Умова закінчення війни

Якщо ця війна має закінчитися чесно, Калінінградська область, військовий анклав Росії в центрі Європейського Союзу, має бути зліквідована.

.Калінінградська область — російський анклав на Балтійському морі, що межує з Польщею та Литвою. Цікаво, що Росії тут ніколи не було. Століттями це були землі великої Польсько-Литовської держави, яка в найкращі свої роки розповсюджувалася на території нинішніх Польщі, Литви, Латвії, Білорусі та України. Це також були території німецької Пруссії, але ніколи Росії.

Сьогодні Калінінградська область є найгарячішою точкою Європи. Ледве 15 тисяч квадратних кілометрів нашпиговано російською зброєю. До 1991 року вхід в цей російський анклав громадянам інших країн був заборонений, але сьогодні доступ утруднений, особливо для західних туристів. Третина області – закриті військові райони. Балтійськ є найбільшою базою російського флоту, що звідси діє в Балтійському і Північному морях та за їх межами. Працюють військові аеродроми Черняховськ, Храброво, Донське і Чкаловськ, в «сплячому» стані перебувають аеродроми Балтійськ-Коса, Нівенське і Дунаєвка. Як морські, так і повітряні операції, включно з використанням ядерної зброї, можна проводити з Калінінграду по всій Європі, хоча, звісно, ​​країни на східному фланзі НАТО найбільш уразливі для швидкого, масованого нападу звідси.

Сувальський коридор, тобто невеликий простір, що відокремлює Калінінградську область  від васальної Росії Білорусі, де проходить кордон між Польщею та Литвою, сьогодні є найгарячішою військовою точкою Європи. Власне через Калінінград.

Крім російських військових баз, які турбують країни регіону, в Калінінграді немає значного промислового, освітнього, соціального чи культурного життя. Лише військо, армія, гола агресивна сила з ракетами, літаками та човнами всіх типів, готових атакувати Європу.

Дивлячись на карту області, я запитую себе, чи так повинно бути далі. Чи й далі Калінінградська область повинна залишатися військовим шантажем, спрямованим на безпеку Європи? Чи Росія має вийти з цієї війни без великих втрат, як репутаційних, так і економічних й територіальних? Чим обґрунтовано те, що Калінінград залишається інкорпорований до Російської Федерації?

Після Другої світової війни ця територія спочатку була присуджена Польщі, яка колись нею правила протягом століть. Однак потім, після Другої світової війни, Польща була окупована радянською владою. Попри те, що поляки героїчно воювали разом із союзниками, в результаті рішень, прийнятих у Тегерані та Ялті, на довгі десятиліття Польща опинилася в радянській сфері впливу, як і більша частина Центральної та Східної Європи. Калінінградський район просто став частиною СРСР, радянським військовим складом.

Розв’язана Росією війна в Україні може завершитися лише чесно: відшкодуванням збитків, відповідальністю винних у злочині, виведенням військ з окупованих територій. Це основа, викладена в мирному плані Зеленського з 10 пунктів. У Центральній Європі ми добре знаємо, що якщо агресор не буде покараний і злочини не будуть притягнуті до відповідальності, ситуація повториться з повною інтенсивністю через кілька років, в черговому поширенні імперської агресії. Понад триста років майже кожне покоління поляків, литовців, латишів, естонців, чехів, словаків, румунів, болгар відчуває це – тоді як решта Європи цього не розуміє. Ми відчуваємо агресію в її найкривавішій формі. Чи ми й далі маємо робити легшим?

Калінінград є лакмусовим папірцем світового підходу до Росії, концепції її імперського характеру, яка була сформульована ще царем Петром I, який визнавав, що Росія буде імперією лише тоді, коли заснує свої західні кордони на узбережжі Балтійського й Чорного морів. Я не уявляю собі, щоб Калінінградська область й надалі залишалася територією Російської Федерації.

Перший варіант – це демілітаризована зона під наглядом міжнародних сил – як додатковий пункт доданий до умов мирних переговорів, які рано чи пізно відбудуться, а відібрання у Росії її «центрального військового складу», спрямованого на Європу, повинно бути вписане як очевидна, не лише для Польщі та країн Центральної Європи, частина пакету гарантій і післявоєнних санкцій проти кремлівської влади.

Другий варіант – створення республіки під управлінням Євросоюзу. Тут також це було б результатом мирних домовленостей наприкінці війни. Управління з боку ЄС, звичайно, передбачало б знищення (і фактичне відведення в глиб Росії) військового потенціалу Калінінграду, особливо ядерного.

Третій варіант – поділ Калінінградської області між сусідніми країнами – Литвою та Польщею, що, однак, виглядає малоймовірним і призведе до великих проблем з управлінням цією територією та людьми, які на ній проживають. Ймовірно, ні Литва, ні Польща не хочуть брати на плечі пов’язані з цим проблеми (зокрема екологічні, зважаючи на забруднення території, залишене дислокованими військами). Беручи також до уваги, що зараз в Польші перебувають і користуються величезною підтримкою польської держави вже понад 2,5 мільйона українців, які тікають від війни.

Найгірше було б залишити Калінінградський російський анклав у Європі після війни, ніби нічого не сталося. Сьогодні ця тема має бути предметом обговорення, аналізу, має бути включена до порядку денного мирних переговорів, які рано чи пізно відбудуться. Росія має усвідомлювати, що вона не вийде з цієї війни зі збереженням своїх імперських воріт у Європу та свого складу зброї – Калінінграду. Захід, своєю чергою, повинен усвідомлювати смертельну загрозу в самому центрі Європи.

.Драматична історія останніх 300 років навчила країни Центральної Європи, що нерозкриті злочини, непокарана агресія, визнання великими державами того, що нічого не сталося, що мир тут і зараз важливіший за накладення наслідків проти агресора – це запрошення до подальших експансій. Безкарна імперія завжди стає зухвалішою.

Eryk Mistewicz