свою ціну. І цією ціною є територія України. Уявімо собі, що Україна погодиться поступитися частиною території і підпише мирні угоди. Але чи настане мир? Україна просто опиниться в підвішеному стані.

Бо на чиїх умовах може настати мир? На умовах Путіна, Орбана, Фіцо, Сі Цзінь Піня? Ніхто ж нічого не уточнює. Та чи можна комусь із них вірити?

Україна в 1994 році уже підписала Будапештський Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Згідно з Меморандумом США, Росія і Велика Британія зобов’язалися: «поважати незалежність, суверенітет та кордони України, утримуватися від загрози силою, її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України; ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України» і т. д.

Там ще багато інших пунктів. Але, як з’ясувалося, цей документ був пса варта.

Росія порушила всі домовленості. Вона порушувала їх упродовж всієї своєї історії, ведучи загарбницькі війни з усіма своїми сусідами. Всі мирні угоди з Україною від часів Богдана Хмельницького вона зраджувала багато разів. І в 1918 році, як і в 2014-му, вона заявляла, що російських військ в Україні нема, що там відбувається громадянська війна.

Територіальні поступки – це позиція слабості і шлях в нікуди. Згадаймо, як Гітлер вимагав у Польщі коридор до Ґданська. Польща не поступилася, бо розуміла, що він на цьому не зупиниться.

В ефірі Польського радіо історик та публіцист Пйотр Ґурштин відповів на питання: чи могла Польща уникнути війни:

«В моєму переконанні все залежало від однієї людини – від Адольфа Гітлера. Ні від кого більше… Гітлер був кровожерливим хижаком, а Сталін в 1939 році був перестрашеним стерв’ятником. Поступка щодо Гітлера вела до наступної поступки… Якби Польща віддала Помор’я Гітлерові, чи не з’явився б Сталін, який би вимагав чогось на Сході? І що б тоді б Польща зробила? А потім Литва, яка б вимагала Вільнюс в порозумінні зі Сталіном або він би використав литовські домагання».

З Україною та ж ситуація. Про мирні переговори до президентських виборів у Росії нема мови, бо Путін нічим не поступиться, щоб не втратити рейтинг. Але є ще одна подія, якої чекає Путін: перемоги Трампа, яка може стати справжньою катастрофою. Після своєї перемоги цілком можливо він буде шукати якогось виходу з тієї пастки, в яку сам себе загнав. Надто що в Росії серед високопоставлених політиків та олігархів велике невдоволення війною. А проте вони не знають, що з нею далі робити. Як її завершити? Навіть російський політик Сєргєй Марков висловився днями про те, що війна була помилкою, що до неї погано підготувалися. І це каже довірена особа Путіна, яка роками займалася створенням в Україні п’ятої колони, яка купувала цілі газети і сайти для імперської та антиющенківської пропаганди. Це тривало роками. І тут раптом такий висновок: погано підготувалися.

Що ж – ця війна була неминучою. Путін ще з середини 1990-тих років говорив про російські території в Україні, зокрема про Крим, говорив, що ніякої України раніше не було, що це вигадка австрійського штабу. Тобто те саме, що раніше уже висловив Солженіцин.

В Україні у той час було 17% росіян, але Путін це прочитав по-своєму: 17 мільйонів росіян! Він був переконаний, що треба їх визволяти. І його плани не обмежувалися Сходом і Півднем України, він хотів забрати усе аж до Західної України, яка йому не потрібна і яку він радо віддав би Угорщині, Румунії та Польщі.

Авантюра Прігожина задемонструвала очікування змін у росіян. Фактично ніхто йому не перешкоджав у наступі, прикордонники і воєнкомати склали зброю, цивільне населення ставилося до вагнерівців з симпатією – носили їм воду і їжу. А успішні збиття вертольотів і літаків публіка зустрічала оваціями.

Однак Прігожин, який теж визнавав, що війна була помилкою, заявляв, що Росія не повинна її програти. Програшу не хочуть і всі російські дисиденти, які втекли на Захід. Вони й далі є прихильниками великої Росії.

Цікаво, що того самого хоче і Європа з Америкою, бо програш Росії, мовляв, може викликати безліч малих війн між десятками народів, які мають свої територіальні претензії до сусідів. Тому й не давали нам достатньо зброї, щоб ми не розгромили Росію, а лише її вимучили.

Треба сказати, що думки щодо розпаду Росії різняться. На думку науковця з Jamestown Foundation у Вашингтоні Януша Буґайського, «Росія, зведена до території, обмеженої Санкт-Петербургом, Москвою та Нижнім Новгородом, негайно перестане бути вагомим геополітичним гравцем і, отже, загрозою для будь-кого зі своїх сусідів – особливо якщо останні об’єднаються із Заходом. Життя в такій країні може бути біднішим, але воно також, ймовірно, буде безпечнішим».

Такої ж думки британський історик Тімоті Еш: «Найважливіше, що ми маємо зробити якнайшвидше – це дати можливість Україні виграти цю війну. І найкращим розвитком подій для самої Росії була б її поразка». Недарма у 1985 році у німецькому Бундестазі прозвучала така заява: «поразка була найкращим, що трапилося з Німеччиною», бо на ній була збудована німецька свобода, процвітання, демократія і верховенство права.

Війна в Україні – це театр, за яким спостерігає увесь світ. Стежить і Китай, переконуючись наочно, що, навіть маючи величезну армію, не так просто подолати значно меншу країну, якщо вона володіє потужною силою духу. І цілком можливо, саме це стримує його від нападу на Тайвань.

Стежить і сам Тайвань. Минулого року мій сусід зустрів на польському кордоні чотирьох тайванців, які їхали до нас на фронт. Він підібрав їх у свою машину, а потім організував ночівлю у Львові. Розповіли нам, що їх цікавлять нові методи ведення війни, особливо мистецтво цифрової війни. Загалом на фронті перебуває понад 10 тайванців. 2 листопада 2022 року тайванський доброволець Джонатан Ценг загинув на Луганщині.

На самому початку війни до мене прибуло двоє чеських добровольців, переночували і вранці рушили на фронт. Їх прислав один мій знайомий чех.

Це не якісь винятки, на фронті зараз багато добровольців з різних країн, які їдуть туди не через гроші, як то роблять російські найманці, а за покликом своєї совісті. Натомість у російських загарбників нема жодної мотивації воювати. Тому у наступ кидають весь непотріб, який у них є: злочинців, безпритульних, алкоголіків, представників малих народів. Всіх, кого не шкода. Люди, які представляли якусь цінність, уже втекли з Росії.

.Недарма російський філософ Констатнтін Лєонтьєв (1831 – 1891) писав: «Росію треба заморозити, щоб не зігнила». Пізно.  Уже гниє.

Jurij Wynnyczuk

Materiał chroniony prawem autorskim. Dalsze rozpowszechnianie wyłącznie za zgodą wydawcy. 12 marca 2024