Львів – центр польської музичної культури довгого 19 століття
Michał PIEKARSKI.
Львів заслужив звання «наймузичнішого з польських міст» завдяки як офіційному концертному життю, так і музичним салонам.
.У 19-му та на початку 20-го століть разом з Варшавою Львів був найважливішим польським музичним центром. Це було в період поділів, коли Варшава перебувала під владою Росії, а Львів був найбільшим польським містом під владою Австрії. Хоча Варшава була вчетверо більшою за Львів у 1900 році, з населенням понад 680 000 осіб, Львів, з населенням трохи більше 160 000 осіб, часто виявлявся конкурентоспроможним містом з точки зору музичної привабливості, особливо тому, що до 1918 року лише у Варшаві та Львові були польські оперні театри. Яскраве музичне життя Львова, як і інтелектуальне, було пов’язане з автономією, наданою полякам австрійською владою (після майже 100 років германізації) з кінця 1860-х років. У Львові польська мова лунала не лише в костелах, театрі та музичній консерваторії (як у Варшаві після 1869 року), але й в урядових установах, університеті, політехнічному інституті, державних гімназіях та початкових школах. Серед головних музичних закладів були оперний театр, яким у другій половині XIX століття керував Генрик Ярецький — колишній учень Станіслава Монюшка у Варшаві, — та Галицьке музичне товариство при консерваторії, директором якого був Кароль Мікулі, учень Фридерика Шопена в Парижі.
Композитори
.У першій половині XIX століття у Львові активно працював Кароль Ліпінський, автор, серед іншого, трьох симфоній та чотирьох концертів для скрипки. Друга половина століття пов’язана з діяльністю Кароля Мікулі, польського піаніста та композитора вірменського походження, до чиїх творів входили фортепіанні мазурки, полонези та ноктюрни. Він написав три пісенні цикли для голосу та фортепіано на мотиви німецької поезії та сольну кантату «Die Reue», присвячену Йоганнесу Брамсу. Він також написав Полонез, Op. 7, для трьох скрипок, в середній частині якого звучить «Ще Польща не загинула». Опери були написані та виконані у Львові Генриком Ярецьким та Мечиславом Солтисом, учнем Мікулі у Львові та Каміля Сен-Санса в Парижі. Солтис також здобув популярність як автор ораторій, зокрема «Обітниці Яна Казимира» (прем’єра: Львів, 1895), двох симфоній (Львів: 1897 та 1902) та Концерту для фортепіано мінор (Львів, 1893). Ярецький, своєю чергою, також написав, серед інших, кантату «Гуго» для сольних голосів, хору та оркестру (Львів, 1877). Пісні на польську поезію Станіслава Невядомського, ще одного з учнів Мікулі, користувалися величезною популярністю. На початку 20 століття львівська публіка тепло сприйняла творчість композиторів Молодої Польщі, серед яких Людомир Ружицький постійно жив у Львові з 1908 по 1912 рік. У цей період, окрім опери «Болеслав Сміливий», він написав симфонічні поеми, зокрема «Ангелли» (прем’єра: Львів, 1909) та «Варшав’янка» (Львів, 1910). Кароль Шимановський багаторазово відвідував місто, саме у Львові презентуючи вперше свої пісні «Пентесілея» для сопрано з оркестром, Op. 18 (1908), та Bunte Lieder (Барвисті пісні), Op. 22 для голосу та фортепіано (1912). Обидві прем’єри були виконані за участю Станіслави Корвін-Шимановської, сестри композитора, яка мешкала у Львові.
Оперний театр
.Початки постійного театру сягають 1776 року. У ньому ставилися як драматичні, так і музичні п’єси. Майже 100 років у театрі діяли два колективи – німецький (наданий Австрійською державою) та польський (на прохання мешканців), які виступали з оркестром. З 1872 року у Львові діяли лише польські драматичні та оперні колективи. Серед відомих концертмейстерів та капельмейстерів оркестру театру були Кароль Ліпінський, автор комедійної опери «Сварка через Заклад» (Львів, 1814), а також Станіслав Сервачинський та Августин Томаш Браун, теж композитори. У першій половині 19 століття найпопулярніша опера була «Забобони, або Краківяни та Горяни» Кароля Курпінського (колишнього музиканта львівського театру), яка виконувалася з 1816 року як у Варшаві, так і у Львові. Автор обох лібрето, Ян Непомуцен Камінський, протягом кількох років обіймав посаду директора Польської сцени у Львові.
У 1842 році було збудовано нову будівлю театру фундації польського аристократа Станіслава Скарбка. Зал для глядачів міг вмістити 1500 осіб, що більше, ніж у Великому Театрі у Варшаві (збудований у 1833 році). У 1900 році у Львові офіційно відкрили ще одну будівлю театру, спроектовану польським архітектором Зигмунтом Горголевським. Ранг події можна було порівняти з відкриттям Варшавської філармонії у 1901 році. Ці вражаючі будівлі були проявом польської культурної незалежності, попри відсутність власної державності. Серед диригентів львівської сцени були Генрик Ярецький (1872–1900), потім Франческо (Францішек) Спетріно, Генрик Опєнський, Людомир Ружицький.
Популярними були опери Станіслава Монюшки. Львівська прем’єра «Галки» відбулася в 1867 році (варшавська — в 1858 році), а «Страшного двору» — в 1877 році (у Варшаві в 1865 році). Оскільки «Страшний двір» був знятий зі сцени російською владою невдовзі після прем’єри у Варшавській опері, то аби побачити оперу без цензури, до 1915 року варшав’яни мусили їздити до Львова. На львівській сцені відбулися світові прем’єри всіх опер Генрика Ярецького, автора, серед інших, творів «Міндове, король Литви» (світова прем’єра 1880 року), «Ядвіги, королеви Польщі» (1886), «Повернення батька» (1897) та «Барбари Радзівілівни» (1893); а також Мечислава Солтиса, автора таких творів, як «Річ Посполита Бабинська» (1905), «Марія» (1909), «Пане Коханку» (1924); а також опери пов’язного з Варшавою Зигмунта Носковсього – «Лівія Квінтілла» (1898) , та більшості сценічних творів активного у Кракові Владислава Зеленського, серед яких світова прем’єра «Янека» відбулася 1900 року з нагоди відкриття нової будівлі. У 1901 році у Львові відбулася польська прем’єра опери «Манру» Ігнація Яна Падеревського (менш ніж через місяць після дрезденської прем’єри), а в 1909 році — світова прем’єра опери «Болеслав Сміливий» Людомира Ружицького.
У Львові також відбулися польські прем’єри шести опер Ріхарда Вагнера: «Лоенгрін» (1877), «Летючий голландець» (1903), «Рієнці» (1899), «Золото Рейну» (1908), «Зігфрід» (1907), «Загибель богів» (1911), а також «Казки Гофмана» Жака Оффенбаха (1884), «Продана наречена» Бедржиха Сметани (1896) та «Тоска» Джакомо Пуччіні (1903). До 1914 року львівська оперна трупа регулярно їздила на гастролі до Кракова, де виступала з уваги на відсутність місцевого оперного театру.
Зі львівською оперною сценою були пов’язані відомі польські співаки, часто міжнародного рівня, зокрема Тереза Арклова, яка також виступала в міланській Ла Скала, Адам Дідур та Гелена Збойнська-Рушковська, яка також співала у віденській Хофопер, а також Юзеф Манн та Конрад Завіловський (перший поляк у Байройті). Відомою дівою львівсько-варшавської оперної сцени була Яніна Королевич-Вайдова, яка виступала в лондонському Ковент-Гардені та Королівській опері в Мадриді. Серед солістів українського походження з львівською сценою були пов’язані Александр Мишуга та недовгий час Соломія Крушельницька (яка також співала в Ла Скала). Усі ці співачки також виступали у Варшавській опері. Марцеліна Сембріч-Коханська, згодом довголітня діва Метрополітен Опери в Нью-Йорку, яка також запрошена виступати на львівській сцені, розпочала свою музичну освіту у Львові та з’являлася як гість на львівській сцені.
Інструментальна музика, музичні товариства
.У першій половині 19 століття у Львові жили та виступали віртуози скрипалі Кароль Ліпінський та Станіслав Сервачинський. Відомим австрійським піаністом був Франц Ксавер Вольфганг Моцарт, син Вольфганга Амадея, якого привезла з Відня польська аристократія (він діяв у Львові до 1838 року). Він складав фортепіанні твори, зокрема полонези, для членів польських родин, таких як Баворовські, Жевуські та Скарбеки (родичі лінії Скарбеків з Желязової Волі). Серед запрошених виконавців у Львові були піаністи Марія Шимановська та молодий Юзеф Крогульський, скрипалі Жак Фереоль Мазас та Ігнац Шуппанциг (вчитель і друг Людвіга ван Бетховена), а також співачка Анжеліка Каталані. У 1838 році у Львові дебютував восьмирічний піаніст Теодор Лешетицький, який походив зі Ланьцюта, що знаходився 150 кілометрів звідти.
Галицьке музичне товариство (ГМТ) було засноване в 1838 році. Воно представляло інструментальну та ораторіальну музику за участю як професіоналів, так і аматорів. Серед його керівників були співзасновник Ян Рукгабер, польський піаніст і композитор австрійсько-французького походження (автор між іншим полонезів), Кароль Мікулі (1858–1887) та Мечислав Солтис (1899–1929). На концертах ГМТ у Львові виступали Ференц Ліст (1847), Станіслав Монюшко (1865), представивши кантату «Фантоми» за мотивами другої частини «Дідів» Адама Міцкевича одразу після варшавської прем’єри; Йоганнес Брамс з Йозефом Йоахімом (1880), Владислав Зеленський (серед інших у 1885 році), Зигмунт Носковський (1889), Фелікс Нововейський (1906), Людомир Ружицький (1908). Два фортепіанні концерти Генрика Мельцера-Щавинського (мі мінор та до мінор) прем’єровано у 1896 та 1898 роках, а пізніше виконувалися у престижних концертних залах Варшави, Відня, Берліна та Парижа. У Львові в 1909 році відбулася прем’єра ораторії «Знаходження Святого Хреста», а в 1913 році було представлено «Quo Vadis» Нововейського.
У 1902 році було засновано Львівську філармонію (у будівлі театру Скарбека) під керівництвом Людвіка Геллера. У 1903 році відбулися концерти з творами Ріхарда Штрауса, Густава Малера, Руггера Леонкавалло та Мечислава Карловича, а невдовзі в Берліні відбулася польська прем’єра Симфонії мі мінор «Відродження», Op. 7. Серед диригентів були Людвік Челянський та Генрик Мельцер-Щавинський.
У Львові також були засновані інші польські музичні товариства, зокрема: хор «Лютня» з 1881 року та «Ехо» з 1886 року. Власні установи створила також українська громада (третя за чисельністю після польської та єврейської) як-от товариства «Теорбан» з 1870 року та «Боян» з 1890 року, з якими були пов’язані українські композитори, такі як Станіслав Людкевич, автор симфонічної кантати «Кавказ» (прем’єра: Львів 1914 року), та Василь Барвінський. У 1903 році як гість виступав Микола Лисенко, який приїхав з Києва.
Понад 30 римо-католицьких церков (що служили польській громаді) мали органістів, а іноді й хори. Серед відомих органних фірм була фірма, якою з 1876 року керував Ян Слівінський. Під час літургій у римо-католицькому соборі виконувалися меси Йозефа Гайдна та Вольфганга Амадея Моцарта (включаючи Missa brevis фа мажор), моливти та священні твори Кароля Курпінського (включаючи польську месу «На сходах Твоїх»), Станіслава Монюшка (включаючи месу мі-бемоль мажор) та Генрика Ярецького. Реквієм Моцарта ре мінор також неодноразово звучало у Львові. Музичними керівниками Домініканського костелу були Сервачинський, Браун та Ярецький (також у соборі).
Львів заслужив звання «наймузичнішого з польських міст» як за своє офіційне концертне життя, так і за свої музичні салони. До найвідоміших належав салон, який вела піаністка Леонія Вільдова, у якої виступав Кароль Мікулі, та австрійський піаніст Йозеф Крістіан Кесслер, який також виступав як декламатор. Можна було почути декламацію поета Корнеля Уєйського. Своєю чергою, у професора Казімежа Твардовського, викладача філософії Львівського університету та також піаніста, виступала на фортепіано Гелена Оттавова разом із відомими співачками: Яніною Королевич-Вайдовою, Адою Сарі та Зофією Дрекслер-Паславською.
Музична консерваторія
.Основою бурхливого музичного життя Львова була музична освіта, яка сприяла вихованню музикантів та меломанів. До 1914 року Львів, з населенням трохи більше 200 000 осіб, мав понад 50 музичних шкіл різного рівня та розміру. Початки найбільшої консерваторії міста, Галицького музичного товариства, сягають 1853 року. Школу очолювали директори Галицького музичного товариства. У 1906 році було збудовано нову, вражаючу будівлю, спроектовану польським архітектором Владиславом Садловським. Львівська консерваторія ГМТ часто мала більшу кількість студентів, ніж Музичний інститут у Варшаві, який був у чотири рази більшим (заснований у 1861 році), що діяв у старій і тісній будівлі (наприклад, у 1870 році у Львові було 199 студентів, а у Варшаві – 116; у 1906 році – 440 у Львові та 403 у Варшаві). Поляки з інших міст та розділеної Польщі часто приїжджали до Львова для здобуття музичної освіти. Мікулі підготував близько 100 піаністів, навчаючи їх секретам інтерпретації творів Шопена. Серед них були Рауль Кочальский, Маурицій Розенталь, Леонія Вільдова та Владислав Вшелачинський, який займав клас фортепіано. Олександр Міхаловський (між іншими вчитель Єжи Лефельда та Болеслава Войтовича) спеціально їздив до Львова з Варшави на уроки з Мікулі. Під керівництвом Мечислава Солтиса навчалися композитори: Тадеуш Зигфрід Кассерн, Тадеуш Маєрський, Адам Солтис, Владислав Валлек-Валевський; диригенти Адам Должицький, Юзеф Лерер і Тадеуш Сигетинський; та музикознавці Здзіслав Яхімецький та отець Ієронім Файхт. Іншим відомим учителем фортепіано був Генрик Мельцер-Щавінський, колишній учень Теодора Лешетицького у Відні. У Мельцера навчалися між іншими Гелена Оттавова (також викладачка) та Мечислав Горшовський. Більшість вищезгаданих оперних солістів навчалися у Валерія Висоцького. Крім того, поряд з Краковом, це у Львові розпочалися польські дослідження в галузі музикознавства. У 1912 році Адольф Хибінський відкрив перші лекції у Львівському університеті, а в 1917 році очолив першу польську кафедру музикознавства.
Традиції Шопена
.У 1910 році, з нагоди сторіччя від дня народження Фридерика Шопена, Львів став головним польським містом для урочистих святкувань. Колишні учні Мікулі – Мечислав Солтис та Станіслав Невядомський, були членами оргкомітету святкування сторіччя від дня народження Фридерика Шопена, яке було поєднане з Першим конгресом польських музикантів. Заходи включали чотири концерти у Філармонії, присвячені польській музиці XVI–XIX століть, Фридерику Шопену та сучасним польським композиторам. Серед піаністів були Маврицій Розенталь, Ернест Шеллінг та Генрик Мельцер. Виступив Ігнацій Ян Падеревський, а лекцію прочитала, серед інших, Корнелія Левенгерц-Парнас, польська піаністка єврейського походження та колишня учениця Мікулі, яка перед 1914 роком заснувала перший Музей Фридерика Шопена в Польщі у Львові. На конгресі також відбувся конкурс композицій. У категорії за найкращий фортепіанний твір переміг Кароль Шимановський зі своєю Сонатою для фортепіано № 1 до мінор, Op. 8.
Події 1910 року у Львові не лише відзначили сторіччя від дня народження Шопена, а й стали великою патріотичною демонстрацією надлокального характеру, демонструючи важливість Львова як неформальної столиці польської культури під розподілами, багато доказів чого було помітно також протягом попередніх десятиліть.
