Сучасній Європі сьогодні потрібний Дух Солідарності

Стосунки між європейськими країнами формуються згідно принципу солідарності. Це певна гарантія побудови кращого майбутнього Європи.

Сорок років тому, гарячими літніми місяцями 1980 року, Європа виглядала зовсім по-іншому, аніж сьогодні. Континент тоді перетинала залізна завіса, яка була не лише метафоричною лінією політичного поділу. По суті, вона відділяла вільні і демократичні країни від тих, яких було позбавлено суверенності і поставлено в цілковиту залежність від радянської імперії.

До країн, залишених після війни під протекцією комуністичної влади, потрапила також і моя батьківщина – Польща. Польща, яка в результаті ІІ Світової війни втратила близько 6 млн. громадян, з чого половину становили польські громадяни єврейського походження. Це – катастрофа, після якої, по-людськи, ми не мала права піднятися.

А все ж ми намагалися. У часи повоєнної неволі, названої періодом Польської Народної Республіки, поляки не відмовилися від змагань до реалізації мрій про самостановлення, свободу і незалежність. Ми ніколи не змирилися з несправедливим вироком історії. Тому в Польщі постійно були здійснювані спроби героїчної боротьби з залежним від Москви режимом. На жаль, безрезультатно. Комуністична влада криваво пацифікувала всілякі суспільні протести, контролювала суспільство або ж цензурувала прояви свободи у мистецтві й літературі. З кожним наступним протестом з’являлося щоразу більше жертв, але попри те надія не згасала.

Плодом цієї надії був серпень ’80, справжній переломний момент. Це був неймовірний феномен у масштабі цілого радянського блоку. Щось, що викликало загальносвітове здивування і водночас подив. Після серії робочих страйків у корабельнях та інших робітничих установах по цілій Польщі деспотична комуністична партія мусила врешті прогнутися. І тоді було виражено згоду на створення першої в історії країн радянського блоку, незалежної від влади, самоврядної професійної спілки.

Так народилася «Солідарність». Формально це була спілка, але, по суті, загальнонаціональний суспільний рух, який об’єднав мільйони поляків у одну, сповнену вірою спільноту. Звідки бралася ця віра? Ми черпали її, і черпаємо дотепер, з багатовікової політичної традиції – любові до свободи і демократії. З прив’язаності до Європи, якої Польща була активною частиною впродовж тисячі років. А також з натхнення, яке розбудив у польському суспільстві Папа Іван Павло ІІ – його вибір на Петрову Столицю був для поляків неустанним джерелом надії і сили.

Сьогодні, роки опісля, дуже виразно видно, що «Солідарність» була камінчиком, який викликав лавину і, в результаті, – падіння залізної завіси 1989 року. Завдяки «Солідарності» Польща звільнилася від радянської сфери впливу, а Європа могла знову статися єдиним цілим. 

Хоча від народження «Солідарності» минуло вже сорок років, ідеали солідарності й надалі є і повинні бути для нас постійно живими. Ми, поляки, переховували їх не як музейні експонати, але як цінності, що визначають стандарти у громадському житті, своєрідний взірець, до якого ми прагнемо. Але солідарність становить щось більше, аніж суспільно-політичний постулат. Це – форма екзистенції, присутня також у щоденних жестах і поведінці. «Немає свободи без солідарності» – пригадуємо собі згідно з Іваном Павлом ІІ. І також ми пам’ятаємо, що немає солідарності без любові, а без двох останніх немає також майбутнього.

Коли наше суспільство переживає стихійні лиха – повені, катаклізми, пожежі, смерчі – солідарність стається не лише одним з метапринципів діяльності, але – просто умовою виживання. Ми бачили і постійно спостерігаємо це в боротьбі з пандемією коронавірусу. Безкорислива допомога, посвята для порятунку інших, щирий альтруїзм, емпатія, відкинення страху і егоїзму – такі приклади в найважчих моментах репрезентували медики, рятівники, служби порядку, фармацевти, а також продавці, вчителі, підприємці і сотні тисячі звичайних громадян. Це завдяки їхній поставі ми могли переконатися, чим є солідарність на практиці. 

Однак, солідарність є занадто цінною, щоб ми пригадували собі про неї тільки в часи кризи. Її ідеали повинні становити також зміст щоденного життя, які б виражалися кожного дня у привітності, гостинності, відкритості чи розумінні. Щоб їх відкривати, вистарчить, що ми глибоко схилимося над власною екзистенцією, пізнаючи краще всі ці шляхетні риси своєї особистості.

Кожен, хто знайде в собі дух солідарності, зрозуміє, що він не може обмежуватися тільки до індивідуальної сфери. Солідарність вимагає спільноти, бо вона лише в ній вповні реалізується. Тому ми повинні прийняти її як фундаментальне правило нашого суспільного життя. Ми переконуємося у тому особливо сьогодні, коли мільйони поляків, подібно як мешканці інших країн Європи, змагаються з економічними наслідками пандемії. Повне обмеження поширення вірусу, а також швидке введення сміливої антикризової стратегії, яка оберігає і підприємців, працівників, їхні сім’ї, а також і ціле самоврядування – все це не було б можливе, якщо б ми не керувалися у нашій діяльності першопричиною солідарності.

Той самий дух є потрібний зараз також сучасній Європі. Ми разом опинилися на повороті і разом мусимо вийти з нього на пряму дорогу, однією спільнотою. Тому так важливо, щоб у момент випробування постава автентичної співпраці перемогла егоїзм. Ми прагнемо сильної Європи так, як хочемо сильної Польщі. Я переконаний, що ми будемо здатні формувати спільне майбутнє на стільки, на скільки приймемо спадщину «Солідарності» як фундамент наших дій.

Тому сьогодні, після сорока років від пам’ятного серпня ’80, нашим принциповим завданням є зробити так, щоб особливо в очах світу «Солідарність» не залишилась лише сторінкою з літопису польського народу.

Ми повинні зробити солідарність проєктом для всієї Європи, також тому солідарність є нашою пропозицією на майбутні десятиліття розвитку.

Стосунки між європейськими державами, незалежно від їхнього розміру і економічного потенціалу, повинні будуватися за зразком людських відносин. Останні в природній спосіб формуються саме згідно принципу солідарності. Це надійна гарантія побудови кращого майбутнього Європи.

Текст опублікований паралельно в польському місячнику «Все, Що Найважливіше»