Лука Каміньський: Путіна осмілила відсутність кари за комунізм

Путіна осмілила відсутність кари за комунізм

Photo of Łukasz KAMIŃSKI

Łukasz KAMIŃSKI

Історик, працює у Вроцлавському університеті. З 2011 по 2016 рік був президентом Інституту національної пам'яті. Засновник і президент Інституту Павла Влодковича, дослідницького та освітнього центру, що спеціалізується на питаннях, пов'язаних зі спадщиною тоталітарних систем і диктатур. У 2017-2021 роках - президент Платформи європейської пам'яті та сумління, неприбуткової організації, що займається поширенням знань про тоталітаризм.

Ryc. Fabien Clairefond

Інші статті цього автора

Відсутність належної оцінки комунізму вчинила, що попереджувальні знаки, які свідчили про приготування Путіна до війни було злегковажено.

.На світанку 24 лютого 2022 р. український Інститут Національної Пам’яті розіслав до своїх партнерів лист, який інформував про російську агресію і початок боротьби. Включав він також наступне ствердження: «Ми хотіли б ще раз підкреслити, що сьогоднішня війна між Російською Федерацією і Україною стала реальною значною мірою тому, що злочини радянського комуністичного, тоталітарного режиму не були відповідно засудженні світовою спільнотою. Це виразно видно в словах і вчинках президента Російської Федерації».

Звичайно не можна цього стверджувати з цілковитою впевненістю, але багато аргументів промовляє за таким способом бачення коріння війни. Перед усім – інакше б виглядала Росія.

Нажаль, зініційований Борисом Єльциним після серпневого пучу 1991 р. процес декомунізації швидко закінчився. Комуністична партія, хоча й втратила свої статки, то швидко відродилась. В супереч надіям Володимира Буковського, видобуті з секретних архівів документи підтверджуючі радянські злочини на стали полотном для «другої Норимберги».

Такий розрахунок з минулим дозволив би оперти російське суспільство на справжніх демократичних цінностях. Засудження брехні, диктатури і злочинів означало б просування правди, демократії і справедливості, дозволило б створювати громадянське суспільство. Помічала це навіть діюча адміністрація. Десять років тому Рада Розвитку Громадянського Суспільства і Прав Людини (є така!) при тогочасному президенті Дмитрі Мeдвeдєві приготувала документ, в якому визнано, що розрахунок з минулим є умовою модернізації Росії: «Історичний досвід вказує, що модернізація може принести успіх тільки в випадку, коли як і еліта країни, так і ціле суспільство поєднані в спільному громадянському почутті відповідальності до історії. А цього почуття, почуття відповідального господаря держави, не можна воскресити, укриваючи – не стільки перед зовнішнім світом, скільки перед собою – правду щодо того, що наш народ зробив сам із собою впродовж ХХ століття. Приховування правди про минуле позбавляє нас можливості вшанування власного народу, без чого ми ніколи не створимо передумов для справжнього патріотизму, а це означає, що розмови про модернізацію зaлишаються тільки доброзичливим побажанням». Приготовану програму мав впровадити в життя ніхто інший, як прем‘єр Володимир Путін.

В декомунізованій Росії повинно було дійти до розформування КГБ, а не тільки до зміни його назви. Тоді шанси, що на чолі держави став би полковник скомпрометованої формації не були б великі.

Однак не йдеться тільки про Росію. Незалежно від (зазвичай) менше ніж більше (рідко) вдалих спроб розрахунку, в деяких державах не вистачило головного зіткнення з досвідом комунізму.

Не організовано – ми не організували – жодної нової Норимберги, ані в правному вимірі, ані навіть в символічному. Не були використані існуючі інструменти міжнародного права, перед усім правила універсальної юрисдикції – кожна держава може засудити злочини проти людства чи злочин геноциду.

Коли чверть століття тому перший раз з’явилась «Чорна книга комунізму», багато інтелектуальних середовищ відкинули включені в неї постанови. Європейському Парламенту зайняло десятиліття, аби в річних резолюціях засуджуючих тоталітарні системи біля слова «сталінізм» з’явилось також слово «комунізм». В Домі Європейської Історії в Брюсселі надалі в секції присвяченій тоталітаризмові виступає тільки це перше. Опубліковане незадовго перед смертю Буковського, його (спільне з проф. Ренато Крістенем) звернення про засудження злочину комунізму підписало заледве кількадесят західних інтелектуалістів і купка політиків.

Загальне визнання комуністичних злочинів і засудження цієї системи було б не тільки актом справедливості перед жертвами. Може бути, що це прояв наївності, але гадаю, що в випадку поставлення на рівні нацизму і комунізму, Захід обережніше б підходив до бувшого працівника КГБ на чолі Росії. Однак перед усім не був би зігнорований факт, що джерелом зрозуміння його ментальності і натури створеного ним режиму є коріння радянське і служб безпеки. Тимчасом відкриття архівів в центральній і східній Європі (включаючи особливо цінні українські) стали тільки поштовхом до історичних досліджень, а також медіальних сенсацій. Не потрактовано цього процесу як шансу на пошук інформації, яка б дозволила зрозуміти режим Путіна і протистояти його агресивним намірам.

Нестача належної оцінки комунізму і доцінення значення минулого вчинили так, що злегковажено попереджувальні знаки. Найважливішими були переслідування незалежних російських істориків, фактична реабілітація Сталіна і багатолітня кампанія історичної дезінформації. Була вона скерована в основному проти України, але також проти Польщі і балтійським державам, а в останньому часі також проти Чехії і країн Заходу. Злегковажено факт, що в просуванні фальшивої інформації біля трьох років бере участь безпосередню сам Путін, публікуючи статті і виступаючи публічно. В найкращому випадку ці висловлювання сприймались як доказ нешкідливої фіксації на пункті минулого, а не передбачення агресії. Аж сам диктатор в своєму божевільному зверненні з 21 лютого усвідомив усім, що історія має значення.

Ми повинні однак пам’ятати, що це не тільки питання путінської Росії. Засудження комунізму поставило б також на порядку денному відносини з Китайською Народною Республікою, в якій злочини Мао і його наступників дійшли до безпрецедентних розмірів. Понад половина всіх жертв комунізму це китайці. І це не тільки далеке минуле – далі триває знищення ідентичності Тибету і геноцид Уйгурів, тривають переслідування релігійних груп і малих груп дисидентів. І якось нікому це не заважає, якщо цілий світ взяв участь в олімпійських іграх в Пекіні. Чи після відкриття очей в питанні Росії наступить подібний процес в відношенні до Китаю? Чи ми готові не тільки на підняття цін газу і нафти, але також відмовитись від дешевої китайської продукції? Чи все ж таки дешевий смартфон значить для нас більше ніж свобода, правда і справедливість?

.Я розділяю переконання українських приятелів, що відсутність покарання комунізму є одним з джерел теперішньої війни. Свій лист вони закінчили такими словами: «Ця праця ще мусить бути зроблена, після перемоги цивілізованого світу над агресором!». Це парадокс, але важко мені поділяти оптимізм який випромінюють ці слова, написані в бомбардованому Києві. 

Лука Каміньський

Materiał chroniony prawem autorskim. Dalsze rozpowszechnianie wyłącznie za zgodą wydawcy. 16 marca 2022