Папа, який зруйнував стіни
Karol POLEJOWSKI
Іван Павло II швидко завоював серця людей у всьому світі. І так само швидко він став страхом для комуністичних чиновників, які вважали його смертельною загрозою своїй владі.
.«О Боже!» — вигукнув у слухавку Едвард Ґерек, тодішній перший секретар комуністичної партії Польщі. Був вечір 16 жовтня 1978 року. Щойно від одного зі своїх найближчих співробітників, Станіслава Кані, Ґерек почув, що колегія кардиналів у Ватикані обрала папою Кароля Войтилу.
У Кракові, де Войтила був архієпископом, на Ринковій площі вже стихійно збиралися натовпи. Загальна радість охопила й інші міста. Для комуністів, які сприймали Церкву як ворога і загрозу, це не віщувало нічого доброго. Відкриваючи наступного дня засідання Політбюро, Ґерек прямо заявив: «Товариші, у нас проблема». Проте, здається, навіть він не усвідомлював, якою великою проблемою для всього Східного блоку стане Іван Павло ІІ.
Перекреслений заповіт Леніна
.«Релігія — це опіум для народу», — проголосив у середині ХІХ століття Карл Маркс. Ці слова через кілька десятиліть повторив Володимир Ленін. У тоталітарній радянській державі, що прагнула контролювати кожну сферу життя своїх громадян, конституційна свобода віросповідання була лише ширмою, за якою ховалася безжальна, а подекуди й нав’язлива боротьба з християнством. Із такою ж безжальністю радянська влада взялася за знищення Церкви на східних польських землях, загарбаних у 1939 році згідно з пактом Йосипа Сталіна та Адольфа Гітлера.
Тим часом німці жорстоко розправлялися з Церквою на окупованих західних і центральних теренах Польщі. Унаслідок цього під час Другої світової війни загинув кожен п’ятий польський священник. «Але решта залишилася. Багато. Я не дозволю їм діяти, думати, дихати», — каже у художньому фільмі Кароль. Людина, яка стала Папою офіцер комуністичних спецслужб Юліан Кордек. Йде 1946 рік. Молодий Войтила приймає свячення, а в повоєнній Польщі — відданій союзниками на поталу СРСР — знову розгортається боротьба з Церквою. І хоча Кордек — вигаданий персонаж, у фільмі достовірно зображено методи, якими користувалися комуністи: священників кидали до в’язниць, кардинала Стефана Вишинського у 1953 році інтернували, а навколо Войтили розставили агентів спецслужб. Репресії мали на меті зламати Церкву й дух польського народу.
Але цей розрахунок не спрацював. Уже святкування Тисячоліття хрещення Польщі у 1966 році, якому передував багаторічний цикл Великої новенни, переконливо показало: народ не піддався страху й секуляризації, а Католицька Церква залишилася потужною і справді незалежною інституцією. Попри перешкоди з боку влади, сотні тисяч поляків брали участь у релігійних урочистостях.
Наступним вирішальним кроком на шляху до національного пробудження стало перше паломництво Івана Павла ІІ до батьківщини в червні 1979 року. Ще за кілька місяців до того, під час урочистої інавгурації понтифікату, Папа виголосив промовисті слова: «Не бійтеся!» — звернені до всього світу, але особливо важливі як послання до народів по той бік «залізної завіси». Під час проповіді, виголошеної згодом у Варшаві на тодішній площі Перемоги, з вуст Івана Павла ІІ пролунало ще одне звернення, яке ввійшло в історію: «Нехай зійде Твій Дух і відновить обличчя землі. Цієї землі».
Понтифікат, який змінив світ
.Бажання, висловлене 2 червня 1979 року, матеріалізувалося менш ніж за рік. У серпні 1980 року на Гданській верфі — що тоді носила ім’я Леніна — спалахнув страйк, який блискавично охопив усю Польщу. Так народився Незалежний самоврядний профспілковий союз «Солідарність» — майже десятимільйонний суспільний рух, незалежний від комуністичної влади. Іван Павло ІІ від самого початку підтримував «Солідарність», а в січні 1981 року прийняв її лідерів у Ватикані.
Проте над польським шляхом до свободи знову згустилися чорні хмари. У травні 1981 року Мехмет Алі Агджа тяжко поранив Папу. Є чимало підстав вважати, що він діяв за наказом болгарських комуністичних спецслужб — і що натхнення прийшло з Москви. У грудні того ж року Войцех Ярузельський, щойно обраний генеральним секретарем «народної» Польщі, запровадив воєнний стан, щоби раз і назавжди придушити «Солідарність» і врятувати червоний режим.
Але лавину свободи, яка вже рушила з місця, не могло зупинити ніщо. У червні 1983 року друга папська паломницька подорож Івана Павла ІІ до Польщі додала сили демократичній опозиції та знову вселила надію в серця поляків. Комуністи були безпорадні. «Ми можемо лише мріяти, щоб Бог якнайшвидше покликав його до себе», — сказав у той час про Папу міністр внутрішніх справ Чеслав Кищак, права рука Ярузельського. Це страшне побажання, на щастя, не здійснилося. Не дали також значних результатів і зусилля комуністичних спецслужб, які марно намагалися нейтралізувати вплив Ватикану.
Понтифікат Івана Павла ІІ змінював не лише польську землю. Його «східна політика» — послідовне наполягання на правах людини — давала плоди і в радянській Україні, і в Литві, і в Чехословаччині, і в інших країнах східного блоку. Вона сприяла релігійному й національному відродженню, зміцнювала дисидентські кола, підривала саму основу комуністичної системи. Ця стратегія ідеально доповнювала дії президента США Рональда Рейгана, який відкрито кинув виклик «імперії зла».
Відчутні наслідки стали помітними наприкінці 1980-х. У Польщі червневі вибори 1989 року принесли «Солідарності» приголомшливу перемогу, яка стала фатальною поразкою для комуністів — вони так і не змогли повернути собі ініціативу. Невдовзі Осінь народів принесла демократичні зміни по всьому «зовнішньому імперіуму» СРСР. А в 1991 році розпався й сам Радянський Союз.
Повернення історії
.Політичний аналітик Френсіс Фукуяма все таки помилявся, коли на зламі Холодної війни провістив кінець історії. За правління Владіміра Путіна російські політичні та військові еліти крок за кроком прагнуть відновити імперію. Івана Павла ІІ немає з нами вже двадцять років. Але в ці тривожні часи ми й далі можемо черпати силу з його духу.
