Lubko PETRENKO: Чи не втрачає Зеленський легітимність?

Чи не втрачає Зеленський легітимність?

Photo of Lubko PETRENKO

Lubko PETRENKO

Український журналіст і колумніст, пов'язаний з львівським порталом Zaxid.net.

Інші статті цього автора

.на 15-17 березня в Росії проходили так звані вибори президента Росії. «Так звані», бо, як визнали фактично всі цивілізовані країни, вони не були ні чесними, ні справедливими. Зрештою, це й не були вибори, оскільки фактично не було альтернативи, всі більш-менш гідні політики, які могли скласти конкуренцію чинному президентові або загинули, або сиділи у в’язниці, або були змушені податися на еміграцію. Менш гідні, але хоча б мінімально опозиційні політики не були допущені до фінального електорального етапу. У виборчому бюлетені, окрім Путіна, залишилися тільки «дресировані цуцики», які виступали в головного претендента на підтанцьовці.

Результат голосування був наперед відомий і навіть завчасно офіційно озвучений речником Кремля Дмитром Пєсковим – «під 90%». Наскільки він був реальним, а не «намальованим», ніхто не знає, адже російська влада навідріз відмовилася допускати на виборчі дільниці незалежних спостерігачів. Незалежні дослідники, використовуючи математичні методи виявлення фальсифікацій, стверджують, що ледь не половина від всіх отриманих Путіним голосів були фіктивними. «Вибори президента Путіна», – так жартома називають в Росії цей процес «волевиявлення» громадян.

Зрозуміло, що всі західні країни хором засудили виборчий процес в Росії, засудили Путіна і його кліку. Утім не визнавати Путіна президентом ніхто ні в Європі, ні в Сполучених Штатах наміру не має.

«Реальність така, що Путін – президент Росії. Ми мали справу з цією реальністю на тлі війни в Україні та інших кроків, що суперечать інтересам США, які ми спостерігали з боку цього президента і Росії під його керівництвом. І ми продовжимо діяти у цій реальності», – зазначив  радник президента США з питань національної безпеки Джейк Салліван.

І нема на то ради. «Ось такі акти і ось такі факти», – як любили писати українські журналісти ще в радянські часи, розповідаючи про упійманих дрібних корупціонерів.

Отже вибори, як би ми їх не критикували, в Росії відбулися. Їхні результати світ, включно зі Заходом, змушений акцептувати. А вибори – це, як відомо, ключова частина демократичної процедури. Без них і демократія – не демократія. Тож виникає логічне запитання: а що в цьому аспекті твориться в Україні, чиї очільники запевняють той самий Захід, що у війні з Росією «відстоюють демократію в цілому світі».

А ситуація в Україні не найкраща. Тобто взагалі ніяка. Так, періодично виникають в українському політикуму розмови, а то й бурхливі суперечки про необхідність виборів. Але далі балачок справа не рухається.

От наприклад чергова активізація електоральних балачок відбулася наприкінці серпня 2023 року, після візиту до Києва американського сенатора-республіканця Ліндсі Ґрема, який вважався великим другом України (нині його дружнє ставлення вже ставиться під сумнів через певний спротив ухваленню закону про військову допомогу Україні). На зустрічі з президентом Володимиром Зеленським пан сенатор заявив: «Наступного року в Україні мають відбутися вибори… Я хочу, щоб у цій країні відбулися вільні та чесні вибори, навіть під час нападу на неї. Американський народ має знати, що Україна змінилась. У минулому це була дуже корумпована країна», – сказав Ґрем.

Ще раніше голова Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) Тіні Кокс закликав українців таки провести електоральну процедуру. «Це не наше питання – вказувати, як це зробити, але, звісно, Україна має організувати вільні та чесні вибори. Тому що це ваше зобов’язання щодо статуту Ради Європи. І, звичайно, ви це зробите. Тому що, якщо ви цього не зробите, то у вас самих виникне питання: то що ж ми захищали в цій війні, яку Росія розв’язала проти України?» – заявив Кокс.

Зеленський тоді навіть нібито погодився і з очільником ПАРЄ, і з американським сенатором, що дійсно вибори провести потрібно. Але згодом почав виставляти якісь дивні умови, що мовляв хай тоді Сполучені Штати залагодять безпечне проведення електорального процесу на лінії зіткнення з ворогом. Адже там перебувають сотні тисяч українських вояків, справжніх патріотів, чиїм голосом не можна нехтувати. Також український президент зажадав, щоб Америка і Європа відрядили до України, й зокрема на фронт спостерігачів, аби забезпечити чесне й справедливе проведення виборів. А ще, щоб Захід повністю профінансував вибори в Україні.

За нормальних умов чергові вибори в Україні мали б відбутися 31 березня цього року, принаймні перший тур. Десь до вересня 2023 року українське керівництво навіть допускало таку можливість. На той момент ще існувала надія, що український контрнаступ таки завершиться певним успіхом, вдасться відвоювати більшу частину окупованої території. Після цього можна було б укласти з Москвою сякий-такий пакт про ненапад, принаймні тимчасовий. І за таких умов можна було провести відносно повноцінне голосування. Зрештою в Україні в часи російсько-української війни вже були реалізовані чотири електоральні процеси: двічі обирався президент (навесні 2014 року і навесні 2019 року) і двічі парламент (восени 2014 року і влітку 2019 року).

Проте, коли стало зрозумілим, що український контрнаступ зазнав фіаско, що не відбулося омріяного прориву до Азовського моря, а вже тим більше звільнення Маріуполя, то ідею виборів на Банковій почали в спішному порядку згортати.

Тема виборів на кілька місяців зникла з інформаційного поля. З’явилася вона знову вже в лютому 2024 року. Одним з каталізаторів її появи стало звільнення головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного з посади. Справа в тому, що на той момент Залужний волею-неволею здобув собі неймовірно високий рейтинг довіри. А Зеленський відповідно почав стрімко втрачати популярність.

На початку березня 2024 року українська соціологічна компанія SOCIS опублікувала опитування, кого б українці обрали президентом, якби голосування все ж таки відбулося. І безумовним фаворитом став колишній головком Залужний, за нього готові були віддати свої голоси 41,4% (серед тих, хто визначився та піде на вибори). Зеленський програвав йому з тріском, його підтримка – лише 23,7%. Далі йшов експрезидент Петро Порошенко (6,4%) і ексголова Верховної Ради Дмитро Разумков (5,6%). У другому турі співвідношення голосів за Залужного було ще переконливішим – 67,5% виборців готові були проголосували за нього.  За Зеленського – лише 32,5%. Тож золоті часи чинного українського президента, коли його підтримувало три чверті суспільства безнадійно канули в Лету.

Опозиційні політики тоді зразу ж скористалися ситуацією й, використовуючи демісію Залужного, до якої переважна більшість українського суспільства поставилася вкрай негативно, заговорили про втрату чинним президентом його легітимності, оскільки той не бажає проводити планових президентських виборів. 

Реагуючи на ці закиди Офіс президента підготував подання до Конституційного суду  щодо легітимності перебування Володимира Зеленського на посаді президента України, з огляду на те, що цієї весни спливає термін його каденції. 

Адже частина 5 статті 103 Конституції України глаголить: «Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п’ятого року повноважень Президента України». Тобто, як вже було сказано, згідно з цією статтею 31 березня 2024 року мали б відбутися чергові вибори президента України.

Проте є ще й друга епохальна для Зеленського дата – 20 травня 2024 року. Саме цього дня спливає визначений Основним законом п’ятирічний термін з моменту інавґурації Зеленського. Частина 1 статті 103 Конституції стверджує: «Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років».

Але з другого боку в Україні діє є воєнний стан. А стаття 19 закону Про воєнний стан прямо забороняє проведення голосувань. Причому заборона стосується всіх видів виборів: президента України, Верховної Ради України, органів місцевого самоврядування.

У зверненні до КС його автори прагнули з’ясувати: по-перше, чи дозволяє Конституція проведення президентських виборів в умовах воєнного стану, по-друге, чи не втратить чинний президент легітимності після 20 травня, оскільки вибори так і не були проведені.

Утім Офіс президента врешті-решт вирішив спустити справу на гальма й не звертатися до суддів-конституціоналістів. Народний депутат України від «Слуги народу», колишній представник президента України в Конституційному суді Федір Веніславський пояснив таку позицію, пославшись на 108 статтю Конституції України. Процитуємо цю статтю:

«Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України. Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:

1) відставки;

2) неспроможності виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

3) усунення з поста в порядку імпічменту;

4) смерті».

Тож оскільки чинний глава держави 1) не демісований, 2) не важкохворий, 3) неімпічментований, 4) живий, а наступника йому не обрано, то ніщо не заважає йому й далі виконувати свої обов’язки.

«Президент продовжує виконувати повноваження до вступу на посаду новообраного президента України. Це однозначно зобов’язуюча норма, яку президент має виконати», – заявив Федір Веніславський у етері програми Свобода Live.

Згодом пояснення своєї позиції щодо недоречності й неможливості проведення виборів дав і сам президент Зеленський в інтерв’ю італійському телеканалу Rai 1. «Для того, щоб провести вибори в воєнний час в Україні треба змінити відповідне законодавство. У воєнний час не можна проводити вибори», – заявив президент. Далі він назвав й інші причини. Зокрема, неможливість забезпечити голосування для військовиків, які наразі перебувають на фронті, а також брак  інфраструктури, яка дозволить брати участь у голосуванні семи мільйонам українців, які наразі перебувають в еміграції за кордоном.

Раніше в інтерв’ю, яке Зеленський дав телеканалу «1+1», пролунало ще два аргументи проти проведення виборів цьогоріч: брак грошей (потрібно щонайменше п’ять мільярдів доларів) і ризик, що вибори розколять суспільство у час війни.

На руку Зеленському грає те, що в українському суспільстві фактично створився чіткий консенсус щодо перспектив проводити вибори. Більшість українців виступають проти того, щоб в умовах бойових дій у країні відбувалися вибори. Згідно з даними опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведеного у грудні 2023 року, 84% опитаних висловилися за те, щоб голосування відкласти.

У лютому 2024 року КМІС провів повторні опитування. За його результатами все ще переважна більшість (69%) виступили за те, що Володимир Зеленський має залишатися президентом до закінчення воєнного стану. Лише 15% респондентів висловилися за вибори (з них 11% — за те, щоб змінити відповідні закони, 4% — за призупинення воєнного стану). 10% підтримали ідею, що Зеленський мав би скласти повноваження та до обрання нового президента його обов’язки виконував би голова Верховної ради; 6% не визначились.

Тож думка суспільства доволі однозначна: допоки триває війна – жодних виборів, а Зеленський – хай поки що залишається. Проте, на моє переконання, навіть за такого суспільного консенсусу дуже даремно було зупинено подання до Конституційного суду щодо легітимності президента після 20 травня. Адже, як би там не було, правова ситуація виникає доволі хистка. І нею не знехтують скористатися політичні опоненти Зеленського. Зрештою вже розкручується інформаційний наступ на нього з боку представників опозиційної партії «Європейська солідарність» під проводом Петра Порошенка. Зеленського звинувачують в узурпації влади та бажанні всіма правдами й неправдами триматися за свою посаду. От, наприклад, відомий блогер Карл Волох, близький до Порошенка, закидає Зеленському: «Мінімум, що можна зробити в такій ситуації, це звернутися до КС за розʼясненням. Однак Зеленський цього не робить (вірогідно, не впевнений, що має достатньо голосів суддів на свою користь). Натомість, усіх, хто піднімає цю тему, він оголошує агентами Москви. Знаєте, нелегітимність президента, підозра в узурпації – це обʼєктивно дуже серйозний фактор. Причому, не лише для ворогів, а й для друзів чи відносно нейтральних людей, у сферу інтересів яких входить політична боротьба навколо допомоги Україні (як ті ж трампісти)».

Використовує цю ситуацію й Кремль. Наприклад, постійний представник Росії при ООН Василь Небензя на засіданні Радбезу 22 березня поставив питання, з ким Москві «хоча б гіпотетично проводити» мирні переговори. «Адже одноосібне рішення київського диктатора не проводити президентські вибори, очевидно, у страху їх програти, ухвалене в порушення Конституцію України, робить його нелегітимним з 21 травня. З урахуванням обвального падіння рейтингів підтримки ватажка київської хунти постає питання, а кого він взагалі зараз репрезентує? З ким нам підтримувати діалог, вести переговори у разі, коли і якщо це потрібно?» – заявив Небензя.

.Зрозуміло, що до слів російських політиків не можна ставитися серйозно. Водночас закривати очі на проблему теж не варто. Оскільки багато й політиків на Заході скоса поглядають на ігнорування в Україні головного принципу демократії – змінюваності влади. Особливо на тлі чимраз виразніших спроб узурпації влади Офісом президента. Досі в Брюсселі і Вашингтоні ще готові списувати відсутність виборів на війну. Але чи довго триватиме така їхня лояльність – велике запитання.

Lubko Petrenko

Materiał chroniony prawem autorskim. Dalsze rozpowszechnianie wyłącznie za zgodą wydawcy. 27 kwietnia 2024