4 червня 1989 – нищівна перемога Солідарності
Małgorzata NIEZABITOWSKA
Те, за що ми боролись, в що ми вірили часто всупереч логіці та сумним обставинам, збулось, в цій хвилі матеріалізувалось, без насилля, без розіллятої крові – пише Małgorzata NIEZABITOWSKA.
.Річниця, яку ми саме святкуємо, мені передусім асоціюється з ніччю з 31 на 1 червня 1989 року, коли мав бути видрукуваний «Тижневик Солідарність», який виходив напередодні виборів, після понад семирічної перерви в діяльності.
«Тижневик», який був утворений в рамках Серпневих угод, як офіційна преса НСПС Солідарність, зліквідований під час воєнного стану та відновлений під час засідання Круглого столу, мав такий самий склад, як на початку своєї діяльності, на чолі з головним редактором Тадеушом Мазовецьким.
І цієї ночі пан Тадеуш та ми, декілька журналістів, поїхали в Будинок Польського Слова, найбільшої у Варшаві державної друкарні. Там, що відразу нас зворушило, ціла нічна зміна – метранпажі, набірники тексту, друкарі – мали причеплені до робочого одягу, віднедавна суворо заборонені значки Солідарності. Всі разом ми зібрались в кінці величезної, розтягнутої на весь цех ротаційної машини, яка невдовзі рушила і на лінії до нас почали з’їжджати, перевернуті титульною сторінкою перші екземплярі.
Але через те, що «Тисоль», так ми скорочено називали нашу газету, був видрукуваний в чорно-білій версії, в назві було видно тільки слово «Тижневик», натомість місце на слово «Солідарність» було пустим. А з часом ця «Солідарність», почала проявлятися, ніби виринаючи з небуття. Спочатку сіра, бура, згодом жовта, оранжева, набирала щораз більш інтенсивних барв, аж нарешті ставала багряно червона. Настав небувалий вибух радості. Те, за що ми боролись, в що ми вірили часто всупереч логіці та сумним обставинам, збулось, в цій хвилі матеріалізувалось, без насилля, без розіллятої крові. Ми всі обіймались та цілувались, потім підписували один одному ще мокрі від фарби екземплярі – ми друкарям, а вони нам. І цей безсумнівний момент щастя – робітників та інтелігенції – залишився зі мною, як справжній символ солідарності та відродження свободи.
На фотографії, яку зробив мій чоловік, Томек Томашевський, досконало видно наші емоції. Ми стоїмо навколо столу зі всього серця сміючись, а якби тоді нам хтось сказав ким ми будемо через майже чотири місяці, ми б сміялись ще більше, як з абсолютно абсурдного жарту. Адже від лівої сторони стоять в недалекому майбутньому – речниця уряду, віце-директор прес-служби уряду, прем’єр Польщі, директор телебачення, та голова офісу Ради Міністрів.
Настала серія неочікуваних подій. Вибори 4 червня стали неочікуваною поразкою для правлячої партії, а також несподіванкою для нашої сторони. Солідарність отримала все, що можна було отримати – 161 місце в Сеймі та 99 в Сенаті, а комуністи та їхні союзники понесли принизливу поразку – розпався державний список з головними політиками правлячої верхівки, а на належні їм місця в нижній палаті в першому турі було вибрано тільки трьох послів, та й ще таких, котрих підтримувала Солідарність.
Невдовзі Адам Міхнік написав статтю «Ваш президент, наш прем’єр» і розпочалась гра в створення уряду на чолі з прем’єром з Солідарності. Наш шеф не кандидував до Сейму, він зосередився на відновленому «Тижневику», а на статтю Міхніка відповів на сторінках «Тисолю», що це передчасна ідея і потрібно обережніше, відповідальніше до цього підходити. Згодом пан Тадеуш виїхав в Бельгію, до товаришів, а справи набрали неабияких обертів. Що мало тривати, незважаючи на поновлювані зриви за незалежність, протягом поколінь, з дня на день розпадалось.
Формування уряду для пана Тадеуша було великим викликом. Тоді, в що важко повірити, майже ніхто не хотів стати міністром; ті, котрим він пропонував в більшості хотіли тільки радити. Шефу залежало на тому, щоб Солідарність презентувалася якомога ширше, особливо він боровся за МЗС, якого комуністи не хотіли втратити. Він шукав для цього відомства кандидатуру, котра була б прийнятна для другої сторони.
Професор Кшиштоф Скубішевський, спеціаліст в галузі міжнародного права, випускник Гарварду, в 80-х член Солідарності та Примасовської громадської ради, та Консультаційної ради при ген. Ярузельському, здавався ідеальним кандидатом, але той відмовився. Після наполегливих прохань прем’єра сказав, що подумає, повернувся в Познань і зник. Час підганяв, стаціонарний телефон професора мовчав, а інших не було. В кінцевому результаті прем’єр був змушений перший раз використати структуру міліції, за допомогою якої Скубішевського вдалось відшукати в лікарні. Професор вирішив перевірити свій стан здоров’я, але попри те, що аналізи вийшли хороші, він впродовж відмовлявся, і нарешті після заяви шефа: «Я мушу мати це відомство, це основна справа для Польщі!», професор написав згоду, цитуючи латинське речення, що написане залишається, а слова розлітаються.
Ключовим також було міністерство фінансів, але його ПОРП віддали з радістю, бо як говорив один з комуністичних діячів: «Економіка переживає клінічну смерть, тому ліпше буде, якщо це Солідарність її поховає». Прем’єр звичайно не хотів похорону, тільки її реанімації та ефективного лікування і шукав для неї медика. Після ряду відмов, на цю посаду погодився, хоча і не відразу, Лешек Бальцеровіч, котрий ще перебуваючи в уряді запропонував шокову терапію, болісну, але необхідну. Це був великий експеримент, ніхто до нас його не застосовував, але шеф відразу знав і говорив Лешку, що ми не будемо шукати третьої дороги, тільки пристосуємо польську економіку до перевірених умов.
А державу нам віддали справді на стадії розпаду, додатково погіршувало ситуацію те, що завершуючи свою каденцію уряд Раковського перестав контролювати ціни на харчові продукти. Тільки в серпні 1989 року ціни деяких споживчих товарів збільшились десятикратно, розігнана інфляція переросла в гіперінфляцію. Люди викупляли все, що можна було. Затримались промисловість та сільськогосподарський сектор.
.Коли був створений уряд, ми знали, що ситуація виглядає дуже погано, але тільки коли ми фактично перейняли владу, тоді побачили наскільки катастрофічною є ситуація. На першому засіданні ради міністрів очільник відомства праці, Яцек Куронь, заявив, що через три дні потрібно виплатити допомоги та пенсії, а Управління соціального страхування не диспонує жодними коштами. Не було їх також ніде в інших місцях. Тоді ми собі повністю усвідомили настільки величезні перед нами стоять завдання, і то такі, які потрібно виконати блискавично. Але це вже інша історія.
