Повстання у Варшавському гетто є уроком про те, що універсальне й позачасове

19 квітня 2023 року ми відзначаємо 80-ту річницю повстання у Варшавському гетто, першого громадянського повстання проти німецьких окупантів.

«Іде боротьба за Вашу і нашу С в о б о д у. За Вашу і нашу людську, соціальну, національну честь і гідність”. 

.Це фрагмент прокламації Єврейської бойової організації («ŻOB»), опублікований кілька днів після вибуху повстання і поширений серед польського населення на арійському боці. Єврейські бійці знали, що для них це бій на смерть, але вони не хотіли дозволити німцям знищити себе без жодного опору. 

Польща, де проживало 3,5 мільйона євреїв (10% населення країни), зазнала нападу німецьких і радянських військ у вересні 1939 року. Варшава опинилася в зоні німецької окупації. Оскільки в Польщі не було організації, готової створити маріонетковий уряд на службі німців, окупанти вирішили керувати самі. Вони приєднали до Рейху західні території країни, а з решти окупованих земель утворили Генерал-губернаторство на чолі з Гансом Франком. Німці взяли під контроль всю економіку і переорієнтували її на свої потреби. На думку Гітлера, поляки та євреї не були ані союзниками Німеччини, ані чимось іншим для неї корисними, тому остаточно повинні були не вижити. Тож, окупація Польщі характеризувалася безпрецедентною в Європі жорстокістю.

Метою переселення євреїв з Варшави та околиць до гетто, заснованого в 1940 році, була ізоляція їх від решти населення. До війни в столиці проживало понад 350 тисяч осіб єврейської національності, що становило третину населення міста. Варшава була одним із найбільших центрів юдаїзму у світі, найбільшим у Європі. У листопаді 1940 року в стінах гетто на площі 300 гектарів у центрі Варшави перебувало 450 000 євреїв. Голод, хвороби та безсудні страти поступово поглибили дегуманізацію євреїв, якої прагнули німці.

19 квітня 1943 року, у день спалаху повстання проти окупантів, у зменшеному гетто було лише 60 тисяч осіб. Влітку 1942 року німці депортували переважну більшість євреїв з Варшави до табору смерті в Треблінці (Grossaktion Warschau). Депортації уникали ті, хто влаштувався на роботу в корисні німцям майстерні та на заводи.

Повністю ліквідувати гетто німці планували на початку 1943 року, після останньої хвилі депортацій до таборів смерті. У січні відбулася перша військова акція євреїв, яка застала німців зненацька. Дві збройні організації змогли успішно організуватися за кілька місяців до цього: Єврейська бойова організація («ŻOB») і Єврейський військовий союз («ŻZW»).

ŻOB виник у 1942 році з кількох сіоністських, робітничих і молодіжних організацій Бунду. ŻZW була заснована в 1939 році офіцерами польської армії єврейського походження і складалася з багатьох бійців Бейтару та ревізіоністів-сіоністів. Від початку свого існування обидва рухи прагнули встановити контакт із польським рухом опору, зокрема Армією Крайовою, для координації дій та отримання зброї та амуніції.

Ідеологічно різні ŻOB та ŻZW не змогли об’єднатися, але зрештою вони встановили певну форму співпраці, розділивши зони гетто, які вони мали захищати. Таким чином, кілька сотень виснажених і погано озброєних єврейських бійців опору вирішили кинути виклик німецькій військовій машині в битві, приреченій на поразку, але символ якої мав назавжди залишитися в їхній пам’яті.

Генріх Гіммлер наказав ліквідувати гетто 19 квітня 1943 року, на єврейське свято Пасхи. Операція мала тривати два дні й завершитися в день народження Гітлера, 20 квітня. Таким чином німці хотіли зробити своїм святом жах остаточного знищення варшавських євреїв.

Єврейські організації з самого початку чинили завзятий опір. Перші дні ознаменувалися запеклими бійками ŻZW на околицях площі Мурановського. На найвищому будинку площі повстанці вивісили біло-блакитні єврейсько-польські прапори, що мало символізувати солідарність двох замучених народів у боротьбі за свободу, честь і гідність.

У бойових діях брав участь і польський рух опору, який організовував військові дії проти німців на боці арійців, постачав повстанцям зброю та амуніцію, допомагав переховувати тих, кому вдалося втекти з гетто. Прем’єр-міністр Республіки Польща у вигнанні Владислав Сікорський закликав поляків до солідарності з єврейськими повстанцями та допомозі за можливістю. 

Диспропорція сил визначила долю повстання. Німці залучили тисячі солдатів за підтримки бронетехніки, артилерії, отруйних газів і вогнеметів. Тим часом ŻOB мав у своєму розпорядженні лише 500 осіб, кілька десятків пістолетів і гранат, кілька пляшок із запальною сумішшю. Своєю чергою ŻZW мала близько 300 осіб, які, однак, були трохи краще озброєні завдяки допомозі Армії Крайової. Різниця в силі не завадила єврейським бійцям боротися за те, чого не було у нацистських окупантів – за честь і гідність.

Командувач німецької армії Юрген Строп, розлючений таким сильнішим, ніж очікувалося, опором, збільшив кількість солдатів, залучених до придушення повстання. Їхня жорстокість була за межами уяви: вони підпалювали підвали, де переховувалися євреї, розстрілювали на місці борців опору, систематично спалювали та руйнували кожну будівлю гетто разом із мешканцями. Це також мало послужили застереженням для польського населення, щоб відмовити їх від допомоги євреям.

Площа Мурановського впала після тижня запеклих боїв. Німці зняли і єврейський, і польський прапори, які майоріли над Варшавою. Залишки ŻZW покинули гетто через каналізацію та продовжили боротьбу на території арійців. Так загинули командири групи: Павел Френкель і Леон Родаль.

8 травня німці оточили бункер на вулиці Милій, де знаходився штаб ŻOB. Повстанці на чолі з Мордехаєм Анелевичем воліли покінчити життя самогубством, ніж потрапити до рук окупантів. У деяких частинах гетто бої тривали, але були менш інтенсивними. 16 травня німці підірвали Велику синагогу на Тломацькому, що мало стати кульмінацією ліквідації гетто. Усіх полонених євреїв вивезли до таборів смерті, а залишки гетто зрівняли із землею. Усі сліди єврейської присутності в місті мали бути стерті назавжди.

Кілька сотень уцілілих євреїв переховувалися на території арійців, а потім взяли участь у Варшавському повстанні в серпні 1944 року. Варто згадати Марека Едельмана, останнього командира ŻOB, який після війни став найвідомішою фігурою серед вцілівших. Найдовше прожив учасник повстання в гетто Леон Копельман, який помер у 2021 році у віці 97 років.

Варто зазначити, що пізніше повстання відбувалися й в інших гетто: у Бялистоку, Сосновці та Ченстохові.

.Є ще багато уроків, які ми можемо винести з цієї важливої події в історії єврейського народу та Польщі. Повстання у Варшавському гетто було першим громадянським і міським повстанням проти німців під час Другої світової війни, а також найбільшою акцією єврейського збройного опору проти загрози повного знищення. Пізніше ці події стануть конститутивним елементом єврейської та ізраїльської ідентичності, контраргументом тим, хто стверджує, що всі євреї самі дозволили вести себе на різанину. Повстання стане ляпасом для німців, які не очікували опору такого масштабу і змушені були присвятити ліквідації гетто місяць, замість спочатку запланованих двох днів. Цей останній бастіон єврейського світу в Центральній та Східній Європі стане символом спільної боротьби та братерства по зброї між євреями та поляками – двома народами, які німці мали намір винищити. Це буде символ боротьби за честь, гідність і свободу – символ моральної перемоги посеред моря темряви та руйнування. Іскра надії в серці Європи під натиском нацистського та комуністичного тоталітаризмів. Зрештою це стане джерелом натхнення для майбутніх повстань, таких як Варшавське повстання роком пізніше.

“Хай живе братерство зброї та крові воюючої Польщі! Хай живе С в о б о д а!” (цитата з кінця прокламації ŻOB).

Nathaniel Garstecka