
Мандрівка до Нижньої Сілезії — це теж допомога постраждалим
Поселімося у готелі, пообідаймо у ресторані, відвідаймо музеї, купімо сувеніри — щоб підтримати жителів регіонів, уражених повінню.
Вереснева повінь на півдні Польщі принесла біду та горе, збитки оцінюють у мільярди злотих, дев’ять осіб загинуло, тисячі залишилися без житла, а повна ліквідація наслідків може тривати кілька років. Уся країна допомагає потерпілим коштами, продуктами, побутовою хімією. Військові та волонтери розчищають вулиці та будинки від сміття. Всіляка допомога є важливою, і долучитися може кожен, навіть тим, щоб у ці осінні теплі дні вирушити у мандрівку до Вроцлава та його околиць, щоб підтримати мешканців і матеріально, і морально.
Вроцлав — місто річок і мостів
Так буває у житті, що те, що нині є перевагою і позитивною ознакою — наступної миті може стати недоліком або загрозою. Для мене, як мешканки Львова (міста, що не має жодної ріки), Вроцлав з його річками, каналами, потоками, островами і мостами викликає неймовірне захоплення. Водне плесо — це мальовничість, прохолода і свіжість, але не цієї осені, бо Одра, Бистрица, Добра, Олава, Шлєнза, Відава, Зелена, потічки Луговіна, Тшцяна, Топур, Брохувка, Лісна та інші несли до міста біду.
Кожен ранок для усіх мешканців Польщі починався із питання: як там на Нижній Сілезії, що у Вроцлаві? А жителі міста йшли до річок та укріплювали їхні береги мішками з піском пліч-о-пліч із комунальниками, рятувальниками і військовими. Бо місто має свій дух єдності. Пік кульмінаційної хвилі досяг Вроцлава 19 вересня, у суботу: річка Шлєнза залила Клецінський парк, було перекрито вулицю Опатовицьку, вода підійшла у гаражі, які знаходяться нижче рівня землі, було залито газони, дитячі майданчики, сади. Усі готувались до найгіршого, але, на щастя, Вроцлав вистояв перед стихією.
Сьогодні я гуляю столицею Нижньої Сілезії, проходжу під арку на вулицю Старі Ятки і здивовано розглядаю бронзові скульптури свині, кроля, гусака, цапа… Кілька студентів за мольбертами змальовує їх, а туристи фотографуються. Скульптурна група називається “На честь убитих тварин”, бо ж тут раніше насправді були ятки м’ясників. Нині ж це мистецький закуток Вроцлава, ціль якого — прикрашати життя, а не позбавляти його, що так актуально у нинішні неспокійні часи. Тут у невеличких крамничках можна придбати сувеніри, живопис, графіку, вироби з кераміки, каменю та скла, випити кави чи пообідати у затишній кав’ярні. Я вибираю собі на пам’ять про Вроцлав фігурку гномика, бо у місті сотні цих кумедних героїв.
„Знаєте, звідки пішла ця традиція? — запитує мене продавчиня. — У 1980-роках антикомуністичні активісти малювали усміхнених гномів на плямах фарби на стінах, якою влада ПНР зафарбувала антисоціалістичні написи”. Я вибираю чоловічка з крилами, бо вони символізують свободу. Довідуюся, що звати його Дедаліуш, “живе” він у житловому масиві Да Вінчі, названому на честь винахідника літального апарату. Купую ще й карту з наклейками, де позначено розташування гномів — буде причина ще не раз приїхати до Вроцлава, аби побачити їх усіх! І вирушаю у подорож іншими містами Нижньої Силезії.
Свідніца: дві вежі і церква миру
На відстані якихось 50 км від Вроцлава розташована Свідніца, критичним для якої був день 15 вересня, коли Бистриця несла свої бистрі води до міста. Постраждали не тільки люди, а й тварини у затопленому притулку. Нині, щоб Свідніца жила й усувала наслідки негоди, її мешканці мають знати, що про них не забули.
Знаючи, що тут мешкає 56 тисяч осіб, я очікувала побачити невелике провінційне містечко. І на перших кроках по площі Ринок я завмерла, роззявивши рота: та ж тут будинки у п’ять поверхів, і один другого кращий! А у центрі площі не тільки готична ратуша, а й мініквартал із кількох вулиць. Є там музей давнього купецтва, інформаційний пункт, державні установи і ресторан у внутрішньому дворику, де кам’яні стіни обплетені плющем. Широкий вибір страв польської кухні, місцеві продукти, шляхетне обслуговування принесуть задоволення не тільки для шлунку, а й серця, а отже — бажання залишити щедрі чайові.
Після ситного обіду є сила піднятися на вежу ратуші, вхідний квиток коштує 8 злотих, а разом із ним — задарма буклет-путівник. Цікаво буде не тільки помилуватися довколишніми краєвидами із горами на горизонті, розглянути будинки у телескоп (користування ним безкоштовне), а й оглянути саму споруду, яка була збудована ще у 1393 році. Опісля не раз зруйнована і відбудована, пережила війни, а в 1967-му розвалилася навпіл вздовж вертикальної осі. Лише після вступу Польщі в ЄС знайшлися кошти на її відбудову, яка й була закінчена у 2012 році. У крамниці я купую магнітик із зображенням вежі, щоб пам’ятати, що усе можна відбудувати.
Є у Свідниці ще одна вежа — колишня водонапірна, збудована у 1876 році, що є однією із визначних пам’яток міста. А у ній тепер — готель! Чому б не пожити у башті? Доба на двох в апартаментах із кухнею, ванною кімнатою та пакінгом вартує близько 250 злотих.
Перші два поверхи та літня тераса — це зали ресторану, а наступні — номери готелю. Разом із ключами від номера ми отримали й ключі від масивних вхідних дверей до вежі, за ними — приємна прохолода за товстими мурами, кам’яні гвинтові сходи і ніяких прямих кутів! У невеликому номері аж п’ять високих вікон у дерев’яних рамах. І ця давня автентика вдало поєднана із зручністю: кондиціонер, мікрохвильовка, індукційна плитка, холодильник, чайник, набір посуду, і навіть кава, чай і цукор. Хочеш — готуй сам, а ні — спускайся у ресторан. Єдине, що здивувало — меню неаполітанської кухні в ресторані готелю. Звісно, що піца, тірамісу та панакота — це смачно, але де славетні “клюски по-шльонську”? Хотілося б у такому місці з’їсти чогось місцевого, а не заморського, що не має жодного стосунку до Свідніци. Єдина місцева пропозиція у меню — пиво “Вежа”. І це у місті, де у 1471 році діяло близько 300 пивоварень!
…Мандруючи вуличками центру міста, я хочу ущипнути себе від здивування: це або сон, або я десь у Франції. Почорніла від віку, височить посеред площі готична катедра зі шпилем висотою 101,21м (шоста у Польщі). Її будова розпочалася у 1330 році, а нинішнього вигляду набула 1546-го. Усередині храм — величний і поважний, змушує почуватися слабкою перед силами природи (це підтвердила і цьогорічна повінь).
Ще більше здивував у Свідніці євангельський Костел Миру, що є найбільшим дерев’яним храмом у Європі. Вхідний квиток вартістю 15 злотих є уявною “цеглинкою” пожертви у фонд реновації споруди.
Про історію храму можна дізнатися із аудіозапису, який вмикають кожній групі туристів. З нього і дізнаємося, що після закінчення Тридцятирічної війни, згідно рішення Вестфальського миру в 1648 році, сілезьким протестантам було дозволено збудувати храм, дотримуючись ряду вимог: використовувати тільки дерево, глину і солому, будівництво не могло тривати довше року, а витрати на спорудження лягали на громаду. Очевидно, тодішня влада очікувала, що повстане щось доволі скромне. Натомість вже через 10 місяців відбулося перше богослужіння у храмі, який може вмістити 7 тисяч осіб! Роздивляючись колони, скульптури і ліпнину, ніхто б не здогадався, що усе це з дерева. Оригінальним є у храмі нумерація сидячих місць, бо їх можна було придбати відповідно до свого соціального статусу, а опісля подарувати чи заповісти після своєї смерті, але лише особі такої ж статі та рангу.
Клодзко: готичний міст вистояв
На відстані 90 км на південь від Вроцлава у долині біля підніжжя Бардзких гір на висоті лише 280–431 м над рівнем моря розташоване місто Клодзко. Таке специфічне низинне положення та злиття кількох важливих водотоків вплинуло на те, що води річок Ниса Клодзка, Млинувка, Яшківка та потоку Йодловник принесли на вулиці міста воду, мул, каміння і розруху. І 2024 рік не виняток, великі повені були у Клодзко в 1310, 1938, 1997 роках. Цьогорічний рівень води на Нисі-Клодзкій сягнув рекордного рівня 798 см, побивши попередній рекорд 1997 року майже на 150 см.
До центру міста прямую готичним містом через річку Млинувку з бароковими фігурами, що нагадує Карлів міст у Празі. Той самий міст, який у вересні усі бачили у новинах. Саме тут рятувальники допомагали жінці та її родині евакуйовуватися через дах свого будинку. І жінка вже раз проходила ці випробування і той шлях у 1997 році.
Готичний міст вистояв, на відміну від францисканського монастиря та барокового костелу Матері Божої Розарію, спорудженого у 1731 році. Вода знищила житлові будинки, крамниці, ресторани, спортивно-оздоровчий центр…
Попри ці сумні факти варто приїхати у Клодзко, пройтися площею Ринок, помилуватися величною Ратушею, збудованою із почорнілого пісковика, оглянути гігантську фортецю, перші згадки про яку датуються 981 роком. У Клодзко на межі ХІІ-ХIV століть було збудовано укріплений замок — резиденцію представників Сілезьких П’ястів. Багато років твердиня була в’язницею, гітлерівці облаштували табір для політв’язнів та завод. Тепер це музей, квиток до якого вартує 60 злотих для огляду фортеці та підземних лабіринтів. Сподобається не тільки екскурсія та її експонати, а й краєвиди на околиці та гори, які відкриваються із терас мурів.
На згадку я купила собі полотняну сумку-шопер із зображенням твердині Клодзко, бо ми усі маємо набратися твердості, аби перемогти усі випробування. І ті, що принесла повінь, теж.
…Я повернуся у Нижню Сілезію ще не раз, бо тут ще дуже і дуже багато цікавих місць: Замок Ксьонж, місто Карпач у Карконошах, Оманливі скелі у Столових горах, фортеця Срібна гора і навіть копальня золота.
Nadia Fedeczko