Karol NAWROCKI: Охоронці іноземних інтересів

Охоронці іноземних інтересів

Photo of Karol NAWROCKI

Karol NAWROCKI

Президент Інституту національної пам'яті.

Ryc. Fabien Clairefond

Інші статті цього автора

У вересні виповнюється тридцять років з моменту переломної події покидання території Польщі останніми частинами пострадянської російської армії. Саме тоді закінчився тривалий період, протягом якого інтереси Москви в нашій країні охороняла чужа армія. ЇЇ присутність є наслідком поневолення, яке в польській колективній свідомості асоціюється з початком війни та радянським нападом 17 вересня 1939 року.

.Дати двох подій 1939 року: 23 серпня – підписання пакту Ріббентропа-Молотова та 17 вересня – агресія СРСР проти Польщі, є – і це справедливо – похмурим символом ідеї радянського панування в Центрально-Східній Європі. Проте спроби Росії захопити Польщу та інші країни нашого регіону мають значно старше походження; століттями вони йшли пліч-о-пліч із розвитком московського імперіалізму. Зрозуміло, вони супроводжувалися спробами поставити власні гарнізони скрізь і де тільки можна, буквально охороняючи російську політику.

Три століття під російським багнетом

.Прагнення Кремля встановити постійну присутність своєї армії на землях Польщі та Литви, безумовно, можна віднести до XVII ст., але переломним, здається, є 1704 р. Після Нарвського договору, в умовах ІІІ Північної Війни, яка спустошувала Річ Посполиту, цар Петро І встановив у нашій країні основні сили російських військ, які прославилися масовими грабежами. З цього моменту ми маємо справу з де-факто майже три столітньою присутністю військ на польській землі, підкоряючись рішенням, прийнятим або в Москві, або  деякий час  в Петербурзі. Винятком тут є коротка і тяжко здобута перерва у вигляді 21 року незалежності, початок якої, однак, пов’язаний із боротьбою на життя та смерть проти навали зі Сходу.

Присутність російських вояків у Польщі, яка набувала різного територіального обшару, форми та масштабу, зробила можливим поступове, послідовне обмеження нашого суверенітету і, як наслідок, призвела до ліквідації держави, її поділів, закріплення російського панування, а також – особливо на останньому етапі, в радянський період – залякала все суспільство і забетонувала вкрай невигідний для нашої ситуації світовий порядок.

Позбавити поляків надії

.Російські чи радянські війська, дислоковані на польській землі, негативно визначили долю кількох поколінь поляків. Вони забезпечували політичну залежність, заважали людям самим вирішувати свою долю, гальмували розвиток, позбавляли шансів на свободу. Попри це, поляки ніколи не змирилися з таким станом речей, навіть у найважчі хвилини вони вірили, що зможуть скинути чуже ярмо, і неодноразово намагалися повернути собі волю, як збройними силами, так і пасивним опором, культивуванням польськості та конспіративною діяльністю.

Останнім, найпомітнішим і все ще присутнім у нашій колективній свідомості етапом російського прагнення до панування в Польщі та в цій частині Європи був період комунізму та постійної присутності в нашій країні кількох десятків (спочатку навіть трьохсот) тис. воїнів з Радянського Союзу.

Перша радянська окупація частини Польщі відбулася у вересні 1939 року в результаті угоди Гітлера зі Сталіним і їх спільного нападу на Польщу. Потім, у 1944-1945 роках, Червона армія, наступаючи на Берлін, зайняла інші райони. Таким чином уся наша країна опинилася під контролем Радянського Союзу. Кінець Третього Рейху не означав для поляків кінця боїв чи полону. Радянська влада розпочала криваве розправлення з незалежницьким підпіллям, водночас встановивши підлеглий собі уряд, який повністю залежав від вказівок Кремля. Незабаром промосковські колабораціоністи взяли контроль над країною, а радянські війська залишилися охороняти запроваджену ними систему. Ба більше, Польща не була самотньою в цьому, схожі події відбувалися з іншими країнами Центральної та Східної Європи, які В Ялті випали Сталіну.

Протягом усього періоду комунізму перебування військ СРСР у Польщі асоціювалося з усім найгіршим. Підпорядкування всієї армії, грабіжницька економіка, залежність від «Великого Брата» всіх центрів прийняття рішень, залякування поляків: як у червні 1956 р., використання польської території для реалізації доктрини Брежнєва; як у серпні 1968 р., коли, нарешті, виконували свою роль страховиськ; як під час воєнного стану 1981 року. Щоразу, коли виникала хоч найменша нагода змінити післяялтинський порядок у Європі, дислоковані в Польщі підрозділи, слухняні лише Москві, позбавляли поляків та інших мешканців краю будь-якої ілюзії, що події розгорнуться добре.

Лише щасливий збіг багатьох факторів, зокрема понтифікату польського Папи Івана Павла ІІ та заснування «Солідарності» у 1980 році, призвів до розпаду радянської імперії наприкінці 1980-х років. Полякам було зрозуміло, що повна незалежність також означає можливість правової та демократичної влади вирішувати про наші союзи, хто і з якою метою залишається на нашій землі. Те, що на території Республіки Польща все ще знаходяться іноземні, ворожі війська, не тільки шкодило нашим інтересам, але й становило реальну загрозу. Коли в серпні 1991 р. у Москві твердоголові комуністи намагалися захопити владу в рамах т.зв путчу Янаєва, вся Польща боялася, які накази отримають у кризовій ситуації радянські солдати, які все ще перебувають у нашій країні. І хоча все вказувало на те, що іноземні частини нарешті покинуть Польщу, уся операція мала тривати понад два роки.

Повільний темп змін

.Як дивитися на процес, а особливо на темпи виведення радянських військ із Польщі з погляду політичної історії? У цьому випадку можна поставити багато питань. Відповідь на більшість із них потребує глибокого історичного дослідження, хоча в деяких випадках оцінка видається цілком очевидною.

З одного боку, треба визнати, що всі уряди, які існували з 1989 року, займалися цим питанням і ставилися до питання зміни стану речей, принаймні з урахуванням зроблених декларацій, як до очевидного і бажаного. З іншого боку, діяльність окремих відомств та динаміка вжитих дій може свідчити про те, що це питання не завжди було першочерговим.

Дослідження, доступні сьогодні, показують, що в початковий період уряд Тадеуша Мазовецького вирішив, що виведення радянської армії має бути відкладено та обмежено, поки наш західний кордон не буде закріплено трактатом, що було темою найвищого міжнародного значення в перспективі процесу об’єднання Німеччини. Базування позиції Польщі в переговорах в цьому відношенні на іноземних гарнізонах, що діють у нашій країні, здається, не тільки ігнорує історичний досвід, але також дозволяє поставити під сумнів точність такого аналізу ситуації того часу, в якій західні держави поставили б під сумнів курс польсько-німецького кордону, і радянська сторона охоче стала б на захист виходу Польщі зі Східного блоку. Прийняття такої стратегії, безумовно, сприяло затягуванню всього процесу. Про це свідчать приклади Чехословаччини та Угорщини, де угоди з цього приводу були укладені якнайшвидше – у лютому та березні 1990 року відповідно – і зі значно меншими зривами. У 1991 році готовність Кремля піти на поступки й готовність швидко закрити це питання вже не були такими, як роком раніше, що також слід враховувати при оцінці дій наступних польських урядових команд. До того ж як не парадоксально, головним аргументом Москви для гальмування всієї операції стала проблема виведення своїх підрозділів із зони НДР.

Прем’єр-міністр Ян Ольшевський виявив велику рішучість вивести радянські війська з Польщі. На жаль, розпочаті очолюваним ним урядом дії щодо виведення радянських воїнів не були завершені. Внаслідок інтриг тодішнього президента Леха Валенси на початку червня 1992 року Ольшевського було відправлено у відставку з посади прем’єр-міністра.

Зрештою, все закінчилося у вересні 1993 року. Чи був період з 1989 по 1993 рік, що передував цьому моменту, був періодом повного суверенітету чи радше напівсуверенітету? А може, варто говорити про важке досягнення повного суверенітету, де навіть припинення розміщення чужих і ворожих військ є важливим, але лише етапом складного процесу?

Відхід від совєтів, відхід від диктатури

.У 1989-1993 роках було відновлено назву Республіка Польща, Білий Орел повернув собі корону, положення про міцну дружбу з Радянським Союзом і керівну роль комуністичної Польської об’єднаної робітничої партії (яка припинила своє існування у січні 1990 р.) були виключені з конституції. Місцеве самоврядування було відбудовано, політичні партії та асоціації діяли вільно, були створені нові ЗМІ, приватна власність і вільний ринок стали основою економіки. Відбулися вільні президентські та парламентські вибори. Більш того, російські солдати покинули Польщу буквально напередодні чергового голосування, на якому поляки мали переобрати Сейм і Сенат.

З іншого боку, погляньмо на цю ситуацію з точки зору виборів 19 вересня 1993 року. Цього дня владу в країні взяли посткомуністи. Вибори виграла партія, побудована на активах і структурах всемогутньої диктатури та незаконно фінансована Москвою. Сталінські злочинці та комуністичні мучителі не тільки залишилися безкарними, а й почувалися непогано. Хоча і з поправками, сталінська конституція залишалася чинною. Судова влада була практично повністю імпортована з попередньої системи. Суспільство не знало, скільки агентів посідає високі посади, наскільки спотворена об’єктивність ЗМІ, скільки партійних сановників і активістів отримали державну власність і наскільки новонароджений польський бізнес пронизаний червоною павутиною. У певному сенсі повільний вихід країни з комунізму збігся із затяжним процесом виведення підпорядкованих Кремлю солдатів, що в ретроспективі висвітлює різноманітні помилки та непробачні упущення цих змін.

Похмура спадщина

.Відхід російських військ не вирішив усіх складних питань трансформаційного періоду, навіть зовнішніх. Ця подія, безсумнівно, була переломною, але не вирішила всіх проблем. Перш за все, буквальною загрозою державній безпеці був неконтрольований продаж зброї, від якої росіяни позбавлялися наліво і направо, виходячи з казарм. Переважна більшість зброї злочинних угруповань у 1990-х роках надходила з цього джерела, що сприяло зростанню жорстокості банд, що розросталися в той час. Зброя, яку продавали російські солдати, також масово експортувалася за кордон і потрапляла до мафії, терористичних організацій і сторін, які брали участь у різних конфліктах того часу, особливо в колишній Югославії.

Покинуті бази зазвичай були спустошені (девіз росіян був: знищимо те, що не можемо взяти). Нерідко руйнувалися цілі міські квартали, і не скрізь відразу вдавалося правильно їх розбудувати. Протягом багатьох років у багатьох місцях Польщі головним свідченням попередньої радянської присутності було похмуре видовище занепалих будівель, які спотворювали ландшафт.

Іншими, мабуть, навіть більш похмурими залишками іноземного панування були пропагандистські пам’ятники та меморіальні дошки, встановлені на радянсько-окупованих територіях або поблизу них, вихваляючи червонозіркових злочинців. Проте в цьому питанні Інститут національної пам’яті, яким я керую, послідовний. Багато таких об’єктів уже демонтовано. З майже 60, які стояли в громадських місцях польських міст і сіл на початку минулого року, сьогодні залишилося менше 30. Скоро всі вони зникнуть.

Спадок присутності радянських військ у Польщі, які були тут із строго визначеною і аж ніяк не дружньою метою, складно пояснити, але він, на мою думку, болючий – це спотворений менталітет деяких людей. На жаль, і сьогодні можна почути голоси про симпатичних солдатів із далеких республік, винятково товариських і навіть веселих, або про культурні та «комерційні» переваги сусідства радянських частин. Ми не можемо залишатися байдужими до таких, можливо, навіть індивідуально правдивих голосів. Немає потреби в евфемізмах. Чужий, небажаний вояк на польській землі, який охороняє інтереси, що суперечать нашій безпеці та суверенітету, завжди буде символом поневолення і завжди має бути потрактований як окупант.

Історія magister vitae

.Довгоочікуваний відхід радянських військ з території Польщі (хоча в 1993 році це були вже, і водночас знову російські війська…) можна і потрібно вважати кінцем до болю очевидної залежності Польщі від Росії. Однак ми не можемо – з повним розумінням значення та символіки виходу останніх російських солдатів з нашої країни – говорити про кінець ідеї домінування Москви над нашим регіоном, яка є одним зі стовпів російського імперіалізму. Ослаблена та збідніла після падіння імперії зла Москва ні на мить не відмовлялася від того, що Польща та більшість наших сусідів є сферою свого впливу. У цьому відношенні нинішнє геополітичне бачення злочинного режиму Путіна мало чим відрізняється від припущень про наддержаву червоних диктаторів радянської епохи. І якщо – як я глибоко переконаний – історія справді є вчителькою життя, то тема цього історичного уроку надзвичайно актуальна сьогодні…

Karol Nawrocki

Materiał chroniony prawem autorskim. Dalsze rozpowszechnianie wyłącznie za zgodą wydawcy. 16 września 2023