Шопен повертається до Нохана
Artur SZKLENER
24 червня 2023 року було підписано угоду про співпрацю між місцем народження Фридерика Шопена в Желязовій Волі та будинком Жорж Санд у Нохані. Через 177 років Шопен символічно повертається туди, де він створив більшість своїх шедеврів.
.Для музикознавця, який спеціалізується на творчості Фридерика Шопена, будинок Жорж Санд у Нохані має особливе значення. Саме там найбільший польський композитор і один із найбільших геніїв в історії знайшов дім у вигнанні, турботливу опіку та спокій, без яких він не міг би завершити жодного зі своїх шедеврів, а стіни маєтку від відзначив винятковою їх кількістю.
Під час прогулянкимісцевим садом, важко не уявити, що з відчиненого вікна першого поверху досі лунає музика мазурок, вальсів, а також епічних балад чи героїчних полонезів.
І все ж дорога від Желязової Волі під Варшавою до Нохана була зовсім не простою й очевидною. В часи народження сина французького гувернанта та бідної польської дворянки у флігелі дворянського маєтку за 50 км від Варшави нікому й на думку не спало, що він колись житиме в центральній Франції в домі Аврори Дюпен, правнучки позашлюбного сина польського короля Августа II Фрідріха від шведської аристократки Марії фон Кенігсмарк. На момент дня народження композитора Аврора, старша за нього на шість років, уже жила в Нохані з бабусею, яка купила маєток у 1793 році, водночас захищаючись від терору Французької революції. Саме там, коли Аврора вже здобула в Парижі омріяну незалежність і взяла собі літературне прізвисько Жорж Санд, вона створила дім мистецтва — такий собі мистецький плавильний котел епохи.
Шопен і Жорж Санд познайомилися випадково пару друзів Ференца Ліста і графині Марії д’Агульт, у будинку яких вони обоє були частими гостями. Перше враження від письменниці, яка іноді поводилася суперечливо, у польського композитора було не дуже сприятливим. У 1836 році, коли він ще будував плани щодо молодої польської дворянки Марії Водзінської, він навіть писав, що в пані Санд є щось огидне. Вже тоді – всього через кілька років після приїзду до Парижа – Шопен був душею місцевого мистецького товариства. Відомий своїми бездоганними, навіть аристократичними манерами, яких він набув у юності у Варшаві, чудовим почуттям гумору та неабиякими пародійними талантами, але насамперед абсолютно незрівнянним оригінальним фортепіанним генієм, він викликав захоплення публіки та заздрість колег. Шопен буквально зачарував Жорж Санд, яка понад рік досить безцеремонно намагалася зав’язати їхнє знайомство. Вона подружилася з польським оточенням композитора, обсипала його компліментами, використовувала будь-яку можливість познайомитися з ним, запрошувала до Нохана. У середині 1838 року вона написала 32-сторінковий лист-зізнання Войцеху Гжималі, близькому другу Шопена, що, ймовірно, вплинуло на остаточне рішення композитора зв’язатися з письменницею. Вони разом поїхали на Майорку восени того ж року.
Перебування на Балеарських островах є одним із найвідоміших епізодів життя Шопена завдяки мемуарам Жорж Санд під назвою Зима на Майорці, видана трьома роками пізніше, однак популярні біографії композитора не завжди достатньо підкреслюють той факт, що згубні наслідки цієї ідилічно розпочатої подорожі спонукають Шопена і Жорж Санд надовго залишитися в заміському будинку письменниці, що стало своєрідним ритуалом, який повторюється щороку (за винятком 1840 року) протягом всього тривання їх стосунків.
Шопен трактував Нохан як власний дім, а родину Жорж Санд – як найближчих родичів. Ворожнеча із сином письменниці Мауріціо, яку часто підкреслюють, сьогодні ставиться під сумнів істориками, а подальше листування з уже дорослою Соланж залишається прикладом найніжніших стосунків, які тільки можна уявити. Нохан відвідували як друзі, так і сестра композитора, а також видатні митці епохи – Ежен Делакруа, примадонна іспанського походження Поліна Віардо та польський поет Стефан Вітвіцький. «Хазяйка», як часто називав письменницю композитор, також створила дуже комфортні умови, в яких він не тільки почувався добре, але міг спокійно присвятити себе нескінченному процесу шліфування своїх творів перед відправкою у видавництва. На першому поверсі будинку облаштували дві суміжні житлові кімнати, розміром близько 40 метрів, які вони зайняли. Кімната Шопена була обладнана подвійними дверима та килимами, що поглинали навколишній шум. Зі слів їх обох можна сказати, що вони брали участь у творчих процесах: Шопен був першим читачем і рецензентом наступних романів, а Санд слухала його твори. Її листування та щоденники свідчать про те, що вони їх обговорювали, а Жорж Санд – дилетантка в області музики – могла з дивовижно вдало схарактеризувати унікальні риси творчості Шопена. Здається, на настрій композитора вплинула й природа Ендрівщини, що деякими рисами нагадувала польську Мазовію.
Буквальне зіткнення зі смертю у Вальдемосі, емоційне залучення та повний вражень притулок у келії колишнього картезіанського монастиря призвели до того, що новаторські твори були створені вже на Майорці: цикл Прелюдій, друга Балада чи перший Полонез з ор. 40. Композитор закінчив ці твори під час одужання в Марселі, але саме в Нохані стався справжній вибух його творчості. Саме там були створені такі шедеври, як «героїчний» Полонез ля-бемоль мажор, Полонез-фантазія, Баркарола та обидві фортепіанні Сонати. Майже вся зріла творчість Шопена народилася в атмосфері цього будинку, а його мешканці стали не лише свідками, а й учасниками творчого процесу – наприклад, «Колискова» була написана для дочки Поліни Віардо Луїзетти, яку обожнював Шопен.
У 1847 році відбувся раптовий розрив, який став досить несподіваним наслідком конфлікту Жорж Санд з донькою та зятем, скульптором Огюстом Клезінгером, яких Шопен став захищати. До весілля Шопен був проти шлюбу Соланж і Клезінгера, але вирішив, що, в моменті вираження згоди на шлюб, треба було взяти на себе відповідальність за його наслідки і керуватися лише добром Соланж, яка вже була у стосунках. Таке ставлення Санд вважала зрадою і критикою своєї особи, що, своєю чергою, Шопен, швидше за все, проти волі письменниці, інтерпретував як привід до розриву, який став фактом, коли він вирішив не приїжджати до Нохана того літа. Це рішення викликало справжній спалах придушеної злості з боку письменниці на деякий час, який лише підтвердив статус-кво.
Ці події були надзвичайно драматичними для обох. Протягом першого з семи років літа, яке він провів у Парижі, Шопен не створив жодного нового твору, а лише завершив і опублікував розпочаті раніше композиції, які виявились для нього останніми. Він вже не повернеться до Нохана. Жорж Санд «зашилася» у своєму заміському будинку, дедалі більше ізолюючи себе від паризького світу, в якому вони обоє почувалися так добре протягом останніх років. Остаточно ізольовану найближчим оточенням композитора, попри всі зусилля, Жорж Санд не пустили до нього навіть перед його смертю.
Жорж Санд жила в Нохані зі своїм сином і його сім’єю до своєї смерті в 1876 році. Коли з’явилися внучки, вона віддала їм свою кімнату, а сама жила в половині розділеної кімнати Шопена, виділивши іншу половину під бібліотеку. У 1952 році Аврора (Лоло), онука письменниці, через відсутність нащадків подарувала маєток французькій державі на честь своєї бабусі з правом проживання до її смерті, яка сталася через 9 років. З 1961 року будинок у Нохані відкритий для публіки в незмінному донині стані.
Популярність та масштаб впливу музики, яку Фридерик Шопен створював в тому будинку, невпинно зростала. Попри те, яка ця музика особиста й наскрізь польська, вона водночас надзвичайно універсальна, завдяки чому завойовує серця слухачів у всьому світі, незалежно від їхньої національності, історії, культури чи естетичних уподобань. Такі події, як Конкурс Шопена у Варшаві, організований Інститутом Фридерика Шопена (NIFC), є чи не єдиною подією у світі високої культури, яка викликає інтерес, порівнянний з поп-культурою, досягає свідомості мільярдів людей у всьому світі та завойовує десятки мільйонів вірних слухачів.
Цей інтерес і своєрідний культ роблять будинок Шопена в Желязовій Волі особливим місцем на культурній карті світу, своєрідним островом, святилищем, місцем паломництва. Таких місць, звісно, більше, тому що кожне місце, де творив і грав Шопен, завжди буде вібрувати його музикою. Нохан займає особливе місце на цьому архіпелазі, і ми дуже раді, що зможемо ще більше підкреслити його роль. Музика Фридерика Шопена не зникла з дому Жорж Санд головним чином завдяки Іву Анрі, президенту Товариства Шопена в Нохані та директору літнього Шопенівського фестивалю, який також є ініціатором щойно розпочатого партнерства між Інститутом Фредеріка Шопена у Варшаві та Centre des monuments nationaux у Парижі – інституціями, що керують меморіальними місцями двох митців. Припускаємо, що плодами партнерства стануть спільні виставки, конференції, постійна присутність музики Шопена чи певна реконструкція часів, коли в Нохані були створенні одні з найвидатніших шедеврів класичної музики.
.Ми також сподіваємося, що наша співпраця призведе до створення європейської мережі закладів Шопена, що дасть змогу значно більшій кількості шанувальників творчості Фридерика Шопена з усього світу хоч на мить зупинити біг свого життя, щоб вслухатися в чисту красу, яка народилася в Желязовій Волі, а в Нохані досягла повноти.
