Європа не може боятися
Mateusz MORAWIECKI
Якщо Європа зазнає невдачі під тиском російського націоналізму, імперіалізму та колоніалізму, вона більше ніколи не буде тим континентом, який ми знаємо. Вона стане переможеною Європою, Європою, якій буде важко розправити крила й утримати темп у глобальній гонці.
.Історія прискорилася. Ми знаходимося в одному з найважливіших поворотів в історії після Другої світової війни. Ми очікуємо від відповідальних за державну політику правильних рішень, рішучості, мужності та відваги.
Протягом понад тисячу років польської історії ми зіткнулися як із викликами, так і з можливостями. З другої половини 16 століття ми мали перший серйозний шанс вирватися зі сфери економічної периферії. Ми не скористалися цією можливістю. Нас обмежувала інституційна слабкість польської держави. Саме тоді вперше почав відбуватися виконавчий рух, який обіцяв налагодити державні фінанси, скарбницю, армію та судову систему. У нас був шанс створити справжню могутність. Проте помилкою було те, що польська держава не зуміла зрозуміти специфіку національної природи Речі Посполитої. Це була держава не двох, а принаймні трьох народів. Ба більше, трьох рівноправних народів. Відсутність розуміння цього призвело до трагедії в нашій історії, яку ми сьогодні пам’ятаємо як повстання Хмельницького. Ми могли запобігти цьому. За всю нашу історію ми стикалися з багатьма застережними знаками. Досить згадати повстання Косинського, Наливайка, Жмайла, Павлюка, Острянина та Гуні і, нарешті, велике повстання Хмельницького. І після нього ще багато повстань і бунтів, аж до повстання Палія на початку 18 століття.
Тодішня еліта Речі Посполитою втратила свій історичний шанс. Сьогодні, вже за інших обставин, перед нами знову відкривається ця можливість. Ми завдячуємо цьому хороброму українському народові, який героїчно бореться за свою і нашу свободу, захищає український та європейський національний інтерес.
Сьогодні Європа має вирватися зі свого геополітичного сну, якщо не хоче втратити своє майбутнє. Щоб Польська реальність стала насправді великим проєктом, вона має бути включена в такий же великий європейський проєкт, народжений з християнських ідей та римської й грецької традиції.
Війна на нашому східному кордоні змінить те, як ми розуміємо Європу та світ загалом. Кремль черпає з історії все найгірше: націоналізм, імперіалізм та колоніалізм. Що стосується націоналізму, то Путін досі користується величезною підтримкою російського народу. Це не лише результат пропаганди, хоча боротьба з нею та усвідомлення її мають супроводжувати нас у процесі прийняття рішень. Це потужна зброя, яку ми не можемо легковажити.
Путін також не приховує своїх імперіалістичних прагнень. Він чітко дає зрозуміти, що має намір відтворити стару імперію на основі двох традицій. Перша — міф про велику Вітчизняну війну. На основі цього міфу зміцнився Радянський Союз, про який навіть з ностальгією згадує значна частина жителів нинішньої Росії. Друга традиція стосується спадщини царської Росії, великої імперії, яка з кінця 15 століття безперервно зростала в усіх напрямках. Посилаючись на ці дві традиції, Путін відроджує ідеї великоросійського імперіалізму. Засобом досягнення цієї мети є знищення української нації, прагнення якої ми 400–500 років тому не змогли включити в наш спільний проєкт.
Путін хоче знищити українську націю – він користується поняттями денацифікації і навіть деукраїнізації. У звітах офіційного прес-агентства Російської Федерації ми читаємо постулати про знищення та анігіляцію України. Злочини, що відбуваються в Україні, мають ознаки геноциду.
Але загрозою є не лише націоналізм та імперіалізм. Сучасна Росія також черпає з традицій колоніалізму. Сьогодні в нас і в західному світі відбувається мало дискусій про (безкровну) боротьбу, яка триває в сфері технологій, мита та економіки. Польща тут не відіграє провідної ролі. Причини такої ситуації можна шукати в історичних помилках під час створення державних інституцій, цілісної податкової системи, а також в різноманітних привілеях, наданих дворянству, як-от Кошицький привілей. Нам не вдалося розвинути конкурентні переваги, за які досі відбувається боротьба. Можна додати, що навіть сьогодні деякі з наших партнерів хочуть протегувати нас. Для них вигідно утримувати нас на периферійній позиції, на якій ми відіграємо роль, яку призначили нам у виробничих ланцюгах, – роль провінції, а не роль, яка відповідає нашому потенціалу. Наше політичне формування намагається цьому протистояти.
Повертаючись до російського колоніалізму, слід зазначити, що він може мати багато облич. З одного боку, це проявляється у формі російської агресії проти України. З іншого – у реалізації т. зв Руского міру і у формі жорстокої, економічної експлуатації. Якщо Європа зазнає невдачі під тиском російського націоналізму, імперіалізму та колоніалізму, вона більше ніколи не буде тим континентом, який ми знаємо. Вона стане переможеною Європою, Європою, якій буде важко розправити крила й утримати темп у глобальній гонитві.
Історія вчить нас, що перемагають ті, хто здатен поносити страти і має багато рішучості. Україна може перемогти, хоча її військовий потенціал не дорівнює потенціалу Російської Федерації. Перемога України на відстані витягнутої руки завдяки неймовірній рішучості та мужності всього її суспільства. Однак можливий і інший сценарій. Це правда, що Європа, Захід і НАТО мають величезні технологічні та технічні переваги, але якщо нам бракує рішучості, ми можемо програти.
Війна в Чечні тривала десять років. Війна в Сирії триває з 2015 року; в Україні – з 2014 року. У Росії є терпіння, яке додатково посилюється сильною російською ідеологією. Європі занадто часто не вистачає такої рішучості. У Польщі ми розуміємо, що це – історичний момент всього континенту. Тому наше завдання — розбудити Європу зі сну. Дуже важливо, щоб ми продовжували наші зусилля щодо введення подальших санкцій проти Росії та постачання Україні зброї, щоб вона могла вижити і перемогти.
Генрі Кіссінджер, який нещодавно відвідав Всесвітній економічний форум у Давосі, порадив Україні позбутися своїх територій, щоб повернутися до політики рівноваги. Я не сумніваюся, що якби Кіссінджер з’явився в Гданську в серпні 1980 року, він би закликав протестувальників повернутися до своїх кранів і майстерень. — Не хапайте сонця мотикою! – сказав би він. У той час у нас також були свої «Кіссінджери», які вважали за краще повільно порозумітися з комуністами, ніж рішуче позбутися їхньої історичної спадщини, яка й донині кидає тінь на наші можливості розвитку.
.Коли я був ще юнаком, я брав участь у виданні «Biuletyn Dolnośląski», одного з найважливіших журналів, що виходили поза цензурою. В одному з його номерів ми опублікували вірш Єжи Нарбута, який писав:
«Хто б ти не був, ти, що стоїш тут,
Яке би не було твоє життя,
Пам’ятай — ти живеш, доки не боїшся,
Бо коли ти боїшся, ти ніби в могилі».
Нехай сьогодні Європа буде сміливою і не боїться. Мужність не вмирає.
