Кревська унія.

Як розпочалися відносини Польщі з Литвою?

14 серпня 1385 року – знакова дата в історії польської та литовської державності. Саме тоді була підписана Кревська унія і дві великі країни, які мали більше спільного, ніж відмінного, стали на шлях інтеграції. Їхня співпраця тривала понад чотириста років, ставши символом, що живе в історичній свідомості обох народів і донині. У річницю цієї події варто коротко зупинитися на її генезисі та безпосередніх наслідках.

Причини укладення договору

.Литва напередодні Кревської унії була язичницькою державою, населеною русинами та балтами, і перебувала у конфлікті з Польщею. Її правителі не так давно вторгалися у Мазовію та Малопольщу, спричиняючи значні руйнування. Водночас вони претендували на Галицьку Русь, яка перебувала під контролем володарів з-над Вісли ще з часів правління Казимира Великого. Тож причин для взаємної неприязні було багато. Однак міжнародна та внутрішня ситуація в обох державах склалася так, що про все можна було забути.

10 вересня 1382 року зі світом попрощався король Людовик Угорський. У Польщі це означало початок безкоролів’я. Померлий монарх не мав спадкоємця чоловічої статі, тому після довгих роздумів польське лицарство вирішило посадити на трон малолітню доньку покійного – Ядвігу. Незабаром почалися пошуки її чоловіка, а заодно і королевича. Ядвіга вже була заручена із австрійським принцом Вільгельмом Габсбургом. Однак той не влаштовував польських магнатів через підтримку Тевтонського ордену, яку висловлювали представники його династії.

Натомість зручним кандидатом виявився новоспечений великий князь литовський Ягайло (чи то пак Йогайла). Саме у той час він намагався зміцнити свої позиції у власній країні після нещодавно завершеної бурхливої громадянської війни. Польщу і Литву об’єднувала неприхильність до Тевтонського ордену. У якості союзників вони також мали більше шансів на успіх у східній політиці, де набирав сили потужний суперник – Велике князівство Московське. У 1380 році тамтешній правитель Дмитрій Донський розгромив татар у битві на Куликовому полі і таким чином розпочав процес унезалежнення своєї держави від монгольських загарбників.

Кревська унія: основні положення

.Історики сперечаються про те, чим була Кревська унія із формальної точки зору. Британський фахівець Роберт І. Фрост (Robert I. Frost) нещодавно спопуляризував думку, що унія не мала ознак міжнародної угоди як такої; натомість це був передшлюбний договір між Ягайлом та його братами, і Ядвігою та її матір’ю Єлизаветою Боснійською, який згодом був додатково затверджений польською депутацією, що прибула до Литви. Цей документ не вказував у жодному пукті, що Ягайло буде обраний королем Польщі. Він отримував лише гарантію шлюбу з Ядвігою, в обмін на що зобов’язувався прийняти християнську віру, звільнити полонених, яких утримували в його країні, і виплатити двісті тисяч флоринів компенсації для Вільгельма Габсбурга, – попереднього обранця польської королеви.

З іншого боку, Кревська угода запустила механізм, який швидко привів Ягайла до влади в Польщі, шляхом спершу виборів, потім хрещення, коронації та шлюбу. Це також було наміром організаторів унії від самого початку. Крім того, одним із її положень, яке найбільш широко коментується в історіографії, було „приєднання” спадкових земель Ягайла (чи радше Владислава, оскільки це було його ім’я після хрещення) до корони Польського королівства (лат. Corona Regni Poloniae). Згідно з деякими теоріями, це було рівнозначно інкорпорації Литви до складу Польщі; згідно з іншими, це було лише вираженням злиття двох титулів (королівського і великокнязівського) в руках однієї особи. Яка б гіпотеза не була правдивою, союз двох держав у перші десятиліття свого існування не був настільки міцним, як може здатися.

Кревська унія: спадщина

.Інтеграція Польщі з Литвою, започаткована Кревською унією, тривала протягом наступних двохсот літ і не завжди проходила без пертурбацій. Ще у 14 столітті великої незалежності домігся князь Вітовт, двоюрідний брат Ягайла, врешті обдарований ним довічним титулом Великого князя.

Із 1492-го по 1501-й рік Польщею та Литвою по черзі правили два різні сини Казимира Ягеллончика: Ян Ольбрахт та Олександр. Незважаючи на існування періодів послаблення зв’язків між двома державами, з часом вони зближувалися. Важливим етапом на цьому шляху стала Городельська унія 1413 року, за якою у Литві було створено два воєводства і каштелянства (Віленське і Тракайське) за польським зразком. У той час 47 литовських родів були формально „усиновлені” польськими можновладцями і таким чином отримали герби. У 1501 році Польща і Литва вже були близькі до фактичного об’єднання в одну державу. Укладена тоді Мельницька унія передбачала, серед іншого, організацію спільних виборів та уніфікацію грошової системи. Ці плани так і не були реалізовані. Лише після Люблінської унії 1569 року була створена Річ Посполита.

Унія Польщі з Литвою, від моменту коронації Ягайла, проіснувала 409 років, аж до третього поділу в 1795 році. Такий довготривалий союз можна вважати винятковою рідкістю, якій дорівнюють лише такі знакові явища, як об’єднання Іспанії шляхом унії Арагону і Кастилії або існуюча вже чотири століття спільнота Англії і Шотландії. Європейські держави відносно часто укладали подібні союзи, але зазвичай на значно коротші періоди. Інша велика коаліція того часу, Кальмарська унія, що об’єднала Швецію, Данію і Норвегію, наприклад, проіснувала 126 років, із 1397-го по 1523-й рік. Персональна унія Британії та Ганновера закінчилася через 123 роки. Ще коротші союзи в різний час пов’язували Польщу з Богемією, Угорщиною, Саксонією і Швецією, Богемію з Угорщиною або Англію з Нідерландами. Цей перелік лише підкреслює унікальність польсько-литовської спільноти, формування якої розпочалося у 1385 році.

Польсько-литовський діалог про історію без емоцій

.Про сучасне сприйняття в Литві колишнього союзу з Польщею пише для “Все що найважливіше” Марцін ЛАПЧИНСЬКІ, колишній директор Польського інституту у Вільнюсі.

„Історія займає дуже важливе місце в житті поляків і литовців, двох етноцентричних націй, вона впливає на сприйняття інших народів, має важливе значення у формуванні політичних, економічних чи культурних відносин. Обидві наші країни пов’язані кількома сотнями років спільної історії, повної успіхів, перемог, приводів для гордості, але також невдач, ворожнечі та конфліктів. Нас також об’єднують трагічні події, такі як розділи, кровопролитні війни та тривалі періоди поневолення. Однак наша спільна історія обросла негативними емоціями та стереотипами. Також тому, що ми багато років не могли говорити про неї по суті, спокійно, намагаючись зрозуміти рацію іншої сторони”, – пише Марцін ЛАПЧИНСЬКІ.

„Те, що ми, поляки, сприймаємо як успіх і привід для гордості – візьмемо, наприклад, Конституцію Третього травня або Люблінську унію, – литовці донедавна сприймали навіть негативно. Обидві важливі події в історії Литви та Польщі були неоднозначно сприйняті в литовському суспільстві. Одні вбачали в них прояв могутності Великого князівства Литовського, інші – його занепад і прояв панування так званої Корони над литовськими землями. Однак ситуація поволі змінюється. У 2018 році, вперше так урочисто, у Національному музеї «Палац Великих князів Литовських» у Вільнюсі, відбулося святкування Дня Конституції Третього травня у присутності вищого керівництва Польщі, Литви та України. Цього дня також відбулася спеціальна сесія литовського Сейму. Варто зазначити, що Литва встановила третє травня святом, але воно не є державним і не є вихідним. Так само змінюється ставлення литовців до Люблінської унії, про що свідчить відзначення 450-річчя її підписання. Окрім конференцій, виставок і концертів, особливе політичне і символічне значення мало те, що литовський Сейм прийняв спеціальну резолюцію, в якій підкреслив, що унія, укладена 450 років тому, була однією з найважливіших подій століття у всій тогочасній Європі, створенням унікальної в Європі державної системи”, – зазначає Марцін ЛАПЧИНСЬКІ.

Опрацював Патрик Куц