Стежки польських надій

Друга світова війна розкидала поляків по теренах кількох континентів. Солдати та мирні жителі долали сотні кілометрів в Радянському Союзі, Близькому Сході та західній Європі. Вони йшли з надією, що повернуться до вільної країни.

.Мертві коні, покинуті автомобілі та довгі колони біженців з валізами та клунками. У вересні 1939 року польські дороги стали німими свідками трагедії перших днів Другої світової війни.  Окрім армії, яка, незважаючи на героїчну оборону, відступала перед могутністю Вермахту, покидали свої домівки та рухалися країною тисячі мирних жителів, аби лише знаходитись в безпечному місці.  Спочатку цей потік плинув на захід – там, де ще не було німців. Та ситуація різко змінилася після 17 вересня, коли східну частину Польщі окупувала Червона Армія. Багато солдат та чиновників встигли перетнути румунський чи угорський кордон, рідше – литовський або латвійський. Це давало шанс дістатися на захід, щоб продовжувати боротьбу проти Німеччини. Саме там – у союзній Франції, а після її падіння у Великобританії, облаштувався польший уряд у вигнанні. Прем’єр міністром був генерал Владислав Сікорський. Він також став головнокомандувачем і почав відбудовувати армію на чужині.

Від Сибіру до Монте-Кассіно

.Останні бої в Польщі припинилися в жовтні 1939 року. Але хвилі мирних жителів і далі рухалися країною. Деякі переїжджали з німецької окупації на території, контрольовані Радянськими військами, щоб возз’днатися з родинами. Інші, серед них численні євреї, у втечі на Схід бачили більше шансів вижити.  Однак і там населення зазнало репресій. Протягом 1940-1941 років в чотирьох великих депортаційних заходах близько 315 тис. Поляків депортували вглиб СРСР: у Сибір, степи Казахстану та інші далекі регіони. Суворі умови під час транспортування, а потім теж у місцях депортації призвели до високої смертності.

До тих, хто ще був живий, надія повернулася після нападу нацистської Німеччини на СРСР у червні 1941 року. Перед загрозою швидкого наступу Вермахту, радянський лідер Йосип Сталін переглянув політику щодо поляків. Влада в Москві відновила дипломатичні стосунки з польським урядов та уклала з ним військову угоду.  Вона передбачала, що в “найкоротші терміни” в СРСР буде створена польська армія,  що буде організаційно підпорядковуватись Сікорському та боротиметься пліч-о-пліч з Червоною армією проти Німеччини. В її лави вступили поляки, серед інших звільнені з тюрем, таборів і місць заслання. Також генерал Владислав Андерс, якого призначили командувачем Польського війська в СРСР, мав за плечима майже два роки, проведені у радянських в’язницях.

Новоствореній армії бракувало всього: зброї, їжі, одягу. Не бракувало тільки бойового духу. “Вперше, і, дай Боже, востаннє в житті був парад солдатів без взуття – пригадував пізніше Андерс. – Наполягали, що хочуть маршерувати. Хочуть показати більшовикам, що босі, з пораненими ногами на піску здатні пробити військовий такт, як початок свого маршу до Польщі”.

Навесні 1942 солдати Андреса все ще недоїдали і не мали відповідної техніки, а ще гірше – страждали від епідемій. В порозумінні з радянською владою було прийнято рішення про евакуацію з СРСР спершу частини, а пізніше усього польського війська та мирних жителів, що перебували при армії. Цивільне населення – майже 38 тис. осіб, з чого майже 9 тис. діти – згодом знайшли притулок на чотирьох континентах: між іншим в Східній Африці, Індії, Мексиці та Новій Зеландії. Евакуйовано близько 80 тис. солдат. Вони пройшли довгий глях через Персію, Ірак, Палестину та Єгипет. В кінці-кінців дійшли до Італії, де як 2-ий польський корпус прославилися підкоренням Монте-Кассіно, Анкони та Болоньї. Відомий американський генерал Джордж. С. Паттон зазначив, що польські війська “представили себе найкраще спонад усіх”, що він коли-небудь бачив, “включно з британцями та американцями”.

За свободу власну і свободу світу

.В той час, як 2-ий польський корпус вів запеклі бої в Італії, інший славний шлях – через Францію, Бельгію, Нідердади та аж до німецького Вільгельмсхафена – проходила 1-а танкова дивізія генерала Станіслава Мачка. 

Солдати Збройних Сил Польщі (у розпал війни це була майже двадцятитисячна армія), також відіграли істотну роль на багатьох інших фронтах: під Нарвіком, у битві за Англію, під Тобруком чи Арнемом. Вони боролися пліч-о-пліч з британцями, американцями та пресдставниками інших народів за свободу, гідність і мир не лише для себе, а теж для інших. Їх внесок у перемогу над нацистським рейхом беззаперечний.

Однак кінець війни приніс рішення, далекі від прагнень поляків до свободи. Владу у Варшаві перейняли комуністи, підпорядковані СРСР. Генералів Андерса та Мачка, які, як і багато співвітчизників, обрали нелегку долю емігранта, позбавили громадянства.  Близько120 тис. солдат Збройних Сил Польщі вирішилим повернутися в країну, проте часто на батьківщині на них чекали суворі репресії. Багато з них за життя не дочекались гідного визнання.

Врятувати від забуття

Проте все ще можна подбати, аби щоб їхні героїчні зусилля були відомі майбутнім поколінням. Це мета проекту «Стежками надії. Одіссея свободи”, який реалізує Інститутом національної пам’яті (IPN) – польською державною установою, що займається новітньою історією. Гігантська ініціатива, запланована на 2022–2025 роки, охопить кілька десятків країн на кількох континентах. Скрізь відбудеться виставка, яка різними мовами та версіями, адаптованими до місцевої аудиторії, наблизить відвідувачів зусилля польських збройних сил під час Другої світової війни, а також долю мирного польського населення, яке тоді мігрувало по світу. Також у планах проведення численних додаткових заходів: концертів, конкурсів, наукових конференцій тощо.

.Важливими елементами проекту є також пошук свідчень польського поневіряння – фотографій, документів, звітів – та відновлення забутих місць пам’яті: дощок, пам’ятників та цвинтарів, розкиданих по всьому світу. Інститут національної пам’яті дуже розраховує на підтримку місцевих громад. Адже польські солдати та мирні жителі, які пройшли сотні кілометрів під час війни, писали не лише свою історію, а й історію тих місць, де вони побували.

Кароль Навроцький