Ерик МІСТЕВІЧ: Ми знаємо, що буде далі

Ми знаємо, що буде далі

Photo of Eryk MISTEWICZ

Eryk MISTEWICZ

директор Інституту Нових Медіа, видавник місячника «Все що найважливіше», лауреат польської Пулітцерівської премії.

Ryc.: Fabien Clairefond

Інші статті цього автора

Бучу і Катинь ділять 400 км і 82 роки. Маріуполь і Варшаву не набагато більше – пише Ерик МІСТЕВІЧ в щоденнику “Le Figaro”

.Ви сьогодні говорите про поділ України. Польща в подібний спосіб була ділена вже чотири рази – Німеччиною і Росією. І запевняю, що тепер ми зробимо все, щоб Україна не повторила нашої долі, щоб не була стерта з карти Європи тими самими силами.

Я не можу опанувати своїх емоцій, коли переглядаю фотографії з Маріуполя. На цих фотографіях я бачу Варшаву, моє місто. Варшаву методично зрівняною з землею в 1940 році німцями за мовчазної участі росіян, корі чекали по другій стороні Вісли 63 дні, дивлячись на палаюче місто. Чекали, поки ми, поляки, будемо покарані за Варшавське повстання. Так само, як Маріуполь за свій опір. Будинок за будинком, вулиця за вулицею, згарище «спеціальної операції». Кількаповерхові будинки, які перетворюються в руїну. Люди з піднятими руками, малі діти, жінки. Гори людських тіл і ті, кому вдалося з-під них вийти. Тоді і сьогодні. Якщо ви придивитесь до фотографій зрівняної з землею Варшави після Варшавського повстання в 1944 році і до зрівняного з землею Маріуполя з 2022 року – не знайдете найменшої різниці. Найменшої.

Не можу опанувати своїх емоцій, коли переглядаю фотографії масових поховань в Бучі. Адже кожен поляк знає ці фотографії відкопаних людських тіл зі слідами після вистрілів в потилицю з близької відстані, тіл відкопуваних з піску, з братських могил засипаних вапном, посеред лісу, щоб швидше зникли їхні сліди. Тільки вони не походять з 2022 року, але з 1940. І були зроблені не в Бучі, але чотириста кілометрів далі, в Катині, Осташкові, Смоленську. Кожен поляк, кожен мешканець Центральної Європи добре знає ці назви. Пострілами в потилицю росіяни вбили 25 тис. польських офіцерів, професорів, лікарів, ксьондзів. Це не був єдиний масовий злочин. Не тільки проти поляків наставлялись російські автомати, танки. Кожен з народів Центрально-Східної Європи має свою історію. Мають таку чехи, словаки, литовці, литвини, естонці –  щоб залишитись з цими народами, котрі сьогодні створюють Європейський Союз.

Ми – мешканці країн Центральної Європи, на території між Росією і Німеччиною – вже це все бачили. І то бачили не один раз.

Вивезення українських дітей з Маріуполя, відривання їх від батьків, примусова русифікація, яка нічим, абсолютно нічим не відрізняється від того, що досвідчували масово депортовані в Сибір поляки. Масові вивезення в вагонах для бидла в місця, в яких проживання було неможливим. Почитайте спогади тих, хто не дивлячись ні на що пережив це пекло. Пекло, за котре до цього часу ніхто не відповів.

Російські солдати, масово крадуть сьогодні в 2022 році побутову та аудіо і відео техніку в захоплених місцевостях України і висилають її своїм сім’ям в глиб Росії, вони нічим не відрізняються від тих, котрі це само робили в Центральній Європі, також в Польщі, пів століття тому. Нічим! Сьогодні це комп’ютери, скейтборди, побутова техніка – тоді це були килими, меблі, золоті зуби, годинники.

Є добре задокументовані факти насильства російських солдатів над польками. Тому не можу опанувати своїх емоцій, коли читаю документи з російських злочинів в Україні, хоч би тих, які задокументовані Центром документування російських злочинів в Україні ім. Рафала Лемкіна. Не зважаючи на те, що минуло 80 років, вони нічим не відрізняються від слів жінок зґвалтованих Червоною армією чи Вермахтом понад пів століття тому, від тих, які подають до протоколів на протязі останніх тижнів в Україні. Стадна поведінка, звірство, дозвіл на найбільш огидні масові злочини на малих дівчатках і хлопчиках, підсилюванні по рівно алкоголем і точно такою самою як колись ідеологією. І поляки тоді, і українці сьогодні – не народ, недолюди. Не народ, не мають культури. Російська пропаганда працює на найвищих обертах. І тоді, і сьогодні можна їх ґвалтувати, вбивати, відправляти да газових комор і братських могил. І тоді, і сьогодні світ немає до цього справи.

Ми це все бачили. Були такі, котрі входили до німецьких концентраційних таборів і російських лагерів і повідомляли американців і англійців, кажучи: допоможіть. Так як тепер український президент Володимир Зеленський. Його звернення пригадує звернення поляків – Вітольда Пілецького, Яна Карського – про знищення залізничної лінії, яка провадила до Аушвіц. Це були звернення, котрих ніхто не хотів слухати. Ніхто не хотів вірити, як зараз не вірять українцям. «Відітніть доставки росіянам» – просить Зеленський. «Запевніть нам принаймні безпечне небо. Або хоча б гуманітарні коридори, щоб цивільне населення могло втекти від війни. Пришліть зброю, ми дійсно можемо самі захищатись».

Найгіршим є те, що ми дуже добре знаємо, що буде далі. Знаємо німецьке «nein» і радянське «нет» для існування суверенної держави, чи то польської, чи то латвійської, естонської, литовської, української, грузинської. Далі діти як живий щит, далі масове знищення цивільного населення і військових полонених, атаки на доми пристарілих. І щоби затримати божевілля війни, далі є якийсь Потсдам, якась Ялта, якийсь круглий стіл в нормандському, баварському, женевському або валдайському форматі. Ефектом будуть перемовини, які призведуть до поділу України. Представлені світові як узгоджений мир. Що де факто стане реалізацією сценарію шефа Кремля.

Поляки чотири рази досвідчували таких узгоджень і поділів нашої країни. Інших країн Центральної Європи історія також не пощадила. Ні, не буде нашої згоди на повторення польської долі, яка цього разу торкається українців.

Понад три мільйони біженців сьогодні знайшло гостинний прихисток в Польщі. Без будування таборів для біженців, бо кожен біженець знайшов собі місце в польських домівках, працю в польських закладах, місце в лікарні, навчання для українських дітей в польських школах незважаючи на і так переповнені класи. Успіх Польщі останніх років ми поділили навпіл. Розділили для нас і українців. Українці отримують соціальну допомогу для матерів і підтримку для сімей, яку отримують поляки. Безкоштовна залізниця і автобуси на території цілої Польщі. І що найважливіше, без найменшого для нас примусу зі сторони Європейського Союзу. Однак найбільш прикрим є те, що на цю ціль ЄС не виділив для Польщі ані одного євро!

Гадаю, що сьогодні допомогою для України (допомогою для українців в Польщі, але також для української армії) ми показуємо світові, наскільки важливим в такі моменти є зберегти обличчя. Також те, як світ повинен був себе повести в вересні 1939 року, коли німці напали на Польщу. Спільна допомога цивілізованого світу Польщі могла б затримати гекатомбу російсько-німецького божевілля. Якби тоді Західна Європа надала допомогу Польщі, не було б газових комор і німецьких таборів смерті, не було б Сибіру, лагерів, поділів Європи на зони впливів в 1945-1989 роках, так як раніше багаторазово ділено Польщу.

Після німецьких злочинів скоєних на поляках, на євреях, також росіянах і інших народах, після розв’язання війни німецька держава відповіла за свої вчинки. Була демілітаризована, поділена на зони. Польща, не зважаючи на величезні кількості жертв і втрат в війні 1939-1945 і не зважаючи на героїзм польських солдатів на усіх фронтах в битвах пліч-о-пліч з Альянсом – жодної території в Німеччині не отримала. А що гірше, в 1945 році була віддана Заходом під вплив Росії, як виявилось, до 1989 року. Демілітаризація агресора – яка була виконана над Німеччиною – є єдиним виходом, котрий дозволяє на сповільнення експансії ворога в напрямку завойовування інших країн вільного світу.

.Ми вже це пережили. Дуже добре знаємо ці фото. Кожен поляк їх знає. Кожна польська сім’я втратила когось в російських чи німецьких різнях. Українці, ми не покинемо вас. Європо, рішучі санкції проти Росії і військова допомога для України – це єдиний вихід.

Ми знаємо, що буде далі.

Ерик Містевіч
Даний текст, „82 ans et 400 km séparent Boutcha de Katyn”, надруковано в щоденнику „Le Figaro” 6 травня 2022 р. [LINK]

Materiał chroniony prawem autorskim. Dalsze rozpowszechnianie wyłącznie za zgodą wydawcy. 12 maja 2022