Karol NAWROCKI: Хто не з ними, той фашист

Хто не з ними, той фашист

Photo of Karol NAWROCKI

Karol NAWROCKI

Президент Інституту національної пам'яті.

Ryc. Fabien Clairefond

Інші статті цього автора

Влада Російської Федерації послідовно бреше про минуле, щоб виправдати свою нинішню агресивну політику. Польща є ключовою в цій містифікації.

.Кілька років тому я відвідував Центральний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років у Москві та зазирнув у сувенірний магазинчик. Окрім капелюхів із червоною зіркою, пропозиція включала, серед іншого: статуетки Володимира Леніна та Фелікса Дзержинського. Це сумна правда: лідери кривавої більшовицької революції та творці геноцидної радянської системи досі вважаються героями в Росії, а також стали елементом поп-культури.

Коли в 1989 році в Польщі розвалилася комуністична система, одним із символів змін стало повалення ненависних пам’ятників Леніну та Дзержинському. Проте деякі радянські агітаційні об’єкти – переважно споруджені «на честь Червоної армії» – пережили період політичної трансформації. У березні 2022 року, відразу після повномасштабного нападу Росії на Україну, я звернувся до місцевої влади з проханням завершити декомунізацію польського публічного простору. Реакція була чудовою. З приблизно шістдесяти радянських пропагандистських об’єктів, які ще два роки тому спотворювали польські міста, до сьогодні зникла більш ніж половина. З перспективи Російської Федерації такі дії є небезпечними, оскільки вони атакують міф про радянських «визволителів» і підривають «права» Москви на панування на землях, до яких дістався солдат із червоною зіркою на кашкеті.

В Інституті національної пам’яті, який я маю честь очолювати, для нас є очевидним, що у вільній, демократичній Польщі немає місця іменам і символам, що вшановують тоталітарну систему. Проте влада Російської Федерації, очевидно, вважає, що нині суверенні держави колишнього Східного блоку не мають права самі називати своїх героїв. Останніми днями я отримав інформацію про те, що я перебуваю в списку розшукуваних Росією, як, зокрема, Прем’єр-міністр Естонії Кая Каллас і міністр культури Литви Сімонас Кайрис. Нас звинувачують у «надрузі над історичною пам’яттю». Тому що саме цим є для Росії та Путіна поширення правди про радянське поневолення і терор у країнах Центрально-Східної Європи.

Сам Володимир Путін нещодавно читав лекцію про те, що таке «правильна» історична пам’ять. У двогодинному інтерв’ю з Такером Карлсоном – американським журналістом, який на довгі уривки лише підтакував головою господареві Кремля – специфічно зрозуміле минуле було не менш важливим, ніж сьогодення, і покликане виправдати сьогоднішню агресивну політику Російської Федерації. У своїх міркуваннях Путін повернувся аж до 862 року, але багато часу присвятив і сучасній історії. Все це для того, щоб довести сміливу тезу про те, що Україна є штучною «нацистською» державою, а тому жорстока війна, яку Росія веде проти влади в Києві та всього суспільства, є виправданою.

Не випадково Польща посідає ключове місце в спробі Путіна переписати історію. Весь пропагандистський наратив про «з’єднання руських земель» і «визволення» Європи від нацизму потребує далекосяжних маніпуляцій польською історією. Республіка Польща тричі ставала жертвою поділів, здійснених агресивними сусідами: у XVIII ст., коли землі тодішньої Польсько-Литовської держави були поділені між Росією, Пруссією та Австрією; у 1815 р., коли після падіння наполеонівської системи ці три держави знову поділили польські території (Варшава, серед інших, опинилася під владою Росії); і знову в 1939 році, коли Третій Німецький Рейх і Радянський Союз пліч-о-пліч стерли Польщу з карти Європи. Ні цариця Катерина II у XVIII столітті, ні Йосип Сталін через півтора століття не повернули собі «свої історичні території», як хотів би переконати світ Путін. Ні Луцьк 1795 року, ні Львів 1939 року (останній під час поділів перебував під владою Австрії) не повернулися на Батьківщину. Щоб стверджувати це, необхідно стерти їхні державні зв’язки з багатонаціональною Річчю Посполитою. Або припустити, як Путін, що українці насправді росіяни – і тільки поляки штучно намагалися створити українську націю (цсс!).

Не менш абсурдними є спроби перекласти відповідальність за розв’язання Другої світової війни на Польщу. Президент Російської Федерації, з одного боку, звинувачує владу у Варшаві у співпраці з Адольфом Гітлером, а з іншого — у неприйнятті його нібито слушних територіальних вимог.

Правда інша: довоєнна Польща мала поруч дві тоталітарні держави, які не визнавали тогочасних порядків у Європі: Німецький Рейх і Радянський Союз. Влада у Варшаві намагалася підтримувати мирні відносини з обома. Вони уклали пакт про ненапад з СРСР і підписали декларацію про ненасильство з Німеччиною. Однак для Гітлера і Сталіна це не мало значення. У 1939 році ці два диктатори уклали диявольську угоду, згідно з якою таємний протокол розділив регіон між ними. Результатом стала Друга світова війна, розпочата нападом на Польщу спочатку Вермахту, а через два з половиною тижні також Червоної армії. Обидва окупанти швидко запровадили терор на підкорених землях, символами яких стали Аушвіц і Катинь. Вони також злагоджено співпрацювали до червня 1941 року.

.Поразка Рейху, яку в Росії досі оспівують як велику перемогу над фашизмом, означала ще одне поневолення, цього разу Радами, для народів Центральної та Східної Європи. Проте нинішня влада в Москві про це й чути не хоче. У квітні 2022 року ліквідували Асоціацію «Меморіал», яка сприяла нагадуванню росіянам про жертв комунізму. Сьогодні також хочуть змусити замовкнути тих, хто поширює незручну історичну правду за кордоном. До таких у Кремля один епітет: фашисти.

Karol Nawrocki

Materiał chroniony prawem autorskim. Dalsze rozpowszechnianie wyłącznie za zgodą wydawcy. 15 lutego 2024