Польський універсалізм
.Лише деякі європейські нації мають у своєму національному характері сильний елемент політичного універсалізму. Найдавніша і найочевидніша у цьому плані політична спадщина Німеччини, яка з моменту проголошення Священної імперії в X столітті несла ідею політичної єдності Європи протягом наступних восьми століть. Цей німецький універсалізм оспівував напр. Данте у знаменитих строфах «Божественної комедії», апофеозу трагічної постаті імператора Генріха VII. Німецький універсалізм значною мірою визначив напрямок європейської історії з давніх часів і сформував так добре нам відоме німецьке почуття відповідальності за весь континент, яке інколи буває клопітливе для інших націй. Без розуміння природи цього німецького феномену неможливо зрозуміти, що таке Європейський Союз і як він працює сьогодні.
Проте є лише трохи молодші два інші європейські імперіалізми, які помилково трактують як незначні, оскільки вони периферійні: скандинавський і польський. Історично вони сягають корінням в епоху великого перелому між Середньовіччям та Новим часом. Дві унії XIV століття: скандинавська, укладена в замку у шведському Кальмарі, і польсько-литовська, укладена в замку в Крево в Білорусі, позначають початок цих двох універсалізмів, таких важливих для формування Європи. Кальмарська унія донині залишається точкою відліку глибокого почуття політичної спільноти, яке ми щодня спостерігаємо серед скандинавів. Своєю чергою Кревська унія створила найдовговічнішу, бо існувала аж чотири століття, величезну державу в центрально-східній Європі, яка була політичним зв’язком поляків, українців, білорусів та литовців.
Феномен тієї союзної державності полягав у тому, що на величезних просторах Східної Європи (аж до сьогоднішнього Донбасу, за який точиться кровопролитна війна) вона поширила безпрецедентний на ті часи політичний порядок, заснований на благородній демократії, верховенстві права та віротерпимості. З точки зору історії можна сказати, що вже саме існування цієї союзної держави «виштовхнуло» на далекі кордони Європи як східнотатарських деспотів, які в середні віки підпорядкували собі всю Східну Європу, так і московське «самодержавіє», яке саме народжувалося в той час. Водночас політична та військова сила Республіки Польща (адже саме так тодішні громадяни називали свою країну) створила на тривалий час щось на зразок «зони безпеки», який робив можливим цивілізаційний розвиток центрально-східної Європи. Коли у XVIII столітті ця союзна держава втратила здатність гарантувати безпеку цього величезного простору, сталася спільна історична катастрофа поляків, українців, білорусів і литовців. Протягом багатьох років усі ці нації опинилися під владою тиранії, яка не тільки не знала ідеї індивідуальної свободи, але й прагнула насильно знищити її та позбавити ідентифікації.
Попри на суперечки та громадянські війни, що трапилися протягом розгортання історії між чотирма об’єднаними народами, час цих чотирьох століть сформував їхні національні характери. З них народилася польська «Солідарність», яка вирішальним чином вплинула на новий вигляд Європи наприкінці ХХ століття; а також нинішній героїчний захист свободи України перед черговою московською навалою. Народи, які колись утворювали величезну Річ Посполиту, протягом століть зрозуміли, що можуть просто припинити своє існування, якщо не зможуть захиститися від постійної загрози зі сходу. Тому їхнє сучасне політичне прагнення полягає у реконструкції колишньої «зони безпеки», яку колись дала їм спільна державність. Без цього прагнення не було б успішної заявки Польщі та Литви на вступ до НАТО, навіть у 1990-х роках, коли могло існувати хибне враження, що мир у Європі стабільний і що Москва нарешті стає схожою на Захід. Без цього прагнення не було б сьогоднішнього наполегливого заклику президента Зеленського відкрити для України все ще закритих воріт Західного альянсу.
Але неоціненною спадщиною тієї союзної держави є відроджений сильний східноєвропейський універсалізм. Не випадково для українців вирішальним моментом, коли вони вирішили остаточно скинути російське панування, став момент, коли покірний Москві президент спробував заблокувати асоціацію їхньої країни з Євросоюзом. Це був генезис Майдану 2013 року і, як наслідок, московського вторгнення. Це дійсно рідкість і характерна річ, коли нація, яка бореться за свою національну незалежність, водночас виявляє таке сильне бажання брати участь у наднаціональному політичному порядку, створеному демократичною Європою та Америкою після Другої світової війни. Саме досвід колишньої наднаціональної Речі Посполитої підказує українцям, що без якогось універсалістського порядку безпеки у Східній Європі вільна Україна знову може виявитися нестабільним утворенням, тобто «сезонною державою».
Стосовно Польщі можна було б перефразовувати Томаша Манна, і віднести до поляків рядки, які цей видатний письменник писав про свою німецьку націю: «Польське, зокрема, означає те, що понад польське». Польський універсалізм чимось схожий на німецький, за винятком того, що його погляд завжди спрямований на схід Європи. У польській традиції цей стиль політичного мислення іноді називають «прометеїзмом». Відповідно до цього загально визнаного протягом століть переконання, польська безпека ідентична безпеці всієї Східної Європи. Відоме в польській традиції гасло: «За вашу і нашу свободу» виражає власне це, по суті, дуже прагматичне переконання.
.Тому для поляків сьогодні немає важливішого питання в європейській політиці, ніж те, чи буде Східна Європа, і зокрема Україна, врешті-решт включена в європейсько-атлантичну зону безпеки в результаті війни, що триває. Це пояснюється тим, що західний альянс сьогодні виконує ту саму місію у сфері безпеки та можливостей цивілізаційного розвитку, яку в минулому виконувала Республіка Польща, яка була союзом поляків, українців, білорусів і литовців. Отже, давайте будемо дуже чіткими: якби в результаті нинішньої війни цей американо-європейський альянс, що гарантує свободу та безпеку, не розширився на схід, це стало б історичним програшем усього східноєвропейського універсалізму. В категорії політичного майбутнього цю війну з тріском програла б не тільки Україна, а й Польща. І це незалежно від того, як саме розгорталися б воєнні дії.
Ян Рокіта
