Хто є покровителем Польщі?

Упродовж століть Католицька Церква у Польщі віддавала особливе шанування певним святим, які найтісніше пов’язані з її історією або мають найбільше значення для релігійності мешканців країни над Віслою. Це святі покровителі Польщі. Сьогодні до них відносять п’ять постатей. Однак їхній склад багато разів змінювався протягом останньої тисячі років.

Покровителі Польщі у Середньовіччі

.Призначення святих покровителями Польщі сягає часів монархії П’ястів, хоча в той час воно, ймовірно, не мало формалізованого характеру. Такі святі заступники виконували не лише суто релігійну функцію. Їхні образи використовували в монархічній та єпископській іконографії, вони слугували для легітимізації королівської влади. Крім того, популяризація їхнього культу сприяла зміцненню єдності в державі, яка ще тільки формувалася. Це мало особливе значення в період поділів, коли Польща була розділена на низку дрібних князівств. Також вважається, що культ певних святих був надзвичайно корисним на шляху об’єднання держави на рубежі 12-13 століть.

Першим, хто був визнаний покровителем Польщі, був святий Войцех (по-іншому Адальберт Празький), єпископ і мученик, вбитий під час місії християнізації у Пруссії. Його мощі були перенесені до міста Гнєзно в західній Польщі, і на їх основі був розбудований паломницький центр, куди в 1000 році прибув цісар Оттон III. Ця подія, відома як Гнєзненський з’їзд, заклала основи організації Польської Церкви і вважається важливим моментом у розвитку польської державності. У 13 столітті до святого Войцеха долучився святий Станіслав зі Щепанова (канонізований у 1254 році), єпископ краківський, вбитий, згідно з багатьма свідченнями, у 1079 році за наказом короля Болеслава ІІ Сміливого. Через кілька сотень літ його культ мав стати однією з основ процесу об’єднання польських земель.

З часом група святих покровителів Польщі зросла до чотирьох осіб. До них додалися святий Флоріан, римський офіцер, який жив у III столітті і загинув, захищаючи переслідуваних християн, і святий Вацлав, заслужений перед костелом князь Чехії (921-935), убитий, згідно з легендою, своїм братом у боротьбі за владу. Хоча обидва не походили з Польщі і не мали жодних формальних зв’язків із нею за життя (та й не могли мати), після смерті вони закарбувалися у свідомості місцевих послідовників. Мощі першого з них були перевезені до Кракова у 1184 році, а другий став першим патроном Вавельського собору.

Польські святі покровителі з 16 століття

.У Новий час святих покровителів Польщі найчастіше проголошували папи римські в результаті старань місцевих ієрархів та вірних. У 1676 році Климент X надав цей титул блаженному (нині святому) Станіславові Костці, єзуїту, який жив у 16 столітті та помер у молодому віці. У 1686 році Інокентій XI так само вшанував святого Яцека Одровонжа, проповідника і місіонера 13 століття, який організував Орден домініканців на польській землі.

У 18 столітті покровителями Польщі також стали: свята Кінга (1234-1295), дружина князя краківського і сандомирського Болеслава V Сором’язливого, відома, зокрема, легендою про знахідку покладів солі у Величці поблизу Кракова; святий Ян із Кент (1390-1476), краківський проповідник і богослов; святий Іван із Дуклі (1414-1484), відомий пустельник, що походив з ордену францисканців, та блаженний Владислав із Ґельнюва (1440-1505), монах-бернардинець і талановитий проповідник.

Нині група святих патронів Польщі включає трьох згаданих вище: святого Войцеха, святого Станіслава зі Щепанова і святого Станіслава Костку. У 2002 році покровителем Польщі Папа Іван Павло ІІ також проголосив святого Анджея Боболу, єзуїтського священика, який жив у 17 столітті і прийняв мученицьку смерть під час козацьких повстань. Покровителькою Польщі сьогодні є також Пресвята Діва Марія, Королева Польщі. Її культ під цією назвою розвивався над Віслою ще з 16 століття і набрав сили, зокрема, під час Шведського потопу. Сформоване таким чином гроно святих заступників Польщі сьогодні сповнює об’єднуючу функцію для католиків, які живуть у нашій країні, а також вшановує пам’ять святих, культ яких залишив особливо помітний слід в історії держави.

Парадокс релігійного націоналізму в епоху глобалізації

.Глобалізація підірвала сучасну ідею національної держави, запроваджуючи транснаціональні форми взаємодії між людьми. Релігія, підтримуючи цю взаємодію, водночас є підсилювачем почуття ідентичності. Так викристалізувалася нова форма націоналізму, – пише для “Wszystko Co Najważniejsze” соціолог, професор Mark JUERGENSMEYER.

“У цьому є певний парадокс. Глобалізація характеризується масовими міграціями, розповсюдженням культур і транснаціональним почуттям спільноти між людьми, чому сприяють найновіші технології. Але, незважаючи на це, релігійна приналежність, пов’язана із транснаціональними рухами, зміцнює локальну ідентичність. Чому в сучасному, космополітичному світі так динамічно розвиваються форми етнорелігійного націоналізму? Нові націоналізми часто розглядаються як продукти глобальних факторів – у багатьох випадках нові етнічні та релігійні рухи є реакцією на глобалізацію. Вони стають відповіддю на недоліки того, що іноді називають політичною стабільністю”, – стверджує професор Mark JUERGENSMEYER.

Він підсумовує: “Глобалізація підірвала сучасну ідею національної держави, запровадивши транснаціональні форми економічної, соціальної та культурної взаємодії. Глобальні економічні та соціальні зв’язки мешканців сучасних міст витісняють просвітницьке уявлення про те, що народи в окремих регіонах природно зінтегровані в рамках суспільного договору. У сучасному світі важко сказати, де починаються окремі регіони і де вони закінчуються. (…) Саме на цьому тлі релігія та етнічна приналежність сприяють повторному переосмисленню спільнот. Згасаюча національна держава і старі форми світського націоналізму є субстратом для нових націоналізмів, у тому числі – етнорелігійних. Старі порядки виявилися занадто слабкими, щоб протистояти хвилі глобалізації. Водночас, серед людей не згасла потреба у самовизначенні з точки зору національної ідентичності, і жодна альтернативна форма ще не здомінувала у суспільному житті так, як це зробила національна держава у 20-му столітті”.

Patryk Kuc/Wiktoria Hots/WszystkocoNajważniejsze