Свято вільних поляків
Karol NAWROCKI
В цілому ХІХ та ХХ столітті Польща була дійсно незалежною протягом понад 30-ти років. Тим більшим зобов’язанням для нас є свобода, якою ми сьогодні радіємо.
.«Ми вільні» – з радістю оголосив «Варшавський кур’єр» (пол. «Kurier Warszawski»). Це відбулося 12 листопада 1918 року. За день до цього в далекому Комп’єні французи і британці підписали перемир’я з німецькою делегацією, що завершувало кроваві бої Першої світової війни. У Варшаві в той момент впродовж перебували декілька десятків тисяч німецьких солдатів та озброєних держслужбовців. Однак вони не мали бажання битися, навпаки – з легкістю віддавали зброю навіть студентам та учням гімназій. «Перелякані революцією, яка з рушійною силою вибухнула в Берліні та на території цілої Німеччини, здивовані абдикацією імператора та німецьких князів, почали втрачати голови, – нотував наочний свідок тих подій, архієпископ Александер Каковський. — В таких умовах роззброєння німців проводилося успішно. За прикладом Варшави пішла вся країна».
В Любліні, окупованому до цього часу австрійцями, подібні сцени бачила двадцятирічна Ядвіга Орловська: «Усі військові склади в польських руках. Автомобілями пересуваються поляки. […] Діти, 10–15-річні хлопці, захопили урядові будівлі та склади. І залізниця, і пошта вже від сьогодні в наших руках. […] Знову вулицями міста марширує наше військо, польське військо». Для Орловської це був радісний час: «Я вперше відчула, що означає працювати для себе…».
У ті листопадові дні кожен, хто дивився трішки далі ніж кінець свого носа, був повністю занурений у політику. «Наука тепер йде в куток, і смішний той, хто в неї, як в подушку, ховає голову», – описував тоді видатний краківський історик Владислав Конопчиньський. Не бракувало клопотів та побоювань, але виразно відчувався ентузіазм. «Нарешті ми є господарями у власній країні», – підкреслював вже згаданий «Варшавський Кур’єр». Нарешті, після ста двадцяти кількох років прийшла мить, що тут вже немає окупації».
Довгий марш до свободи
.На цю годину з надією чекали декілька поколінь поляків – котрі ніколи не змирилися з тим, що під кінецьXVIII століття їхня держава зникла з карт Європи, не будучи в стані протиставитися трьом агресивним імперіям: Росії, Пруссії та Австрії. Восени 1918 року геополітична ситуація нарешті була сприятливою – Росія поглинута громадянською війною, Німеччина на межі революції та Австро-Угорщина, що розпадалася. Однак не було б найменшого шансу на довше вибороти свободу, якби не створення початків польської армії під час Першої світової війни, ефективне дипломатичне лобі в Парижі та Вашингтоні, а раніше – багаторічні зусилля Католицької церкви, численних митців та цілої когорти суспільних діячів, аби не згаснув дух патріотизму, незважаючи на русифікаційні та германізаційні натиски країн-загарбниць.
В листопаді 1918 року майже не було відомо, в якій територіальній формі відродиться Польща і чи незалежність буде довготривалою. За західний кордон нам довелося воювати з німцями у чотирьох збройних повстаннях: Великопольському та трьох Сілезійських повстаннях. Однак найбільша загроза нависала зі сходу. Всупереч власним гаслам про право народів на самовизначення, на початку двадцятих років ХХ століття більшовики знищили незалежні держави азербайджанців, грузинів, вірменців та українців. Подібну долю також готували для поляків. Ключовою – також для історії Європи – виявилася Варшавська битва. Це тоді, в серпні 1920 року, Польське Військо затримало на майже двадцять років похід кривавої червоної революції. Перемога молодої держави, яка тільки відродилася з потрійної неволі і чиї землі були спустошені у Першій світовій війні, над Росією, до нині недооцінюється за кордоном. Ця перемога не була б можливою, якби не велика мобілізація суспільства та мудрість усіх головних політичних сил, які, – хоч і були значно посварені, – в момент реальної загрози змогли об’єднатися в одну команду.
В 1939 році героїчної оборони вже не вистачило, коли Польща стала жертвою подвійного нападу – спочатку з боку нацистської Німеччини, а кільканадцять днів після цього також Радянського Союзу. Настав час терору, який для моїх співвітчизників не завершився разом із падінням гітлерівського Рейху. Після Другої світової війни Польща теоретично відродилася як незалежна держава, але протягом довгих десятиліть знаходилася у зоні впливу Москви. Комуністи брутально придушували усілякі спроби опору. Нову хвилю свободи нам принесла мирна революція «Солідарності» у вісімдесятих роках.
Незалежність зобов’язує
.Я належу до покоління, яке зростало на переломі двох епох: тліючого комунізму та парламентарної демократії. Я знаю, наскільки багато ми завдячуємо попереднім поколінням. Як історик та суспільний діяч, я завжди прив’язував велике значення до того, щоб з гідністю закарбовувати в історії героїв нашої свободи: людей «Солідарності», солдатів Другої світової війни та тих, хто захистив незалежність польської держави.
Святкування 11 листопада Національного Дня Незалежності, встановлене на згадку про події 1918 року – це один з найважливіших днів у польському календарі. Прекрасною традицією став Марш Незалежності, який організовувався у Варшаві та притягував широкі патріотичні середовища, які маніфестували свою прив’язаність до національного біло-червоного прапора. У минулі роки, служачи батьківщині на посаді директора Інституту Національної Пам’яті, 11 листопада я також брав участь у головному святкуванні за участі представників найвищої державної влади та дипломатичного корпусу. Цього року я вперше буду брати в ньому участь в якості президента Польської Республіки.
Незалежність – це величезна відповідальність, і сьогодні це помітно набагато краще, ніж ще декілька років тому. Війна, у якій Російська Федерація напала на Україну, знову знаходиться дуже близько до наших кордонів. Ми потребуємо ще сильнішої армії та порозуміння в основоположних питаннях безпеки – так само в Польщі, як і в рамках НАТО. Маючи переконання приналежності до Європи, ми повинні дбати про те, щоб залишатися собою, тобто не втратити польської ідентичності та суверенності. Країна з близько сорока мільйонами громадян не може бути тільки виробничим забезпеченням для більших економік. Ми повинні мати амбіційне мислення та прагнути великих досягнень.
Для себе та для майбутніх поколінь. Для Польщі.
