Крихти польської історії

За кордоном – неодноразово в фондах товариств і приватних осіб – впродовж знаходиться багато документів, які є ключовими для розповіді про долю Польщі і поляків в ХХ столітті. Збереження цієї спадщини лежить в інтересі дбайливості про нашу історію – пише Кароль НАВРОЦЬКИЙ.

.Був червень 2010 року, коли до відділу Інституту Народної Пам’яті (ІНП) в Кракові зателефонував Пйотр Лелень, власник фірми, яка займається вивозом сміття і будівельних відходів. Заявив, що хотів би передати до архіву ІНП матеріали, які мали б потрапити на сміттєзвалище. Швидко виявилось, що йдеться про 21 течку з плакатами і листівками Солідарності – незалежної профспілки, народження котрої влітку 1980 р. започаткувало розпад комуністичної системи в Центрально-Східній Європі.

Документи потрапили до нас якраз впору, бо більшість була вже дещо знищена і покрита грибком. Фонд перевезено до Варшави і піддано консервації. Наші спеціалістки дуже добре виконали свою роботу. Збереженими документами, які мають беззаперечну історичну і мистецьку вартість, можуть сьогодні без перешкод користуватись науковці і журналісти з Польщі і цілого світу.

Архівісти з кожної географічної ширини досконало знають, що безцінні документи можна знайти там, де ніхто б їх не сподівався: на сміттєзвалищах, горищах, в підвалах чи дачних ділянках. Те, що для одних тільки запилена сімейна пам’ятка, в руках дослідника може статись чудовим історичним джерелом. З таких крихт історії можна пізніше – як з пазлів – складати ширший образ подій і ефективно переказувати їх наступним поколінням.

Без добродійників архіви на цілому світі були б помітно біднішими. В Інституті Народної Пам’яті ми про це дуже швидко переконались. Перший з моїх попередників на посаді голови ІНП розпочав свою працю влітку 2000 р., а вже в травні наступного року до інституту звернувся перший добродій. З роками приходили наступні. Габріела Грабовська передала нам пам’ятки від свого дядька Александра Колодзєйчика – в’язня першого транспорту до концентраційного табору Аушвіц в червні 1940 р. Майже в тому самому часі, коли в Освєнцімі – перейменованованому на Аушвіц –  німці створювали концентраційний табір, в Катині і інших місцевостях радянська влада вбивала тисячі польських громадян: офіцерів Польського Війська, поліцейських, працівників адміністрації. Серед жертв був Юліан Грунер, вбитий в Харкові. Його дочка, Ева Грунер-Жарнох, передала нам фотографії і документи батька та предмети, котрі мав при собі в момент смерті. Подібних історій є набагато більше. Вистачить сказати, що ми вже маємо сьогодні майже 3,5 тис. добродіїв.

Додалось їх здебільшого після 2017 року, коли Інститут Народної Пам’яті запустив проект «Архів Повний Пам’яті» (https://archiwumpamieci.pl/).  Йшлося про те, щоб розпочати систематичну – і відповідно розрекламовану – акцію з ціллю збереження, охорони і доступності документів з приватних колекцій. Реакція перевищила всі наші навіть найсміливіші очікування.

Серед добродіїв ІПН протягом років є також особи і інституції з-за кордону. Завдяки доброзичливості Сама Браяна ми отримали кільканадцять тисяч сканів фотографій і документів його батька Джульєна Браяна, котрий будучи американським фотографом і режисером документував німецьку окупацію Варшави в вересні 1939 р., життя перед- і післявоєнної Польщі, Радянського Союзу і німецького ІІІ Рейху. Юліта Портрейт передала нам в дарі характеристичне смугасте вбрання свого дядька Джеана Пугета – громадянина Франції народженого в Варшаві, в’язня німецьких концентраційних таборів в Нацвейлері і Дахау. Приклади закордонних добродіїв також можна довго називати.

Збереження архівальних матеріалів, які знаходяться поза сьогоднішніми кордонами Польщі це сьогодні один із наших пріоритетів. Таку ціль також має нова версія проекту «Архів Повний Пам’яті», запущена під кінець травня цього року. Активізуємо співпрацю з закордонними архівами, щоб отримати матеріали, які будуть допомагати в відтворенні історії Польщі і поляків в ХХ столітті. Ми також стараємось сягнути до наших земляків розсіяних по цілому світі і керованих ними полонійних інституцій. Багато таких інституцій має безцінні колекції. Однак часто не вистачає коштів, аби їх належно зберігати, описувати чи оцифровувати – і ефективно презентувати світові. Інститут Народної Пам’яті хоче в цьому допомогти.

.«Народ, котрий не знає свого минулого, вмирає і не будує майбутнього» – застерігав папа Ян Павел ІІ. Але в минулому Польщі глибоко записалось також багато національного досвіду, на чолі з двома жорстокими тоталітаризмами: комунізмом і народним соціалізмом. Збереження і належне складення крихт цієї складної історії належить до спільного інтересу людства.

Кароль Навроцкі