Польща важливіша аніж партія

Вінцентій Вітос був політичним діячем, котрий в найскладніший момент зміг взяти відповідальність за долю держави, але також і відійти з посади, коли цього вимагали інтереси Речі Посполитої. 

.Я народився в Марковій, в місцевості розташованій на території колишньої Галичини, де традиційно народних рух мав велику силу. Мої дідусі та батьки були селянами – усі працювали на землі. Історія селян мені дуже близька з дитинства, так само, як і постать Вінцентія Вітоса – найвизначнішого політика, який походив з польського села та однієї з найвідоміших особистостей в історії польської політичної сцени. 

Вінцентій Вітос жив в декількох історичних епохах. Народився в період поділів, досвідчив незалежної Польщі, згодом окупації під час Другої світової війни та комуністичної неволі. Кожна з цих епох вимагала від нього прийняття складних рішень і здійснювання виборів, яких багато з нас не змогли б здійснити навіть на теоретичному рівні. З кожної ситуації – навіть коли він зазнавав особистих поразок – його незламний дух виходив переможцем. 

В сучасності Вінцентія Вітоса називають батьком польської незалежності. Варто пам’ятати, що в його випадку це означає не тільки участь в її поверненні в 1918 р., але також її збереження і підтримка протягом наступних років. Вітос займав посаду прем’єра в один з найважливіших моментів в історії Польщі, коли вирішувалась доля нашої батьківщини. В значній мірі це саме він відродив селянство для справи незалежності, завдяки чому була можливість її відстояти. 

Як це можливо, що представник селянства – народжений в небагатій сім’ї землеробів на території галицького села з ХІХ століття – інтелектуально та духовно дозрів до того, щоб стати державним діячем? Без сумніву Вітос був талановитим, але тільки таланту в його випадку було мало. З ним в парі йшли працьовитість та жага до знань. Через складну матеріальну ситуацію в сім’ї, молодий Вітос розпочав шкільну освіту досить пізно та закінчив її на низькому рівні. Однак був самоучкою. Розвивався, наприклад, з місцевим вчителем чи ксьондзом. Користувався їхніми порадами та підказками. Таким способом він перший раз зіткнувся з різними публікаціями та газетами, які тодішня інтелігенція керувала до селян, щоб пробудити їхню національну свідомість, напр. з «Wieniec» та «Pszczółka», які видавав ксьондз Станіслав Стояловський, «Gwiazdka Cieszyńska» чи «Przyjaciel Ludu». Натхнений книгами та пресою з суспільно–політичним характером він сам взявся за публіцистичну діяльність. В контексті інтелектуального і духовного дозрівання Вітоса має значення також регіон, звідки він походив. Зростав в Галичині – в австрійському поділі. Автономія, яка там була присутня, створювала найкращі (посеред трьох поділів) умови для того, щоб разом з інтелектуальним розвитком молодого селянина йшов також розвиток польської національної самосвідомості та патріотизму. Більше того, Галичина була резервуаром польської інтелігенції, звідки в період Другої Речі Посполитої походила її значна частина. Це не означає, що якби Вітос підданим німецького імператора чи царя Росії точно виріс би іншою людиною, але безсумнівно в Галичині він мав найбільше шансів для того, аби будучи представником селянства дозріти до ролі польського державного діяча та до займання найвищих посад в державі. 

Будучи активним політичним діячем, Вітос – ще в якості посла в Галицькому сеймі та представника регіону в Райсхраті у Відні – постійно згадував про польську освіту, покращення стану шкіл та вчителів, поширення автономії та все те, що в даний момент могло допомогти в пробудженні та підтримці польськості серед сільського населення. Вітос, як один з лідерів національного руху, мав також своє бачення відродженої Польщі. В 1917 р. власне це середовище, як одне з перших представило концепцію Речі Посполитої утвореної з трьох поділів і з доступом до моря. В 1918 р., коли вирішувалась доля польської незалежності, Вітос став на чолі Польської ліквідаційної комісії  Галичини та Тешинської Сілезії – першого, тимчасового органу польської влади в австрійському поділі. Тоді він вже презентувався, як очевидний кандидат на найвищі державні посади у відродженій Речі Посполитій. Незабаром так і сталось. В 1920 році – ключовому для майбутнього Польщі – він розпочав місію керівництва урядом на посаді Голови Ради Міністрів. 

Займаючи дану посаду, він показав себе як політик, котрий в найскладніших та найбільш драматичних ситуаціях зміг знайти найкраще рішення для країни; як державний діяч котрий вмів вчинити навіть зі шкодою для себе і свого політичного середовища, якщо цього вимагали інтереси Речі Посполитої. Це він довів в 1926 році, коли був вибраний на посаду прем’єра в легальних, демократичних виборах, та відмовився від посади, щоб не допустити до вибуху громадянської війни. Якби не його позиція, державний переворот інспірований маршалом Юзефом Пілсудським (так званий травневий переворот) переродився б в кривавий, братовбивчий збройний конфлікт на широку шкалу. Громадянська війна в середині 20-х років ХХ століття – незалежно від її результату – закінчилася б для Польщі трагічно. Держава занурена в хаосі, спустошена внутрішньою боротьбою, вже тоді могла стати трофеєм агресивних сусідів з заходу та сходу. Навіть якби цього не сталось, братовбивча війна стала б джерелом національної травми, ефекти котрої ми б могли спостерігати до нині. Завдяки прем’єру Вітосу, але також іншим політикам пов’язаним з угрупуванням ПСЛ «Пяст», маршалові Мацєю Ратаю та президенту Станіславу Войцеховському, Річ Посполита уникнула цієї трагедії. 

Символом політичної та духовної спадщини Вінцентія Вітоса є також його позиція в 1920 р., коли перед радянським нападом на Польщу він вирішив стати на чолі понадпартійного Уряду національної оборони та взяти відповідальність за долю держави. Вітос досконало знав з якими ризиками пов’язане його рішення. Якби не вдалось виграти війни, що тоді було дуже реальним сценарієм, він записався б в історії, як той під час правління котрого не стало Польщі, повернутої після 123 років залежності, стараннями декількох поколінь. Важко навіть собі уявити вагу такого рішення. А Вітосу вдалось з цим впоратись. 

Вінцентій Вітос це символ, на який може посилатись кожен поляк – незалежно від політичних та ідейних симпатій. Це один з небагатьох авторитетів, котрі можуть об’єднувати поділене польське суспільство. З однієї сторони це дуже підбадьорює. Однак з іншої, якщо звернемо увагу на спосіб культивування пам’яті про Вітоса, то побачимо, що кожне середовище це робить власним способом. Сама пам’ять про цю постать не ототожнюється з прагненням миру та об’єднання. Тому, тим більше ми повинні вслуховуватися в його слова та брати приклад з його позиції. Вітос керувався державним підходом. Хоча походив з конкретного політичного середовища, а будучи його лідером мусив піклуватись про його інтереси, в ключових моментах він завжди ставив благо держави над благом партії. Неодноразово він заплатив за це високу ціну. Незважаючи на це він ніколи не відмовився від свого етосу. 

Важко однозначно сказати, якими почуттями він керувався. Я гадаю, що одним з них мусила б бути щира любов до батьківщини. Вітос полюбив усе польське. Вважав його нероздільною частиною своєї особистості. Аж до смерті, незважаючи на всі кривди та розчарування, з якими зустрівся під час своєї багаторічної діяльності, Польща була для нього важливішою ніж особисті амбіції. Принижений, ув’язнений і приречений на еміграцію санаційною владою, він не перестав закликати селян до того, аби вони служили Польщі. Під час Другої світової війни він не змінив своєї позиції. Рішуче відмовлявся співпрацювати і з німцями, і з радянською владою. 

Інститут національної пам’яті, з метою підкреслення вкладу Вінцентія Вітоса в історію Польщі, старається різноманітними засобами наблизити його спадщину. В червні 2023 року в Блашках в лодзькому воєводстві, також завдяки підтримці ІНП, було відкрито пам’ятник цьому заслуженому політику. Також у Видавництві ІНП були видрукувані такі позиції: альбом Вінцентій Вітос 1874–1945 (перший раз був виданий в 2010 році і поновлений в 2022 р.), комікс Вінцентій Вітос – прем’єр уряду 1920 (2022), а також монументальна, серія з п’яти томів Вибраних творів Вітоса, які складаються з його спогадів, промов та публіцистичних текстів (2024). 

.Особливо зараз, в реаліях загостреної політичної суперечки, варто читати Вінцентія Вітоса. Це найкраща дорога до того, щоб зрозуміти, чому він був поляком, чому любив Польщу та з яких приводів він був в стані стільки для неї вистраждати. 

Mateusz Szpytma