Кароль НАВРОЦЬКИЙ:  П'ять років терору

П'ять років терору

Photo of Karol NAWROCKI

Karol NAWROCKI

Президент Інституту національної пам'яті.

Ryc. Fabien Clairefond

Інші статті цього автора

1 серпня 1944 року мешканці Варшави стали до останньої битви з німецьким нацистським тоталітаризмом. Вони боролися за все, що не могли принести їм танки Червоної Армії, які насували зі сходу: за свободу, демократію, право вирішувати свою долю.

.На перший погляд – типове весілля. Священик зачитує слова шлюбної обітниці. Наречений і наречена уважно повторюють їх і обмінюються обручками. Є і поцілунок молодят, і квіти, і вітання від численних гостей. Не бракує фотографа і навіть знімальної групи. Проте церемонія, яка відбулася у Варшаві 13 серпня 1944 року, є унікальною. Наречений, 22-річний Болеслав Бєга, одягнений у військову форму, а його рука перев’язана – це результат поранень, отриманих кількома днями раніше, коли він брав участь у битві за Головпоштамт. У нареченої, 20-річної Алісії Тройтлер, замість білої сукні позичена блузка, а на плечі пов’язка з червоним хрестом – знак того, що вона медсестра. Весілля проходить в імпровізованих умовах, а про медовий місяць треба забути. Навколо лунають постріли та вибухи бомб. Другий тиждень Варшавського повстання поволі добігає кінця.

П’ять років терору

.Обстрілювання, бомби, руйнування – все це жителі міста пережили ще п’ять років тому. 1 вересня 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу – так почалася Друга світова війна. Коли через десяток днів зі сходу вдарила Червона армія, доля 35-мільйонної країни була вирішена. І все ж Варшава героїчно боронилася й далі. Лише наприкінці місяця місто капітулювало перед Вермахтом. Настала тривала й кривава німецька окупація: для євреїв – випробування гетто та знищення в газових камерах, для польського населення – облави, явні й таємні розстріли, депортації на каторжні роботи та до концентраційних таборів..

Після п’яти років терору, незрівнянно страшнішого, ніж у Західній Європі, Варшава втратила багато крові. Але вона була повна надії, що чуже ярмо скоро буде скинуте. Окупант, раніше такий жорстокий і зарозумілий, влітку 1944 року здавався слабким і пригніченим. У французькій Нормандії вермахт не зміг зупинити вторгнення союзників. На Східному фронті він поспішно поступався місцем Червоній Армії. В окупованій Польщі партизанський рух за незалежність, попри репресії, досяг апогею чисельності. Армія Крайова – озброєна частина Польської Підпільної Держави – налічувала близько 380 000 вояків по всій країні. В одній лише Варшаві – десятки тисяч. Так, серйозною проблемою була нестача зброї. ЇЇ, однак, планувалося покрити ресурсами німців та завдяки постачанням союзників.

Радість Парижа, драма Варшави

.У Парижі, де 19 серпня 1944 р. також спалахнуло повстання проти Німеччини, рух опору був аж ніяк не сильнішим. До бою були готові близько 20 000 погано озброєних людей – недостатньо, щоб впоратися з гарнізоном Вермахту. Спочатку союзники не думали про підтримку Парижа – їхні стратегічні плани полягали в тому, щоб обійти місто і йти далі на схід. Але в ключовий момент вони передумали і кинули на допомогу повстанцям дві дивізії. Це перехилило чашу терезів. Німецький гарнізон здався вже 25 серпня, а його командувач не виконав наказ Адольфа Гітлера про знищення міста. Париж був вільний. Через день на Єлисейських полях жителі столиці радісно раділи на честь військ-переможців, зокрема 2-ї французької бронетанкової дивізії генерала Філіпа Леклера.

Доля Варшави, яка вступила в бій 1 серпня того ж року, виявилася трагічною. Так, у перші дні повстанцям вдалося заволодіти значною частиною міста. Вільна Польща швидко відроджувалась у підкорених районах: діяла цивільна влада, працювало радіо, виходили газети. Однак німці швидко перевели підкріплення і почали жорстоке придушення повстання. У Волі – одному з районів на лівому березі Вісли – «сили допомоги» знищили десятки тисяч беззахисних мирних жителів, серед яких були літні люди, жінки та діти. Подібні злочини в дещо менших масштабах були скоєні в сусідній Очоті. В інших кварталах німці зіткнулися з сильним опором, але повільно просувалися, руйнуючи будинок за будинком. Попри величезну диспропорцію сил, бої тривали 63 дні. Загинуло кілька тисяч повстанців і до 150-200 тисяч мирних жителів. Тих, хто залишився живим, окупанти вигнали з міста.

Будівлі, які вціліли, навмисно підпалювали та підривали ще довго після капітуляції повстанців. Коли в січні 1945 року німці назавжди залишили Варшаву, це вже було місто в руїнах.

На відміну від Парижа, польська столиця не отримала справжньої допомоги. ЇЇ не надала Червона армія, хоча під час повстання вона знаходилась на відстані кількасот метрів – на іншому березі Вісли. Йосип Сталін, який п’ять років тому був союзником Гітлера, тепер знову скористався нагодою, щоб знищити польську незалежницьку еліту руками німців. Протягом ключових тижнів повстання він навіть не дозволяв літакам союзників, які вилітали з Італії з постачанням до Варшави, приземлятися в радянських аеропортах. Поразка повстання була вигідною для Сталіна – вона мала допомогти йому зламати хоробрий народ і підпорядкувати собі Польщу.

Коли французький генерал Леклер проходив парадом на Єлисейських полях, його польський колега Станіслав Мачек щойно пройшов свої дні слави – участь у переможній битві під Фалезом. Пізніше зі своєю 1-ю бронетанковою дивізією він звільнив Бельгію та Нідерланди, а завершив бойовий шлях взяттям Вільгельмсгафена – важливої бази німецького флоту. Однак його не пустили на парад у звільненій столиці власної країни. Владу в Польщі перейняли комуністи, посаджені на радянські багнети,   і позбавили Мачека громадянства. Видатний генерал помер багато років по тому у Великій Британії.

Боротьба за пам’ять

.Він був не єдиним, хто після війни обрав життя емігранта. Не бачили собі місця в поневоленій країні й молоді повстанці, які 13 серпня 1944 року одружилися в бойовій Варшаві. Вони оселилися в Сполучених Штатах. «Ми вирішили, що не хочемо повертатися до радянської окупації», — пояснив через роки Болеслав Біґа. У «народній» Польщі до варшавських повстанців влада ставилася з недовірою, за ними встановлювався нагляд і часто піддавали жорстоким слідствам. Серед фальшивих звинувачень на їхню адресу були й звинувачення у співпраці з німцями – наклеп, який був особливо болючим для людей, які ризикували життям у боротьбі за незалежну Батьківщину. Пам’ять про Варшавське повстання довго замовчувалась і спотворювалася. Однак її плекали в сім’ях та культивували в незалежних і опозиційних колах.

Після краху комуністичної системи пам’ять повстанців нарешті могла бути вшанована так, як вони того заслуговують. Сучасний музей Варшавського повстання, відкритий у 2004 році в польській столиці, справляє враження на іноземців, які його відвідують. Туристи, які відвідують Польщу, також із вдячністю спостерігають за тим, як кожного 1 серпня о 17 годині, саме в час вибуху повстання, водії та перехожі на хвилину зупиняються на вулицях, щоб під звуки сирен віддати шану його героям. Це відбувається не лише у Варшаві, а й в інших містах. Бо пам’ять про повстання вже давно освітлює всю Польщу. Можливо тому, що це повстання було квінтесенцією долі народу, який, як казав Папа Римський Іван Павло ІІ, «у страшній боротьбі Другої світової війни не пошкодував жертв, щоб утвердити право на самостійне існування та самовизначення на рідній землі. Найяскравішим проявом цього було Варшавське повстання».

Кароль НАВРОЦЬКИЙ

Materiał chroniony prawem autorskim. Dalsze rozpowszechnianie wyłącznie za zgodą wydawcy. 30 lipca 2022