Де знаходяться європейські цінності?

.«У вас є правила, у нас є структурні фонди» – хто нещодавно сказав це? Президент Франції Франсуа Олланд у 2017 році. На думку французького президента, «ви» – це нові країни-члени Центральної та Східної Європи, а «ми» – держави «Старої Європи». Чудові слова. Варто нагадати, що вони були сказані на тлі преамбули Лісабонського договору та сотень заяв західних політиків про «європейські цінності», які вони нібито захищають від нових членів союзу. Останні події підтверджують твердження французького президента, адже в умовах війни в Україні лідери «Старої Європи» дбають більше про свої гроші, ніж про принципи, на яких будувався Європейський Союз, тоді як держави східного флангу НАТО, усвідомлюючи ставки, на які поставлена європейська гра, постійно нагадують нам про солідарність, справедливість, спільну безпеку та справжню турботу про тих, хто в потребі. 

Варварська атака Росії на Україну пролила яскраве світло на реалізацію «європейських цінностей» в Європейському Союзі. Але давайте ближче подивимося, про які саме європейські цінності йдеться, бо їх рідко називають. У промовах ЄС постійно повторюється, що йдеться про свободу та демократію, а також боротьбу з дискримінацією та виключенням. Щоправда, останнім часом важливіша була боротьба з дискримінацію осіб чоловічого роду, які хочуть перемагати в жіночих видах спорту та користуватися жіночими туалетами. Важливішою була свобода до проголошування дурниць про людську природу заради недискримінації “всіх поглядів”, гарантованої Хартією основних прав. Думка про те, що є правда, добро і справедливість, і навіть що існує реальність, а не лише наративи про реальність, часто класифікувалася, згідно з комуністичною фразеологією, як «фашизм» і не заслуговувала на захист.

Що говорить про ці цінності нещодавня демонстрація російської гордості на вулицях Берліна? Росіяни, які живуть у Німеччині, а отже, не піддані терору Путіна, не вважали за доцільне засуджувати злочини Кремля, але відповідно до ідеології «недискримінації» вони відстоювали свою імперську гордість, виражену сотнями жертв, зґвалтованих та жорстоко вбитих у Бучі, Гостомелі та Ірпені. Нікого це не турбувало?

Після Ісайї Берліна в Західній Європі майже за догму вживається погляд, що свобода не повинна служити вищим цілям, тому що ці цілі стають свого роду примусом, а отже, загрожують свободі. Слідом за Фрідріхом Ніцше витончені представники Заходу опиняються в дивному місці „поза межами добра і зла”. Невже там так комфортно і безпечно? Зрештою, там живуть злочинці, такі як Путін і його свита. Хто сьогодні в Європі дійсно вірить, що є добро і зло, що є правда і справедливість, що в ім’я реалізації цих цінностей є потреба в обмеженнях, що зручність і свобода мають ціну, і що свобода без відповідальності – це безглузда анархія?

Наостанок запитаймо, хто в Європейському Союзі відстоював здоровий глузд, повагу до природного права, правду та справедливість? Хіба вони найчастіше не були політиками з Центральної та Східної Європи, яких звинувачували у „фашизмі” і зв’язках з Путіним? Хто надав найбільше коштів для путінської Росії? Польща, Чехія чи Словенія? У правдивій відповіді на це питання треба назвати когось іншого – людей, для яких європейські цінності це фарс, для яких важливі власні фінансові та політичні інтереси. Тож позбавмо себе довгого списку цих західних політиків. Тільки якщо хтось порушить правила заради власної користі, він може втратити своє добре ім’я та зиск. Ми знаємо цю дилему з ранньої історії Європи. Так говорив Вінстон Черчілль про «порятунок миру» Невіла Чемберлена напередодні Другої світової війни. 

.Одна треба багато змінити, щоб нічого не змінилося. І надалі ті, хто надають гігантичні фінансові ресурси для воєнної машини Путіна повчають Польщу в питаннях верховенства права і удають, що не розрізняються захист від нелегальних “загарбників” з Білорусі та допомогу біженцям з України.

Войцех Рошковський 

Текст був опублікований у щомісячнику думок „Wszystko co najważniejsze” та у світових ЗМІ в рамках проекту „Розкажемо Польщу світу”, що здійснюється у співпраці з Narodowym Bankiem Polskim (Національним банком Польщі) та Інститутом національної пам’яті.