Катастрофи на гідростанціях за підручником Сталіна

Цими днями українське суспільство повертається думками до трагічної річниці: минуло 82 роки, як за наказом Сталіна підірвали найпотужнішу в СРСР гідроелектростанцію – ДніпроГЕС. Попри безумовний екоцид цього злочину, найбільшою втратою у катастрофі є людські життя.

.Тоді, у 1941-му, місцевих жителів ніхто не попередив про підрив (як теж не були попереджені навіть свої ж, радянські військові підрозділи). З уст істориків звучать оцінки навіть у 100 тисяч загиблих у тій катастрофі, однак інші дослідники спростовують таку цифру. До цієї теми, а також до паралелі із Каховською катастрофою ми повернулися у розмові із українським істориком, професором Юрієм ШАПОВАЛОМ з Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Національної Академії Наук України (Київ).

– Пане професоре, скільки, на Вашу думку, жертв принесла велика вода ДніпроГЕСу в 1941-му?

– Серйозні фахівці, які реконструюють події, повʼязані з підривом греблі ДніпроГЕСу, відкидають твердження про те, що висадженню ДніпроГЕСу не було альтернативи й воно диктувалося загрозою захоплення міста. Понад те, потужний вибух, що підняв у повітря більше ніж четверту частину греблі (135 із 600 м) пролунав після 20 години і виявився повною несподіванкою для командування Південного фронту.

Заплутана на перший погляд історія з підривом насправді пояснюється достатньо просто. Тоталітарний режим сповідує філософію тотальної секретності. Так було і з ДніпроГЕСом. Інженерне управління фронту отримало підписану Й. Сталіним й начальником Генштабу Б. Шапошніковим шифрограму: «У випадку крайньої потреби дозволяється здійснити висадження Дніпрогесу».

Через два дні після отримання шифрограми транспортними літаками з Москви доправили 20 тон толу, який під наглядом підполковника Петровського і представника Ґенштабу, начальника окремого науково-дослідного воєнно-інженерного інституту (м. Москва), військового інженера 1-го ранґу Єпова заклали у тіло греблі. При цьому прорахувалися у кількості потрібної вибухівки. Внаслідок цього у тілі греблі утворився прорив уп’ятеро більший від того, який планувався.

Оскільки підготовка висадження греблі була глибоко втаємничена, військові та цивільне населення виявилися захоплені ним зненацька. Ревуча маса води, що обвалилася з висоти 38 метрів, вже за дві хвилини вдарила в Хортицю. Найвища точка острова знаходиться на висоті 35 метрів над рівнем Дніпра. Тож майже миттєво затопленою виявилася його значна частина.

У місті та у плавнях нижче по Дніпру заскочені зненацька городяни, ополченці, біженці з Правобережжя, як і на Хортиці, рятувалися на пагорбах, деревах. Водяний вал котився далі і дістався Каховки. Про силу повені нижче Запоріжжя говорить той факт, що аж до заповнення в середині 50-х років каховського водосховища в плавнях залишалися іржавіючі корпуси річкових суден, закинутих на пів-один, а іноді й на півтора кілометри в сторону від русла Дніпра. Далеко на сушу викинуло навіть броньований артилерійський корабель «Волочайовка».

Армійські втрати від повені свого часу називав публіцист і громадський діяч в еміграції Федір Піґідо. Він писав про приблизно 20 тисяч червоноармійців, які загинули у плавнях. Але це було лише припущення, яке не будувалося на по-справжньому достовірних джерелах.

Немає даних, які б дозволили з’ясувати точні втрати від водної стихії в армійських частинах. Але вчені прагнуть визначити наскільки вони могли бути помітними. Називаються різні цифри аж до 100 тисяч.

А Петровський і Єпов вижили. Їх спочатку заарештували, а потім (з вибаченнями!) звільнили. Невдовзі вони вже підривали Волховську ГЕС, а протягом наступних років війни виконували спеціальні секретні завдання на різних фронтах. Сталінська Росія не звертала уваги на жертви серед цивільного населення. Так само робить нині путінська Росія.

– Нині вбачаємо історичну паралель подій 18 серпня 1941 року – ДніпроГЕС — із Каховською катастрофою 2023 року. Людські втрати, екоцид, спроба перекласти відповідальність за цей злочин на українців, як і спроби у 1941-му перекласти вину за ДніпроГЕС на Вермахт. Чому ця тактика Йосипа Сталіна так сподобалась росіянам, що вони й досі користуються його методичкою?

– Ще у ХІХ столітті француз маркіз Астольф де Кюстін, який побував в Росії, писав, що деспотизм (через страх) та штучність (бажання видаватися не тим, чим Росія є насправді) тісно поєднуються і призводять до брехні. Це павутиння брехні Кюстіном описане не як дрібний недолік. Він переконаний, що це структурна, універсальна та конститутивна для країни характеристика. Кюстін особисто переконався, що росіяни «вмілі у брехні та природні у фальші».

.Отже, тотальна брехня була і є однією з фундаментальних рис Росії. Ще однією такою рисою є вміння Росії не конструювати, а руйнувати, погрожувати, шантажувати, шкодити, депортувати, захоплювати чужі землі, заарештовувати, розстрілювати і при всьому цьому перекладати свою провину на інших. Так було в усі часи існування Росії. Тому там так шанують Сталіна. Адже він у всіх згаданих справах був справжнім майстром. Тому росіяни так шанують Путіна: він – гідний продовжувач сталінської справи.

Вікторія Гоць