Душпастирство селян у Краківській архідієцезії в 1982-1990 рр.
Mateusz SZPYTMA
На початку своєї діяльності, у жовтні 1980 р., Сільськогосподарська «Солідарність» у Краківській архідієцезії вирішила шукати підтримки в Католицької Церкви. Через відсутність доступу до засобів масової інформації інформація про заохочення до заснування гуртків «Сільської солідарності» була надана Митрополичою курією в Кракові та її парафіяльною мережею. У багатьох парафіях священики допомагали організовувати «Сільську солідарність» та підтримували її, а на прохання хліборобів також відправляли Святі Меси перед важливими зустрічами, наприклад, провінційними з’їздами.
.Відповідно до положень воєнного стану діяльність профспілок, у тому числі сільськогосподарських, була припинена, частина активістів була інтернована або заарештована. Лише невеликі групи колишніх активістів «Солідарності» індивідуальних фермерів шукали можливості відновити навіть обмежену діяльність. Одним із керівників такої групи був Юзеф Баран із Зелонек біля Кракова, який організовував зібрання на початку весни 1982 р. і був автором назви організації: Всепольський комітет опору фермерів (OKOR), який свою практичну діяльність розпочав після ухвалення програмних документів під час конспіративного зібрання 15 серпня 1982 р. у парафії в Кракові-Бєжанові, парафіяльним священником якої був св. Адольф Хойнацький. 5 вересня 1982 р. хлібороби брали участь у Ясногірському святі врожаю. Раніше, 12 травня 1982 року, їхні представники взяли участь у Святій Месі в Архикатедральному соборі св. Святого Яна у Варшаві. Це було неформальне святкування першої річниці легалізації «Солідарності» індивідуальних фермерів.
Про велику заангажованість вихідців з Краківської архидієцезії в душпастирстві хліборобів свідчить той факт, що на її території відносно швидко готувалися реколекції (в тому числі загальнонаціональні). Відбулися вони з 22 по 25 лютого 1983 р. в монастирі кармелітів у Черній біля Кшешовіце (попередньо, 18 грудня 1982 р., у костелі св. Юзефа в Кракові-Підгужу відбулася зустріч OKOR за участю відвічував реколекцій, про які було згадано вище). Головною організаторкою реколекцій була Катажина Бєлянська з Люсини поблизу Кракова та Вєнчислав Новацький з Царинського. Зустріч, у якій взяли участь 76 осіб із 20 воєводств, мала не лише релігійний, а й профспілковий характер. Під час зустрічі в Черні, серед іншого: було надіслано листа до Примаса Польщі Юзефа Ґлемпа, в якому просили благословення на ініціативу організації Душпастирства хліборобів на парафіях, прийнято рішення розпочати акцію зі створення запасів їжі на випадок загального страйку, і була підготовлена петиція до Сейму ПНР, в якій вказувалося на незаконні дії влади щодо активістів КПН, «Солідарності» та колишнього KSS KOR. Служба безпеки розцінила цю зустріч як конспіративну зустріч активістів нелегального ОКОРу, що багато в чому відповідало дійсності. Державна влада скористалася цією ситуацією для шантажу Єпископату.
Згідно з розповідями людей, які тоді були залучені до діяльності Душпастирства хліборобів у Краківській архідієцезії, його структури були створені на цій території у 1983 році (СБ зафіксувала перші розмови на цю тему у лютому 1984 року). Однак слід пам’ятати, що в усі часи – незалежно від виникаючих формальних структур Душпастирства хліборобів у строгому сенсі – у Краківському воєводстві діяла неформальна група, яка брала участь у різноманітних підпільних зборах (зазвичай у м. пресвітерії) у різних містах тогочасних південних польських воєводств. Саме вона 18 червня 1983 р. поїхала зустрічати Святішого Отця в Непокаланув. Співробітники Служби безпеки помітили шість транспарантів із гаслами солідарності. Деякі з них привезені з Кракова.
Здається, що після 1983 року деякі колишні активісти «Солідарності» індивідуальних фермерів вважали діяльність Душпастирства селян у Краківській архідієцезії, уповноважену Краківською курією, недостатньою, оскільки надто мало згадувалося про профспілкову діяльність та уникали акцій, які могли бути заборонені владою чи вважалися б «політичними», а увага безперечно зосереджувалася на релігійно-культурній сфері. Тому частина колишніх активістів «С» ІФ відійшла від Сільського душпастирства, але були й такі, що одночасно й активно діяли як у Сільському душпастирстві в Кракові, так і в структурах ОКОР. Для своїх зустрічей вони також використовували, серед іншого, приміщення, що належали Церкві, у Кракові, наприклад, відбувалися зібрання в будівлях монастиря Кармелітів на вул. Кармелицькій. Ці люди також брали участь у ювілейних зустрічах у Варшаві (роковини реєстрації спілки) та в Жешуві (роковини підписання Жешувсько-Устрицьких угод) та щорічному святі врожаю на Ясній Горі. Видавалася також нелегальна преса, з якої найвідомішим і найтривалішим був журнал «Solidarność Rolników».
В той самий час діяли різні інші автономні душпастирські ініціативи, як, наприклад, на Підгалі, де з ініціативи Владислава Гайноса було засновано Народний Університет у Людмижі. На Підгаллі також роздавали подарунки – сільськогосподарську техніку з Австрії, а 4 серпня 1985 р. у каплиці біля Турбача відбулося засідання Хліборобського душпастирства.
Св. Фелікс Формас був призначений митрополичою курією для організації офіційного душпастирства селян у Краківській архидієцезії. Одним із його найближчих співробітників був Єжи Рожджинський, учасник фермерського протесту в Жешуві в січні та лютому 1981 року, а потім член провінційної сільськогосподарської влади «Солідарності». Окрім Рожджинського, принаймні з 1984 р. активну роль у діяльності пастирського служіння фермерів також відігравав Казімєж Рабштин, який у 1981 р. був головою робочого комітету «Солідарності» Краківського центру сільськогосподарського прогресу в Карньовіце та головою Секції сільського господарства при Управлінні Малопольського воєводства НСПС „Солідарність”. Він також брав участь у Християнсько-культурному русі «Відродження», який, на його думку, був зразком формули, прийнятої душпастирством селян у Краківській архідієцезії.
У катакомбах цистерціанського абатства в Кракові-Могилі відбувалися збори душпастирського служіння хліборобів, які зазвичай відвідували кілька десятків людей. Збережені нотатки зібрань у Могилі, які Казімєж Рабштин готував з травня 1984 р. по грудень 1986 р., показують, що вже навесні 1984 р. душпастирство фермерів у Кракові мало розроблену формулу зустрічі. Розпочиналися вони Святою Месою, яку відслужувавсв. Фелікс Формас, який також виголошував принагідну проповідь. Після Святої Меси проводились лекції, до або під час перерви між лекціями подавано страви (платно). Пізніше відбулася дискусія на теми, які обговорювалися в газетах, а наприкінці були зроблені надані різні актуальні повідомлення, також щодо політичних подій та урядових репресій. Іноді представляли коротку мистецьку програму. З травня 1984 року по грудень 1986 року в Могилі відбулося щонайменше сім зустрічей, але амбіції організаторів були більшими і в жовтні 1986 року було вирішено проводити їх кожні два місяці. Однак часті зустрічі були важкими, особливо протягом місяців напруженої польової роботи.
Окрім регулярних Святих Мес та зустрічей із запрошеними особами, у січні також організовували різдвяні облатки (взяло участь близько 100 осіб), а у вересні поїздки на свято врожаю на Ясну Гору. Представники Хліборобського душпастирства з Могилі також взяли участь у загальнонаціональних зустрічах Хліборобського душпастирства, організованих єпископом Яном Гурдою та священиком Богуславом Біяком.
Зустрічі в Могилі здебільшого відвідували люди, які були лідерами у своїх сільських громадах, які, як можна припустити, організували невеликі групи Душпастирства Хліборобів у своїх деканатах і парафіях. Серед інших зустрічі відвідав Ян Антоль, який був співорганізатором сільськогосподарського служіння на Підгалі. Важко визначити час і місце формування окремих груп, але в 1990 році вони вже мали своїх опікунів у кожному деканаті.
Вагомим поштовхом для активізації діяльності пастирського служіння хліборобів є, між іншим, у Краківській архідієцезії стало третє паломництво Святішого Отця Івана Павла ІІ на батьківщину в 1987 р., а особливо повідомлення про те, що свята меса у Тарнові буде присвячена, зокрема, польському селу. Відбулося тоді зближення між Хліборобським душпастирством і осередком так званоі «правиці народу» та на паломництво пішли спільно групи під керівництвом Єжи Рожджинського та Казімєжа Рабштина, організовані Владиславашм Жабінськоим. Співорганізатором був Яцек Мєжва, син померлого два роки тому Станіслава Мєжви, який десятиліттями був лідером незалежної Селянської партії в країні. Іван Павло ІІ під час своєї проповіді 10 червня 1987 р. м. ін. процитував слова В. Вітоса, а також розповів про Жешувсько-Устшицьку угоду, положення якої, на його думку, необхідно виконати. Він також згадав про душпастирство хліборобів:
нехай рухається і розвивається в цьому напрямі, формуючи учасників сільсько-пастирських спільнот і розвиваючи все глибші форми внутрішнього життя, які показуватимуть тяжкість хліборобського життя як виконання Божої волі та щоденний обов’язок людини як покликання.
1987-1988 роки були періодом створення відкритих, хоча ще нелегальних, політичних організацій на селі. Пастирське служіння фермерів, однак, діяло в попередній формі. Проте деякі учасники зустрічей дедалі активніше залучалися до різноманітних ініціатив. Відновленням сільськогосподарської діяльності «Солідарності» займався Єжи Рожджинський. Він очолив її губернську структуру, що діяла під назвою Тимчасова губернська рада індивідуальних фермерів «Солідарність». Серед чотирьох кандидатів від «Солідарності» до контрактного парламенту, запропонованих нею 19 квітня 1989 року, було принаймні двоє людей, пов’язаних із Душпастерством фермерів: Казімєж Рабштин і Збігнєв Карвовський. Зрештою, однак, їх не змогли включити до виборчих списків від «Солідарності» на парламентських виборах 4 червня 1989 року.
20 квітня 1989 року суд заново зареєстрував НСПС «Солідарність». Хоча можна було працювати в обох структурах паралельно, було зрозуміло, що відтепер душпастирство хліборобів обмежуватиметься функцією релігійної формації ще більше, ніж раніше. Після 1989 р. багато людей залишили пастирське служіння фермерів не лише до НСПС ІФ «С», а й до новостворених політичних партій, дехто брав участь у діяльності місцевого самоврядування. На жаль, коли після 1989 року виникли суперечки між колишніми керівниками «Солідарності», що діяла на селі, це позначилося на діяльності Хліборобського душпастирства. Це влучно помітив у 1993 році кардинал Францішек Махарський у звіті про візитацію парафії у Вавженчицях:
Воно [йдеться про Душпастирство селян], як ми знаємо, близьке до «Солідарності» Хліборобів, для якої воно було опорою під час воєнного стану і пізніше, але організаційна криза цієї організації – та її лідерів. – має вплив на роботу Душпастирства селян, особливо тут, де вона була такою живою.
.Ця криза, однак, не призвела до повної відмови від пастирського служіння селян. Воно досі діє в обмеженому масштабі в Краківській архідієцезії.
