Війна світів

На початку своєї незалежності, відновленої в 1918 році, Польща не мала врегульованих кордонів. Їй доводилося боротися за свої кордони як на заході, так і на півдні та на сході. На сході їй також довелося боротися за цивілізацію заходу.

Польща не була відділена від новоутвореної Радянської Росії жодним офіційно визнаним кордоном, обидві сторони намагалися зайняти якомога більшу частину звільненої території, яку покидала німецька армія. У багатьох випадках німецькі війська були набагато прихильнішими до Рад, що означало, що їм діставалося більше територій. Бої, що точилися в наступні місяці на східних окраїнах Республіки Польща, часто змінювали перебіг і жодна зі сторін не змогла досягти вирішальної перемоги. А війна, яка там точилася, мала вирішити майбутнє Польщі, а як виявилося пізніше, і Європи.

«Через труп Білої Польщі веде шлях до всесвітньої катастрофи», — писав Михайло Тухачевський у своєму наказі від 2 липня 1920 року. Червона Армія зі своїми багнетами й шаблями мала розправитися з імперіалістичним світом і нести революцію далі, до Німеччини й навіть Англії. Треба було лише стерти з лиця землі Польщу – «французького пса на ланцюгу і останнього пса Антанти».

Маршал Юзеф Пілсудський знав, що на сході збираються сили для рішучого наступу на Польщу. Вихід був один — атакувати і розгромити ворога на його території. Наступ на Київ завершився взяттям міста і став апогеєм можливостей відродженого Війська Польського. Радянський контрнаступ, а особливо удар сумнозвісно відомої Кінної армії на чолі з Семеном Будьоним, змусили поляків відступити.

В окупованих містах, селах і селищах Ради саджали зародки своєї влади, у Смоленську був створений Тимчасовий революційний комітет Польщі (Польревком). Колаборанти мали взяти у свої руки адміністративну владу і привести до повного підпорядкування завойованих територій Польщі Кремлю.

У серпні 1920 року радянська влада підійшла до Варшави й звернулася до населення міста з закликом: «Візьміть владу у свої руки (…)». Вони мали колосальну перевагу в людях, техніці та вогневій силі. Здавалося, незабаром столиця Польщі завалиться, а Червона армія розіллється по всій Європі. У своєму самовдоволенні радянське командування не помітило відродження Війська Польського. До війська йшло багато добровольців, до боротьби ставали чоловіки й жінки, старі й молоді. Ніхто не ухилявся від свого обов’язку перед Батьківщиною. З країн, які симпатизували Польщі, надходила військова допомога, включно з літаками, яких не було у Червоної армії. Цю допомогу не втримали навіть дії комуністів в деяких європейських країнах. Зброя, часто новітнього зразка, потрапляла до рук новосформованих військ і тих, що потребували доукомплектування та модернізації.

15 серпня були зруйновані більшовицькі мрії донести вогонь революції до країн Заходу. На здивованого ворога впала польська контратака під назвою «Чудо на Віслі». Посилене Військо Польське, суворо виконуючи план нападу, показало свою перевагу над Червоною Армією. У серії боїв і сутичок поляки повернули втрачені території, а 12 жовтня сторони конфлікту підписали угоду про припинення вогню. У серпні 1920 року на лінії Вісли протистояли два різні світи та різні цивілізаційні цінності. Анархія, знищення і зневага до всього небільшовицького зіткнулися з волею до боротьби за незалежність відродженої після 123 років неволі держави. Польській волі протистояло більшовицьке знищення і поневолення.

Поляки зробили щось, чого світ не очікував. Вони відбили загальний наступ Червоної Армії й перетворили вірну поразку на перемогу. У ці серпневі дні вони вибороли для своєї Батьківщини два десятиліття свободи та незалежності. Вони попрощалися з небезпекою і перетворили прапор Тимчасового революційного комітету Польщі в один з експонатів Музею Незалежності у Варшаві.

.На наших очах історія пройшла повне коло і дала зрозуміти світові, що Росія не змінилася у своїх імперських амбіціях. Будемо сподіватися, що ця антицивілізаційна хода закінчиться так, як у 1920 році. Тому я бажаю українцям, щоб вони були такими ж результативні у своїй боротьбі, як поляки понад сто років тому.

Кароль Навроцкий