
У чому полягає унікальність родини Ульмів?
Родина Ульмів має шанс стати символом міжнародного значення, як ротмістр Вітольд Пілецький чи Ян Карський. Щиро сподіваюся, що прізвище «Ульма» в майбутньому з’явиться не лише в польських, а й у закордонних підручниках історії.
.Сім’я Ульмів була унікальною. Юзеф Ульма та його дружина Вікторія не були заможними і жили в селі. Водночас вони залишалися освіченими людьми з відкритим розумом. Юзеф був незвичайною людиною, здебільшого самоучкою, закінчив чотири роки початкової та пів року сільськогосподарської школи, і все ж його можна вважати представником селянської інтелігенції. Він був начитаним, передплачував журнали, мав домашню бібліотеку щонайменше з трьохсот одиниць. Він також був відомий своєю громадською діяльністю на місцевому рівні – він був активним у кількох кооперативах, а в юності в організаціях, пов’язаних з Католицькою Церквою та в Асоціації сільської молоді Республіки Польща «Wici». Вікторія Ульма теж не мала вищої освіти – закінчила семирічну початкову школу. Проте вона відвідувала курси, організовані Народним університетом у Гаці, і виступала в сільському театрі. Тож Ульми були парою простих людей, не дуже дипломованих, але надзвичайно освічених. Про це також свідчать книги та фотографії, які вони по собі залишили. Юзеф Ульма був надзвичайним фотографом, чиї фотографії високо оцінюються й сьогодні. У незвичайний для своєї епохи спосіб він намагався вловити дійсність, яка його оточувала. Він знімав не лише церемонії, як-от весілля та похорони, але й свою родину в повсякденних ситуаціях: коли хтось миє посуд, готує їжу, розвішує білизну; коли Вікторія вчить дочку писати чи коли діти граються за столом. Зараз, зрозуміло, Ульми відомі головним чином своєю допомогою, наданою євреям під час Другої світової війни. Варто пам’ятати, що це не єдине, в чому можна побачити їх унікальність.
Проте ставлення Ульмів під час Другої світової війни було особливим. Вони вирішили сховати у своєму домі вісьмох євреїв, за що їх по-звірячому вбили німецькі окупанти. Документи незалежницького підпілля свідчать, що особа, яка інформувала німців про діяльність родини Ульми, був Влодзімеж Лесь, блакитний поліцейський з Ланьцута, який у минулому сам допомагав євреям, які переховувалися в будинку Юзефа та Вікторії Ульмів. Однак, на відміну від них, Лесь вигнав євреїв, а оскільки вони вимагали повернення свого майна, він доніс на них німцям. Поліцейський також брав участь у злочині як помічник німецької жандармерії.
Перебіг розстрілу сім’ї Ульма та євреїв, яких вони переховували під час німецької окупації, попри загрозу їхньому життю, відомий завдяки судовим справам одного зі злочинців, якого судили після закінчення війни, Йозефа Кокота. Ульми дали притулок вісьмом євреям: Саулу Ґольдману та його чотирьом синам, Баруху, Мехелю, Йоахіму та Мойжешу (в Ланьцуті їх називали Шаллами), двом донькам Хаїма Ґолдмана, Ґолді Грюнфельд і Леї Діднер, а також дочці Леї – Решлі. За свідченням свідка, офіцери блакитної поліції оточили будинок, а німці увійшли й відразу розстріляли євреїв на горищі. Потім вони витягли Ульм надвір і вбили Юзефа та Вікторію, яка була на пізньому терміні вагітності. Мучителі гадали, що робити з дітьми, але після короткої перерви було вирішено, що і їх розстріляють. Так загинули: 8-річна Станіслава, 6-річна Барбара, 5-річний Владислав, 4-річний Францішек, 3-річний Антоній і 1,5-річна Марія. Включно з ненародженою дитиною Юзефа та Вікторії, за короткий час було вбито сімнадцять людей.
У вересні 1944 року Влодзімєж Лесь був розстріляний за вироком Польської підпільної держави. Німецький командувач експедицією Ейлерт Діекен не поніс жодного покарання. Лише одного зі злочинців — Юзефа Кокота, який після окупації Чехії Третім Рейхом назвав себе німцем, — знайшли після війни в Чехословаччині, і після екстрадиції його засудили до смертної кари, яку згодом замінили на довічне ув’язнення. Він помер у польській тюрмі в 1980 році.
Піднесення родини Ульма до вівтаря є наслідком їхнього життя, яке було дуже гарним ще до Другої світової війни. Ми говоримо про людей відкритих до інших, послужливих, та таких, що жили любов’ю, результатом якої згодом стало рішення допомогти переслідуваним євреям. Ульми також були релігійними та практикуючими людьми, які керувалися в житті Декалогом і Євангелієм. У їхній бібліотеці були біблійні Діяння Старого та Нового Заповітів, у яких були виділені фрагменти притчі про милосердного самарянина та заповіді любові до ближнього. З розповіді брата Юзефа Ульми ми знаємо, що ці фрагменти, ймовірно, були позначені особисто Юзефом і Вікторією. Подальша доля довела, що вони вирішили втілити задум у діло – ризикуючи своїм життям та життям своїх близьких, рятували нужденних. Хоча їх настиг трагічний кінець, ми повинні усвідомлювати, що якби в Польщі не було таких людей, як Ульми, неможливо було б врятувати десятки тисяч євреїв, які вижили завдяки ставленню тисяч поляків. Деякі з них, у тому числі родина Ульмів, заплатили найвищу ціну за свою доброту.
Не забуваймо, що порятунок євреїв під час Другої світової війни в окупованій Польщі був героїчним вчинком, обтяженим неймовірним ризиком. З 15 жовтня 1941 року німецький окупант карав смертю не лише євреїв, які залишили гетто, а й поляків, які їм допомагали. У 1942 році законодавство було ще більше посилено. Відтоді смерть загрожувала й тим, хто знав про те, що євреїв переховують сторонні особи, але не повідомляв про це німцям. Велике значення мало й те, що в трагічній ситуації опинилися не лише євреї, приречені на Голокост, але й поляки. Роки окупації ознаменувалися облавами й арештами. Будь-яка діяльність, не лише політична, яку німці розцінювали як саботаж, каралася висилкою на примусові роботи в глиб Рейху чи до концтабору, а також розстрілом. У країні, яка була примусово підпорядкована військовій економіці Третього Рейху, економічне становище громадян було катастрофічним. Багато з них ледве могли дозволити собі прогодувати себе та свої сім’ї. Допомагати тим, хто в таких умовах опинився у ще гіршому становищі – це вчинок, гідний найбільшої шани та поваги.
Беатифікація є важливою релігійною подією для католиків. З єврейської точки зору ключовим фактом є те, що в 1995 році родина Ульмів була нагороджена медаллю «Праведник народів світу». Ця подія може сприяти поширенню знань про родину Ульмаів серед християн у всьому світі. Це також нагода нагадати всім – не лише католикам – що сім’я Ульмів – це надзвичайна сім’я, яку в минулому цінували євреї, нагороджуючи їх найвищою світською державною нагородою Ізраїлю, а сьогодні також цінує Католицька Церква, яка канонізує їх. Беатифікація також є нагодою нагадати про інших поляків, які рятували євреїв під час Другої світової війни. Ульми були не єдиними. Сьогодні вони представляють усіх тих, хто ризикував життям, рятуючи своїх сусідів від Голокосту.
.Родина Ульма має шанс стати символом міжнародного значення, як ротмістр Вітольд Пілецький чи Ян Карський. Щиро сподіваюся, що ім’я «Ульма» в майбутньому з’явиться не лише в польських, а й у закордонних підручниках історії.