Ресет з Росією, якщо ми нічого не навчимося
Prof. Andrzej NOWAK
Жителі моєї частини Європи, тієї, що розташована між Росією та Німеччиною, мають підстави згадати деякі незручні факти щодо спокуси зробити ресет з Росією в такий важливий момент.
.Чи ми стоїмо на порозі нового перезавантаження з путінською Росією? Чи до цього йде американський президент – ініціюючи переговори з Москвою про умови миру з Україною? І коли цей мир настане, чи спокусить Німеччину перспектива повернення до недавніх «золотих часів», коли дешевий газ надходив з Росії до її економіки, а великий експорт німецької промисловості до Китаю йшов через Росію? Чи повернеться Франція до риторики «натовської смерті мозку» та вічної любові до «вічної Росії»? І чи приймуть нарешті обидві найсильніші країни Євросоюзу запрошення Кремля до геополітичного реваншу «клятим янкі», які вже двічі принизили «стару Європу», рятуючи її від самої себе у Першій та Другій світових війнах?
Мешканці моєї частини Європи, тієї, що розташована між Росією та Німеччиною, мають підстави згадувати певні факти, які незручні для такої спокуси зробити ресет в такий важливий момент. Тепер українці зобов’язані згадати те, що сталося зовсім недавно в Бучі – масштабні воєнні злочини путінських солдатів під час їх «визволення» Київської області чи долю тисяч дітей зі сходу України, які під час цього «визволення» були викрадені та вивезені в глиб Росії. Декілька східноєвропейських країн – Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія, Польща, Румунія – зобов’язані постійно нагадувати про політичний акт, який проклав Гітлеру шлях до Другої світової війни та дозволив Сталіну разом із німцями захопити землі та мешканців цих самих країн. Це пакт Ріббентропа-Молотова від 23 серпня 1939 року, який у секретному протоколі між двома злочинними державами встановив кордони поділу Східної Європи.
Кордони анексій, зроблених імперією Сталіна в результаті цього пакту, згодом були затверджені його новими західними союзниками Черчиллем і Рузвельтом. Таким чином лідери вільного світу потоптали принципи Атлантичної хартії, яку вони ініціювали чотири роки до цього. ЇЇ другий пункт забороняв будь-які територіальні зміни без згоди зацікавлених націй. Третє: право всіх націй обирати собі форму правління і відновлення незалежності всіх держав, позбавлених її під час війни. Цей принцип був похований на Ялтинській конференції великої трійки в лютому 1945 року. Зокрема, американський президент Рузвельт не зробив нічого, щоб навіть обмежити можливість Сталіна радянізувати Польщу та інші країни – від Естонії до Болгарії – окуповані на той час Червоною армією.
Що означає вступ армії, яка розширює геополітичне домінування Москви на основі домовленостей із партнерами, які ділять Східну Європу на зони впливу, найбільш яскраво продемонстрував досвід східної половини Польщі, «визволеної» таким чином Червоною Армією у вересні 1939 року. І Польща має нагадати нам про цей досвід. Цей досвід можна узагальнити, хоча, звісно, не вичерпно, одним словом: Катинь.
Це точка на карті поблизу Смоленська, на півдорозі між Москвою та Мінськом. Одне з місць, де за наказом влади Радянського Союзу у квітні 1940 року було скоєно злочин геноциду проти еліти польського народу. Після радянської агресії проти Польщі у вересні 1939 року кілька тисяч польських офіцерів потрапили в полон. Здебільшого це були офіцери запасу, призвані до зброї в останню хвилину. У цивільному житті це були вчителі, лікарі, юристи, артисти, чиновники. Сталін вирішив відрубати Польщі голову, а потім пошити нову, складену зі своїх агентів і слухняних його владі маріонеток. 5 березня 1940 року політбюро ЦК партії більшовиків на чолі зі Сталіним ухвалило рішення: усіх розстріляти. Це рішення вирішило долю 14 736 «колишніх офіцерів», які утримувалися в таборах для військовополонених. Крім того, Політбюро вирішило, що більшість з понад 11 000 «контрреволюціонерів», заарештованих на окупованих територіях східної Польщі, також мають бути розстріляні разом з ними. І саме це рішення було виконано в рамках операції під назвою Катинь, за назвою місця, де в 1943 році були виявлені могили вбитих. Катинь, а також Харків і Твер, були визнані місцями розстрілів лише після 1989 року – це три основні місця цього злочину, де загалом було вбито 22 тисячі людей. Німці в той час, додамо, робили те саме в тій частині Польщі, яку окупували. У рамках так званої «Intelligenzaktion» вони вбили десятки тисяч представників польської еліти під час масових розстрілів з 1939 року. Коли в 1943 році під Смоленськом були виявлені масові поховання розстріляних польських офіцерів і спеціальна комісія Червоного Хреста беззаперечно встановила, що цей акт був скоєний совєтами в 1940 році, Сталін не тільки заперечив це, але звинуватив поляків і їхній законний еміграційний уряд у Лондоні в… співпраці з фашистами.
Чи наші західні партнери не знали про цей злочин і хто його вчинив? Знали. Президент Рузвельт був повністю проінформований своїм спеціальним посланником на Балканах Джорджем Х. Ерлом. Але, як і Черчилль, він відмовився визнати цей факт. Про це йому нагадав сам Сталін. На Тегеранській конференції в листопаді 1943 року він зробив значний натяк своїм англосаксонським колегам: а що, якщо б так розстріляти 50 – 100 тисяч німецьких офіцерів? Був би мир з Німеччиною… Рузвельт і Черчілль не порушували питання.
Чому ми повинні нагадувати про це сьогодні, 80 років по тому? Не для того, аби суперечити брутальним законам так званого політичного реалізму. Якщо ви справді хочете зупинити кровопролиття – не наше, а атакованих українців, ви повинні або забезпечити їх швидку й беззаперечну перемогу, або домовитися з нападником, щоб разом домовитися про умови перемир’я – звісно, з Україною за столом нарад, а не на ньому. Однак ви не повинні плутати нападника зі своїм партнером або дозволяти нав’язувати вам велику брехню як одну з умов такої домовленості. Велика брехня полягає в тому, щоб стерти відповідальність за злочини, пам’ять про жертв, але також і пам’ять про злочинців. Чому це важливо? Тому що ця пам’ять виражає правду про сутність режиму, який, на жаль, розбещує наступні покоління в Росії: режиму, заснованого на агресії до сусідів, прихованій або відкритій (частіше відкритій) ненависті до Заходу та постійному бажанні зламати його шматок за шматком. «Поверніть нам шматочок правди, шматочок пам’яті, шматочок Східної Європи, потім Центральної Європи, віддайте нарешті себе цілих – і ми допоможемо вам захиститися від цієї жахливої Америки…» Ось так виглядає «salami tactics».
Коли Путін оголосив про нову холодну війну із Заходом на конференції в Мюнхені в лютому 2007 року, а в серпні наступного року він силою зброї вторгся до Грузії, президент Польщі Лех Качинський спробував розбудити Європу, яка поринула в ресет. У 70-ту річницю Катинського розстрілу він хотів на його місці нагадати не лише про факт злочину, а й про згубні наслідки брехні, яка покликана приховати злочини та навіть перекласти відповідальність на жертв. Однак на церемонію в Катині він і державна делегація, загалом 96 осіб, не потрапили. 10 квітня 2010 року його літак розбився під Смоленськом за обставин, які досі остаточно не з’ясовані. Тодішній польський уряд на чолі з Дональдом Туском, який тоді був повністю залучений (разом з канцлером Меркель) до ресету з Путіним, прийняв версію подій, встановлену комісією, призначеною російським диктатором: комісією з найкращих спеціалістів у галузі брехні.
.Це не принесло користі. Це відкрило шлях для подальшої агресії Путіна. Політичні переговори не можуть означати перезавантаження пам’яті, компроміс між правдою та брехнею, бо такий компроміс завжди означає успіх брехні та посилює агресора. Про це сьогодні і завжди кричать Катинські могили.
Текст, опублікований паралельно в рамках глобального прес-проекту «Розповідаємо світу про Польшу», який здійснює Інститут нових медіа – видавець «Все, що найважливіше».
